41.Хар-ка американського романтизму

Формування американської культури, зокрема літератури, відбувалося паралельно з бурхливим соціально-економічним розвитком Сполучених Штатів як незалежної держави. Молода країна невпинно формувала власну економіку, торгівлю, промисловість, фінанси, розбудовувала нові міста.

Створення національної культури, гідної молодої держави, було проголошене невідкладним завданням. І саме в цей час провідним напрямом у літературі Англії, Франції, Німеччини став романтизм; американські художники саме в ньому знайшли співзвучність своїм ідейно-художнім шуканням, продовжуючи розвивати у своєрідних національних умовах традиції європейських майстрів, зокрема В.Скотта і Е. Гофмана.

Значну роль у становленні філософських засад романтизму США відіграли твори французьких просвітителів, ідеї Французької революції. У творчості американських письменників досить часто відбувався певний синтез просвітительських ідей і нових романтичних форм.

За часовими проміжками американський романтизм розвивався трохи пізніше від західноєвропейського і займав передові позиції з кінця 10-х років до початку 60-х рр. XIX ст. Точкою відліку стала поява книжки романтичних новел В.Ірвінга (1819 р.), а криза американського романтизму характерна для переломного періоду в історії США - роки громадянської війни між Півднем і Північчю. Остаточна перемога капіталістичної Півночі над сільськогосподарським рабовласницьким Півднем співпала з тотальним поширенням у літературі реалістичного напряму. Однак це не означало, що романтизм цілком зник з творів американських авторів. Він ввійшов - як окремі структури, характери, елементи - у творчість багатьох письменників-реалістів. Складним поєднанням романтизму і реалізму стала творчість У. Уїтмена. Романтичні мотиви органічно вплетені у творчість М. Твена, Д. Лондона та інших письменників США кінця XIX - початку XX ст.

У становленні та розвитку американського романтизму виділено три періоди.

1. Ранній американський романтизм (1819-1830-ті рр.), до якого критики та науковці віднесли творчість В. Ірвінга, Ф. Купера, Д. Кеннеді та ін. Безпосереднім попередником цього періоду був передромантизм, який розвивався ще у рамках просвітницької літератури. Творчість письменників раннього етапу носила оптимістичний характер, пов´язаний з героїчним часом Війни за незалежність.

2. Зрілий американський романтизм (1840-1850-ті рр.) - це творчість Н.Готорна, Е.По, Г.Мелвілла та ін. Більшість письменників цього періоду пережила глибоке незадоволення ходом розвитку країни, тому в їхніх творах переважали драматичні, навіть трагічні тони, відчуття недовершеності світу і людини, настрої туги, усвідомлення трагізму людського буття. З´явився новий герой - людина з роздвоєною психікою, яка несла у своїй душі штамп приреченості. На цьому етапі американський романтизм набув філософської спрямованості. У твори письменників стала проникати романтична сим

воліка і повчальна алегоричність, значну роль почали відігравати надприродні сили, посилилися містичні мотиви.

3. Пізній американський романтизм (60-ті рр. XIX ст.). Це період кризових явищ. На даному етапі працювали ті письменники попереднього етапу, які продовжували свій творчий шлях у літературі. Відбулося різке розмежування романтичної літератури на:

-літературу аболіціонізму, яка в рамках романтичної естетики протестувала проти рабства з естетичних та загально-гуманістичних позицій.

-літературу Сходу, яка романтизувала й ідеалізувала "східне лицарство", постала на захист історично приреченого руху та реакційного укладу життя.

Історія, зокрема історія культури, поставила перед американським романтизмом кілька складних і відповідальних завдань:

♦ Створити оригінальну національну літературу, яка б не була повторенням чи наслідуванням того, що вже зробили романтики Європи.

Через усю творчість американських письменників пройшло ствердження національної самобутності та незалежності, пошуки національної самосвідомості й національного характеру;

Головне, що приваблювало у творах - історія і сьогодення, природа і звичаї, колізії і процеси, людські типи і характери.

♦ Створити образ своєї країни, розповісти про її історичний шлях, її становлення і здобутки.

