1) Території, які оон визнає «де-юре» і вимагає на­дання їм незалежності:

— Палестина (частина території окупована Ізраїлем);

— Західна Сахара (окупована Марокко);

2) Території, які існують «де-факто», але не визна­ються оон:

— Тайвань (Китай вважає цю країну невід'ємною своєю частиною і вимагає возз'єднання);

— о. Майотта (Маоре) (залежить від Франції і зна­ходиться в архіпелазі Коморських Островів, ООН ви­знає право Союзу Коморських Островів на цей острів);

— міста Сеута і Мелілья (володіння Іспанії на пів­ночі Марокко, які ця країна вимагає повернути до скла­ду своєї державної території);

3) Фактично спірні території:

— Фолклендські (Мальвінські) Острови — предмет суперечки між Великою Британією й Аргентиною, що у 1982 р. спричинила військовий конфлікт, перемогу в якому одержала Велика Британія, але Аргентина й досі не визнає існуючого статусу островів і вимагає їх возз'єд­нання зі своєю державною територією;

— штат Джамму і Кашмір — спірна територія між Індією та Пакистаном, яка вже понад півстоліття є «га­рячою точкою» Азії;

Наявність спірних територій на планеті часто зумов­лює виникнення осередків міжнародної напруженості, так званих «гарячих точок». Причинами їх появи та­кож можуть бути

соціально-політичні протиріччя, ш;о мають національно-релігійне забарвлення (Ліван, Кіпр, Північна Ірландія—Ольстер, Туреччина, Іспанія, Росія та ін.),

боротьба внутріконтинентальних країн за вихід до моря тощо.

Антарктида і території на південь від 60° пд. ш. Існу­ючим договором про Антарктику від 01.12.1959 р. Ан­тарктиду й Антарктику оголошено територіями, які не належать жодній державі й можуть використовуватися тільки в цілях миру і науки.

Кількісні зміни полягають у таких явищах:

1) територіальні придбання або втрати внаслідок війн.

3) об'єднання або розпад держав. Тільки XX ст. озна­менувалося розпадом таких значних держав, як Авс­тро-Угорщина, Російська імперія, Османська імперія, згодом — Радянського Союзу, Соціалістичної Федера­тивної Республіки Югославія, Чехо - Словаччини, Ефіо­пії та інших країн. За цей період відбулися такі значні події, як об'єднання Північного та Південного В'єтнаму в 1976 p., ФРН та НДР у 1990 p.. Єменської Народно-Демократичної Республіки та Єменської Арабської Рес­публіки у 1993 р. та багато інших подій;

4) добровільні поступки або обмін між країнами ді­лянками суходолу — так звані цесії (англ. cession — пе­редача, поступка) — передання всіх суверенних прав на певну територію однією державою іншій за угодою. Наприклад, за «Угодою між Польською Республікою та СРСР про обмін ділянками державних територій» від 15 лютого 1951 р. до України відійшли землі, розміщені в трикутнику між Західним Бугом та його лівою прито­кою р. Солокією, замість території в районі Нижніх Устрик (південно-західна частина Львівщини);

5) акреції (англ. accretion — розростання, приріст, збільшення) — нарощування території. Наприклад, від­войовування суходолу у моря шляхом намивання тери­торії та створення так званих «сміттєвих островів» з утилізованих промислових та побутових відходів (Япо­нія). Такі ділянки суходолу використовують під про­мислове та цивільне будівництво, створення зон відпо­чинку. Нідерланди за рахунок будівництва системи гід­ротехнічних споруд і дамб відокремили від моря майже 40 % своєї сучасної площі. Осушені землі — польдери (гол. polder — родючі низинні ділянки) — насичені мор­ськими намулами, які містять багато цінних поживних речовин. Після рекультивації їх активно використову­ють у сільському господарстві.

