Тема 4. Мистецтво педагогічного спілкування План

1. Педагогічний конфлікт і причини його виникнення

2. Поведінка вчителя в конфліктній ситуації.

Педагоги, постійно спілкуючись з учнями, їхніми батьками, колегами по роботі, мають уникати конфліктів, непорозумінь, неконструктивних суперечок, дотримуватися правил професійно-педагогічної взаємодії. З огляду на це вчителям необхідно оволодівати мистецтвом спілкування, яке є основою професійного успіху.

1. Педагогічний конфлікт і причини його виникнення

Володіння технологією спілкування допомагає педагогу обирати правильну поведінку в кожній ситуації. Неправильний педагогічний вплив або неправильна форма спілкування, тобто «технологічна» непідготовленість до спілкування, може призвести до конфлікту між учителем і учнем.

Конфлікт (лат. conflictus — зіткнення) — зіткнення протилежних поглядів, інтересів і дій.

До найпоширеніших причин виникнення педагогічних конфліктів у взаємодії «вчитель — учень», «вчитель — учні» належать (за Н. Волковою):

• нездатність учителя прогнозувати на уроці поведінку учнів. Несподіваність їх учинків часто порушує запланований перебіг уроку, викликає в учителя роздратування і прагнення в будь-який спосіб подолати конфлікт. Водночас обмеженість інформації про причини того, що трапилось, ускладнює вибір оптимальної поведінки, засобів впливу на клас;

• намагання вчителя зберегти свій соціальний статус шляхом зниження статусу учня. Учитель вживає вирази низького стилю («розвісив вуха», «роззявив рота», «вештаєшся», «що ти верзеш?»). Це порушує принципи взаємодії, доводить ситуацію до конфлікту;

• оцінювання вчителем не окремого вчинку учня, а його особистості («роззява», «дурень», «нахаба»). Таке ставлення до учня впливає на формування ставлення до нього інших учителів та свідків (особливо у початковій школі);

• поспішність у намаганні суворо покарати учня з огляду на те, що зайва суворість не завадить;

• суб'єктивізм учителя у сприйнятті вчинку учня,недостатня поінформованість про його мотиви, якості особистості, умови проживання в сім'ї;

• невміння спрогнозувати наслідки необ’єктивного оцінювання вчинків дітей;

• застосування покарання без урахування позиції учнів; приниження гідності учня, що породжує захисну реакцію дитини;

• риси характеру та нестандартна поведінка окремих учнів в емоційно-особистісних взаєминах із педагогами;

• особистісні риси педагога (нездатність до самоконтролю, роздратованість, брутальність, знервованість, нетактовність, грубість, мстивість, самовдоволеність, безпорадність та ін.). Конфліктують з учнями вчителі з негнучким мисленням, стереотипністю оцінок, шаблонним підходом до їх запитів та інтересів. Особливо небезпечні їхні недовіра і підозра. Свою прискіпливість до учнів вони вважають вимогливістю, а вимогливість учнів до них сприймають як посягання на авторитет;

• брак педагогічних здібностей, відсутність інтересу до вчительської праці, невдоволення соціально-побутовими умовами життя тощо;

• незадовільна організація роботи вчителя, несприятливий соціально-психологічний клімат у педагогічному колективі.

Кожна помилка вчителя при подоланні конфліктів травмує учнів, вселяє недовіру до нього, порушує систему взаємин. У педагога виникає глибокий стресовий стан, незадоволення своєю працею, нездорове усвідомлення залежності професійного самопочуття від поведінки учнів. В. Сухомлинський зазначав: «Конфлікт між педагогом і дитиною, між педагогом і колективом — велика біда для школи... думайте про дитину справедливо — і конфліктів не буде... вміння уникнути конфлікту — одна з рис, які за самою сутністю своєю є педагогічною мудрістю вчителя».

Часто у виникненні конфліктів звинувачують учителів, а вони свою провину визнають рідко. Найчастіше це трапляється з учителями, які цікавляться лише рівнем засвоєння предмета. Ситуація на уроці доходить до конфлікту, як правило, із невстигаючими учнями. Тому в інтересах учителя — виявляти до них особливу увагу, своєчасно надаючи їм допомогу.