Письменники-романтики у своїх книжках із захопленням подорожували разом із героями і читачами морськими просторами, лісами, ріками. Незаймана цивілізацією природа поставала одразу ж за порогом дому. Природа маловідомого континенту чи екзотичних островів часто ставала одним із персонажів.

Історичні твори про недавню минувшину мали на меті зміцнити почуття прив´язаності до своєї землі, гордості за неї. З іншого боку, в цих творах історія часто було лише проекцією проблем і конфліктів сьогодення.

♦ Об´єднати творчі сили різних регіонів у єдину культурну спільноту - національне красне письменство. Основні літературні регіони:

- Нова Англія (північно-східні штати) - Н Готорн, Емерсон, Topo та ін.

- Середні штати - В.Ірвінг, Ф.Купер, Г.Мелвілл та ін.

- Схід - Д.Кеннеді, У.Сіммс, Е.По.

Враховуючи ідейно-естетичну спрямованість творчості письменників, літературознавці виділили наступні основні течії в американському романтизмі:

♦ соціально-критична (В.Ірвінг, Ф.Купер, Е.По, Н.Готорн, Г.Мелвілл);

♦ філософська (Емерсон, Topo);

♦ аболіціоністська (Г.Бічер-Стоу, Брайент);

♦ "плантаторська традиція" (У.Сіммс).

В романтичній літературі США також склалася певна система жанрів. Найбільшого поширення набули прозові твори:

-подорожі у формі повістей, розповідей, нарисів; -романтичний роман;

-автобіографії, бесіди, проповіді, лекції, есе, дискусії;

-жанр "короткого оповідання" - оповідання фантастичне, детективне, філософське, психологічне, алегоричне; -епічна поема.

42. РАННИЙ АМЕРИКАНСКИЙ РОМАНТИЗМ

Визначне місце в ранньому ром.америк.літ-ри займаютьКупер та Ірвінг. Їх твори відобразили хар-ні особливості америк.ром-му на ранньому етапові розвитку. Зв’язок Купера, Ірвінга з традицією Скота Скотта на початковому своєму етапові творчості були надихнуті ідеями революції та незалежності( існує думка, що романтизм склався між двома війнами: громадянською та війною за незалежність 1861-1865рр.) Разом із тим у тв.. ранніх романтиків звучить настрій невдоволення широких народних мас,що визвані жорстокістю капіталістичних порядків. Творчість ранніх ром. перегукується з демок-ою літ-рою 18ст. Вельке зн-ня мали створені ними образи сильних, мужніх людей, що проти поставлялися користолюбивим меркантильним буржуа. Поетизація людини, що живе на лоні природи, поетизація його мужньої боротьби з нею складає одну з гол. особливостей раннього ром-му.

Вашингтон Ірвінг був письменником США, що завоював світове виз-ння. У 1890р. він опублікував літературну містифікацію '' Історія Нью-Йорка'', що ніби-то написані чуду куватим джентльменом Дідріхом Нікебокером. Це розповідь про ті часи, коли Нью-Йорк називався Новим Орлеаном і був поселенням голандських фермеріа. Тут особливо відчутними є симпатії письменника до минулого. У Ріп Ван Вінкль ми спостерігаємо романтичну поетизацію народженя а історії США. Написав ''розповіді-мандрівника': Легенди про сону логовину, наречений- привид''. Чим разом із Купером заклав ще одну основу раннього романтизму Америки- мандрівний сюжет. Був першим хто переосмислив тезу 'Гарний індіанець- мертвий індіанець'',засуджував Америку як країну всемогутнього долара., виступав проти капіталізму( добре видно на прикладі того жРіп Ван Вінкіля- 20 років відсутності героя змінилося дуже багато, і не в кращий бік, за думкою письменника.)Ірвінг став батьком америк. новели, що досягне повного розквіту у творчості ПО., а сатиричний початок Ірвінга знайде своє продовження у творчості Твена.