Якісними змінами є:

1) історична зміна суспільно-економічної формації. Найпоширенішим прикладом є встановлення капіталістичних відносин на території деяких колоній Великої Британії внаслідок переселення туди емігрантів з Євро­пи і штучного перенесення притаманних метрополії суспільно-економічних відносин. Завдяки цьому окремі території відразу перейшли від первісного суспільства до капіталізму;

2) отримання країнами політичного суверенітету. Найчастіше це було набуття суверенітету без змін кор­донів. Так сталося з десятками колишніх колоніальних країн в Африці, Азії, Латинській Америці;

3) запровадження нових форм державного устрою та правління. Одним із варіантів цього було скасування монархічного ладу чи його встановлення. Так, Іспанія впродовж XX ст., тричі змінювала форму правління: від монархії у 1931 р. до республіки, з 1939 по 1975 роки формально була монархією, аз1975р. на трон офіційно зійшов король Хуан Карлос Бурбон, і країна стала кон­ституційною монархією. Зазнавала змін форма держав­ного устрою в Бельгії, яка, будучи унітарною державою, на початку 90-х років XX ст. стала федеративною;

4) утворення і розпад міждержавних політичних спілок і організацій. Наприклад, створення Ради Еконо­мічної Взаємодопомоги у 1949 р. та Гі розпад у 1991 р. внаслідок трансформації політичних, соціально-еконо­мічних систем у колишніх соціалістичних країнах;

5) поява і зникнення на планеті «гарячих точок» — осередків міждержавних та внутрідержавних конфлік­тів. Тільки на початку 90-х років XX ст. у світі їх було десятки. Особливо на територіях багатонаціональних країн колишнього соціалістичного табору, де їх розпад або перехід до нових суспільно-економічних форм існу­вання супроводжувався появою численних зон напру­женості, зумовлених релігійними, національно-етніч­ними або територіальними чинниками;

6) зміна столиць. Це досить поширені явища, які мають різноманітні економічні, політичні передумови. Наприклад, протягом XX ст. було перенесено столиці багатьох країн:

— Росія — із Санкт-Петербурга до Москви;

— Туреччина — із Стамбула до Анкари;

— Бразилія — із Ріо-де-Жанейро до Бразиліа;

— Пакистан — із Карачі до Ісламабада;

— Нігерія — із Лагоса до Абуджі;

— Танзанія — із Дар-ес-Салама до Додоми;

— Казахстан — із Алмати до Астани;

— ФРН — із Бонна до Берліна тощо.

Планують перенести свої столиці Аргентина, Перу, Шрі-Ланка, Таїланд. Головними причинами перенесення столиць здебільшого є: перенаселеність столичних міст і пов'язані з цим екологічні, транспортні проблеми; особливості зайнятості населення; подорожчання земель під забудівлю тощо; намагання уряду збалансувати роз­виток внутрішніх, часто відсталих у соціально-еконо­мічному плані районів, для яких поява столичного міста буде своєрідним поштовхом до подальшого розвитку;

7) зміна назв держав, столиць і населених пунктів. уряди країн — колишніх колоній після отримання незалежності нерідко намагаються «стерти із пам'яті» назви міст чи провінцій, які були надані їм колоніальними урядами метрополій і не ма­ють нічого спільного з історією, традиціями і культурою місцевого населення. Велика хвиля перейменувань охо­пила терени колишніх соціалістичних країн на початку 90-х років XX ст., коли багатьом населеним пунктам, столицям та адміністративно-територіальним одиницям було повернуто первинні історичні назви. Прикладом пе­рейменування держав є: Бірма - М'янма, Берег Слонової Кістки -» Кот-д'Івуар, Острови Зеленого мису -> Кабо-Верде, Кампучія -> Камбоджа, Заїр -> Демократична Республіка Конго, Молдавія - Молдова та ін.

Наприкінці XX — на початку XXI ст. кількісних змін на політичній карті світу відбувається дедалі мен­ше, а якісні набувають більшого значення, що передусім пов'язане з посиленням інтеграційних процесів.