Трапляється, що конфлікт виникає через покарання за недисциплінованість на уроці поганими оцінками з предмета. Це не просто консервує конфлікт, а знижує зацікавленість учня дисципліною. Немало конфліктів спричинює низький рівень педагогічного спілкування вчителів, які не можуть своєчасно зупинитися, уникнути різких слів, негативних узагальнень та перебільшень («Від тебе ніколи не почуєш нічого розумного», «Ти завжди брешеш» тощо), загрозливих попереджень («Дивіться мені, щоб зробили...», «Спробуйте мені тільки не...»). Це ображає вихованців, підриває віру в те, що педагог може бути справедливим.

Незадоволення учнів учителями породжують також емоційні спалахи; дратівливість через дрібниці; використання дитячих методів дисциплінування; відвертий поділ учнів за симпатіями; залякування, вимоги у формі погроз; надмірна фіксація уваги на недоліках учнів; привселюдні образи; втручання у світ особистісних стосунків хлопців і дівчат тощо.

Початком конфлікту, як правило, є інцидент, непорозуміння, коли ще немає відкритого протистояння, а наявні лише невдоволення, нестриманість учнів. Однак це не можна обходити увагою, бо нерідко учні трактують таку ситуацію як конфлікт. Якщо вчитель не усвідомить цього і вчасно не внесе корективів у свою поведінку, ситуація може набути деструктивного характеру. Належно продумані, делікатні превентивні (запобіжні) дії знімуть напругу, відкриють простір для позитивних емоцій. Часто ефективними бувають компроміс, взаємний аналіз ситуації.

Учитель повинен пам'ятати, що конфліктові в педагогічній діяльності легше запобігти, ніж його подолати. Тому педагогу не можна вдаватися до необдуманих заходів, карати учня, не проаналізувавши мотивів учинку. Будь-який конфлікт слід розглядати в динаміці: виникнення конфліктної ситуації — усвідомлення конфліктної ситуації — перехід до конфліктної поведінки — розв'язання конфлікту як кінцева стадія. Уміння розв'язувати педагогічні конфлікти є важливою складовою культури педагогічного спілкування.

2. Поведінка вчителя в конфліктній ситуації

Для ефективного подолання конфліктної ситуації вчителеві необхідно обрати поведінку, враховуючи власний стиль, стиль інших людей, втягнутих до конфлікту. Найчастіше поведінка вчителя при подоланні конфліктної ситуації реалізується як комбінація елементів таких стилів:

1. Конкуренція, або суперництво, прагнення бути в центрі ситуації. За цієї позиції погляди, потреби інших учасників суперечки не сприймаються як значущі. Кожен обстоює власну думку, поведінку як єдино правильну, ігноруючи міркування інших. Це активний,майже агресивний наступ, намагання подолати конфлікт, ігноруючи інтереси інших осіб. Виявляється вдіях, задоволенні своїх інтересів на шкоду іншим учасникам конфлікту.

2. Уникнення. Пов'язаний цей стиль із намаганням «відсунути» конфліктну ситуацію якомога далі, сподіваючись, що все вирішиться само собою. Часто при цьому послуговуються тезою, що «поганий мир кращий за добру сварку». Така стратегія не завжди свідчить про намір ухилитися від розв'язання проблеми. Вона може бути й конструктивною реакцією на конфліктну ситуацію, коли вирішення її доцільніше відкласти на пізніше. Проте захоплення стратегією уникнення може призвести до втрати особистісних позицій у колективі.

3. Пристосування. Такий стиль поведінки передбачає взаємне пристосовування партнерів: вони діють, не обстоюючи власних інтересів.

1. Співробітництво. Сутність його полягає у намаганні разом підійти до ефективного подолання конфлікту з урахуванням інтересів, потреб обох сторін, у пошуку взаємовигідних умов і шляхів досягнення порозуміння. Ця стратегія є найефективнішою для налагодження добрих стосунків, але потребує більше часу, ніж інші. Крім того, обидві сторони мають уміти пояснити свої бажання, висловити власні потреби, вислухати одна одну, виробити альтернативні варіанти дій.

4. Компроміс. Виявляється він у взаємному бажанні поступатися. Цей стиль схожий на співробітництво, але його досягнення відбувається на поверховому рівні стосунків. Партнери не враховують глибинних потреб, інтересів, а задовольняються зовнішнім аспектом поведінки.

