16. Хто був визначним майстром станкового малярства у Київській Русі? Які джерела містять перші відомості про нього?

Окрім монументального, на Русі значного розвитку набуло й станкове малярство. Станкове мистецтво — термін, яким позначають твори образотворчого мистецтва, що мають самостійний характер (щодо доби Київської Русі — то це іконопис). Визначним майстром цього мистецтва був чернець Києво-Печерського монастиря Алімпій (Олімпій, Аліпій), який освіту художника здобував, за твердженням літопису, в Царгороді. Алімпій розмальовував Успенський собор Києво-Печерської лаври, виконував багато замовлень від князів та бояр. Очевидно Алімпій мав свою школу при монастирі. За легендою, йому допомагали навіть самі ангели. Перекази приписують Алімпію з-поміж іншого і так звану Ігореву ікону Божої Матері, названу так тому, що перед нею у Федорівському монастирі молився князь Ігор 1147 року, коли під час молитви його було вбито. Окрім Алімпія, літопис зберіг для нас ім´я ще одного художника — Григорія.

Життєпис Аліпія, у «Слові про перший російською іконописця Алімпія» (Слово 34 «Києво-Печерський патерик») складається в основному з розповідей про чудеса, що творяться ним, або що відбувалися з його іконами. Батьками Аліпій був відданий вчитися іконопису, при ігумена Никона прийняв постриг, допомагав грецьким майстрам прикрашати мозаїками Успенський собор. Як чернець, а потім священик Аліпій писав нові ікони і поновлять старі. Прославився як цілитель. Згідно легендам, багато творів Аліпія були створені за участю божественного промислу: так, коли вже перед смертю, через фізичної немочі, Аліпій не зміг виконати замовлення, до нього з'явився ангел і «в 3 години ікону написа».

Достовірні твори Аліпія не збереглися. В патерику повідомляється про пятіфігурном Деісус і двох наместних іконах, написаних Аліпієм для однієї з київських церков. Ікону Богоматері роботи Аліпія.

17. Звідки Київська Русь запозичила церковну музику? в чому її особливості?

Церковна музика, в Україні існувала ще до офіційного прийняття християнства. Це так званий «обичний спів». З хрещенням України-Руси 988 разом з обрядами прийшли й церковні співи з Візантії і деякі за посередництвом Болгарії. Основною рисою української Церковної музики був і є її винятково вокальний характер. Ранні церковні співи були одноголосі. Важливе значення мала система поділу церковного співу на 8 мелодичних типів, які один від одного різняться обсягом мелодій і типовими мелодичними формулами. Упродовж віків форми цієї системи, званої восьмиголоссям (октоехос), поповнювалися українським народнопісенним змістом, перебудовувалися і пристосовувалися до укр. сприймання. Першим огнищем, де українська церковна музика розвинула свої питоменні риси, була Києво-Печерська Лавра. Тут на основі давніх співів постав києвопечерський розспів. Відповідно до церковної музичної практики виробився і спосіб записування мелодій — знаменна нотація, яка складалася зі знаків (невмів, крюки), писаних без нотних ліній.

Від сер. 16 до кін. 17 ст. розвивався багатоголосий так званий партесний спів: спів поділений на голоси — партії. Для його точного запису прийнялася лінійна система нотації, звана київським знам'ям. Партесний спів плекали особливо хори, організовані при церковних братствах. Їх рівень був настільки високий, що вони справно виконували твори на 4, 6, 8 і 12 голосів. Улюбленою формою став хоровий одночастинний концерт, написаний до нелітургічного тексту. Між композиторами партесної музики відомі М. Дилецький, автор музично-теоретичного підручника «Музикальна граматика» (1677), А. Рачинський та ін. У другій половині 18 ст. з'явилися визначні українські композитори Ц. м. — М. Березовський, Д. Бортнянський, А. Ведель. Панівною у їхній творчості була форма циклічного хорового концерту. З 18 ст. походять важливі вид. церк. співів: «Ірмолой» (Л. 1707) і «Богогласник» (Почаїв, 1790). Окремим родом Ц. м. є канти і псальми, пісні релігійного змісту сильно просякнені елементами української народної музики. Вони найчастіше триголосні; були поширені особливо у 17 і 18 вв. У 19 ст. Церковну музику розвивали головні композитори Зах. Укр. Земель: М. Вербицький, І. Лаврівський, С. Воробкевич, В. Матюк та ін. У 20 ст. Її плекали К. Стеценко, М. Леонтович, О. Кошиць, М. Гайворонський, А. Гнатишин та ін.