Одним із найважливіших завдань педагога є вміння успішно використовувати кожен зі стилів розв'язання конфліктної ситуації, враховуючи конкретні обставини: вміти поступатися, йти на розумний компроміс, встановлювати партнерські стосунки й водночас обстоювати власну позицію.

Реальний механізм налагодження хороших стосунків полягає в запобіганні конфліктним ситуаціям завдяки правильній психологічній тактиці у спілкуванні з учнями, навіть «налаштованими» на протистояння; переключенні уваги з проблем, які спровокували його, на інші питання, щодо яких різнобою поглядів немає.

Поради вчителеві щодо розв'язання конфліктних ситуацій та запобігання їм (М. Рибакова):

1. разом із дипломом учитель не отримує гарантії завжди мати рацію у взаємодії з учнями. Нетактовність — один із найважливіших виявів професійної неспроможності;

2. завжди слід пам'ятати: урок — не найкраще місце для з'ясування стосунків;

3. учитель має вміти організувати колективну навчальну діяльність учнів різного віку;

4. учитель повинен добре знати учнів класу, їхні вікові та індивідуальні особливості і знаходити різноманітні форми взаємодії з ними; намагатися називати учня на ім'я, навіть тоді, коли він гнівається на нього;

5. педагог має добре знати важких учнів і тих, хто погано навчається з його предмета, виявляти до них увагу, вчасно надавати допомогу в засвоєнні навчального матеріалу;

6. не можна карати учнів за поведінку поганими оцінками — це призведе до зниження інтересу до предмета та особистісного конфлікту;

7. слід бути вимогливими, але навіть за незначних успіхів учнів — щедрими на похвалу. Дотримуватись правила: учня краще похвалити, ніж покарати. Хвалити слід в присутності колективу, а зауважувати — наодинці;

8. у разі виникнення конфліктної ситуації варто своєчасно зупинитися, не вживати різких слів, не акцентувати на негативних якостях учня, не дорікати за негаразди в сім'ї, не висміювати перед однолітками.

Успішно взаємодіяти з учнями, запобігати конфліктам, а за їх виникнення конструктивно долати конфліктні ситуації допомагає педагогічний такт, який є показником зрілості педагога, його майстерності.

Педагогічний такт (лат. tactus — відчуття) — творче вміння обирати в кожній ситуації такий стиль поведінки, який оберігає честь і гідність кожного учня, не принижуючи і не возвеличуючи його.

Це сильний засіб, за допомогою якого вихованців можна перетворити на своїх спільників чи, навпаки, суперників. Обов'язковою передумовою педагогічного такту є знання індивідуальних особливостей кожного учня.

У школі мають панувати конструктивний діалог компетентного педагога з учнями, демократичний стиль спілкування, сприятливий психологічний клімат і атмосфера толерантності в учнівських і педагогічному колективах. Для цього слід учитися мистецтва спілкування. Щоб досягти успіху у спілкуванні з учнями, потрібно насамперед дотримуватися загальних вимог до педагогічного спілкування, найважливішими серед яких є: стриманість, тактовність, толерантність, емпатійність, культура мови, повага до учня, опора на його позитивні якості, встановлення зворотного зв'язку з вихованцями, співпраця з ними.

Щоб оволодіти мистецтвом педагогічного спілкування, педагогу необхідно розвивати в собі:

• здатність до рефлексії, усвідомлення власної поведінки в спілкуванні;

• уміння відчувати інтелектуальні, емоційні, морально-вольові стани учнів і розуміти іншу людину;

— здатність не лише сприймати і налагоджувати контакти з учнями, а й активно впливати на них, оволодівати способами педагогічних впливів.

Досягнути запланованого результату й отримати задоволення від спілкування з учнями допоможе дотримання таких вимог:

1. Чітко формулювати конкретні завдання і зосереджувати увагу на їх розв'язанні.

2. Обмірковувати стратегію і тактику спілкування з учнями класу, підбирати оптимальні прийоми в пливуна розум і серця вихованців. Пам'ятати про заповідь«Не нашкодь!».

3. Уміти вислухати дитину, не перебивати її, бути терплячими у спілкуванні.

4. Намагатися зрозуміти учнів, частіше згадувати,якими самі були в дитинстві. Навчитися відчувати зміни в психологічному кліматі класу.

5. Уміти стримувати свої негативні емоції у спілкуванні з учнями. Керувати собою. Опановувати методи саморегуляції.

6. Уміти прощати. Учень має право на помилку. Слід ставитися до вихованців так, як би хотіли, щоб вони ставилися до вас.

7. Ніколи не принижувати гідності учнів. Не давати негативних оцінок їх особистості, не осуджувати їх. Оцінювати негативні дії, вчинки учня, а не його особистість.

8. Не бути упередженими.

9. Виробити власну методику взаємодії з важкими дітьми, дітьми, «гострими на язик», та ін.

10. Подбати, щоб в арсеналі методів впливу на учнів переважали похвала, заохочення, схвалення. Вселяти в учнів надію. Уміти запалити «внутрішній реактор»дитини, створити ситуацію успіху.

11. Частіше усміхатися учням. Ця педагогічна заповідь обґрунтована з наукового погляду і значною мірою забезпечує успіх педагогічної взаємодії.

12. Вивчати себе. Розвивати свої комунікативні здібності. Підвищувати рівень психологічної культури.

Успіху можна досягти лише тоді, якщо постійно і наполегливо займатися формуванням комунікативних умінь. Нині розроблено комплекс вправ, якими може скористатися кожен педагог. Серед них вправи на розвиток спостережливості у спілкуванні, комунікативної компетентності, комунікативної уяви, техніки й виразності мовлення, невербальних засобів, формування м'язової свободи у процесі педагогічної діяльності, керування увагою під час спілкування. Необхідно також збагачувати досвід спілкування завдяки різноманітній громадській роботі. Важливе значення має участь педагогів у тренінгах комунікативної компетентності, особистісного зростання, активного соціально-психологічного навчання тощо.

Скарбниця думок

Єдина справжня розкіш — це розкіш людського спілкування.

А. де Сент-Екзюпері

Людська сутність виявляється лише у спілкуванні, в єдності людини з людиною, в єдності, яка спирається лише на реальність незбігу між Я і Ти.

Л. Фейєрбах

Будь першим, коли треба слухати, і останнім, коли потрібно говорити.

Е. Каієв

Розумні люди говорять тому, що мають що сказати, дурні — бо їм хочеться щось сказати.

Платан

Людині потрібно два роки, щоб навчитися говорити, і шістдесят років, щоб навчитися тримати язик за зубами.

Л. Фейтвангер

Не турбуйся про те, що тебе не знають люди, а турбуйся про те, що ти не знаєш людей.

Конфуцій

Бесіду потрібно завжди вести так, щоб кожен із співрозмовників здобув з неї користь, набуваючи більше знань.

Піфагор

У надмірній суперечці істина губиться.

М. Монтень

Слово — це найважливіший педагогічний інструмент, його нічим не замінити.

В. Сухомлинський

Запитання. Завдання

1. У чому сутність педагогічного спілкування?

2. Чому спілкування розглядають як основу педагогічної діяльності?

3. Вкажіть відмінність педагогічного спілкування від загальнолюдського.

1. Охарактеризуйте взаємозв'язок між видами спілкування. Наведіть приклади.

4. У чому відмінність понять «комунікативні уміння педагога» та«комунікабельність педагога»?

5. Розкрийте взаємозв'язок між компонентами педагогічного спілкування.

6. Охарактеризуйте функції педагогічного спілкування.

7. Охарактеризуйте етапи педагогічного спілкування.

8. У чому полягає сутність моделювання педагогом майбутнього спілкування?

10. Що означає позитивно і негативно спрямована орієнтація(установка) у спілкуванні?

11. Чи має існувати дистанція між учителем і учнями? Обґрунтуйте відповідь.

12. У чому сутність стилю педагогічного спілкування?

13. Проаналізуйте власне спілкування і визначте, який тип спілкування переважає у вас.

14. Який стиль педагогічного спілкування вам найбільше імпонує?Чому?

15. Поясніть, чому вчитель інколи вдається до стилю-залякування.

16. У чому полягає відмінність між індивідуальним стилем педагогічного спілкування і псевдостилем?

17. Чи може бути педагогічне спілкування безконфліктним? Відповідь обґрунтуйте.

18. Укажіть основні причини конфліктів між учителями і учнями.

19. Якою має бути поведінка вчителя у конфліктній ситуації?

20. Що є недопустимим у спілкуванні вчителя з учнями? Чому?

21. Які особистісні риси педагога сприяють ефективному педагогічному спілкуванню?