Великий внесок у розвиток амер. ром. на ранньому етапові зробив і Фенімор Купер. Він створив такі види роману,як історичний, пригодницький, морський, побутовий. ''Пенталогія пр. шкіряну Панчоху ''( Піонери-1823р., Останній з могікан-1826, Прерія 1827р., Слідопит, або внутрішнє мор 1840р, Зверобій, або перша тропа війни ) поєднує в собі і історизм- історія освоєння Америки, боротьба з корінним населенням, і пригодницький-гострий сюжет,непередбачувані повороти..Тема-зіткнення піонерів та цивілізації. Утверджуючи думку про можливість існування шляхетного червоношкірого.Купер описує своєрідний психоетичний кодекс поведінки.

У Європі Купер був відразу прийнятий. Він увійшов в розряд найбільш популярних авторів, він справив певний вплив на становлення соціального роману Бальзака, на письменників неоромантиків Стівенсона, Конрада. 

43.Загальна характеристика романів Дж.Ф.Купера про Шкіряну Панчоху.

З усього написаного Фенімором Купером найвідомішою лишилася його пенталогія про Шкіряну Панчоху. Назва одного з романів пенталогії «Останній з могікан», ім’я індійця Чінгачгук-Великий Змій увійшли в літературу і мовний обіг, стали прозивними. Над цим великим твором прозаїк працював з перервою майже двадцять років - з 1823 по 1841. В усіх п’яти книжках діє багато персонажів, але один, головний - об’єднує історією свого життя всі томи цього великого романтичного американського епосу. Це Натті Бампо-Шкіряна Панчоха. Якщо вибудувати окремі частини пенталогії не так, як вони з’являлися в різні роки в міру написання, а в хронологічному порядку відповідно до ходу північноамериканської історії та біографії Натті Бампо, першою книжкою мала б стати остання - «Звіробій, або Стежка війни». В ній ідеться про континент у перші десятиліття XVIII ст. і ще зовсім юного білого мисливця Бампо, котрий полює у схожих на райські пралісах на тому місці, де у близькому майбутньому розкинеться велетень Нью-Йорк.

Далі мав стояти «Останній з могікан», де йдеться про героїчну боротьбу «тубільних воїнів Північної Америки» за свою землю і діють кращі представники індіанців - «чудового народу», як його називав сам Купер, що «на війні - відважний, зарозумілий, підступний, немилосердний, готовий до самопожертви; у мирний час - справедливий, великодушний, гостинний, мстивий, забобонний, скромний і звичайно цнотливий». Світ могікан-Чингачгука, його сина Ункаса змальований у кращих традиціях романтизму і просвітительства. Тут попередниками і вчителями Купера були Дефо, Вольтер, Руссо, Шатобріан, Байрон, - усі, хто писав про шляхетних дикунів і природних людей, наділених від народження чеснотами і добрими якостями, втраченими у світі нової цивілізації. «Останні з могікан» діють разом із своїм другом Бампо - Довгою Рушницею і чарівною дівчиною-креолкою Корою. Вони однаково чесно і чисто дивляться на світ, де все чітко визначено - кохання, дружба і ненависть до ворогів, поняття честі і розуміння боягузтва та зради. Заради своїх шляхетних і простих принципів вони ладні пожертвувати життям. В романі поступово наростає трагізм оповіді. Від назви, в якій звучить похмура пересторога, начебто перший удар поховальних дзвонів, і до останніх сторінок, що розповідають про загибель молодого красеня шляхетного Ункаса, що з ним обривається рід Чингачгука, гине майбутнє могікан. В загибелі Ункаса і його коханої Кори символічно втілено приреченість індіанської культури, способу життя, звичаїв, усього, що відрізняє одну расу від іншої, один народ від іншого.

Третій за часом подій, які в ньому відбуваються, роман «Слідопит, або Озеро-море» присвячений сповненому ніжності й самопожертви коханню Слідопита-Бампо. Воно не знаходить відгуку у серці коханої і Бампо йде із шляху свого щасливого молодого суперника. Всі події цієї частини пенталогії розгортаються неподалік від озера Онтаріо під час англо-французької війни 50-60-х років. Історія кохання лише провідна мелодія цього твору, в якому дуже багато інших відгалужень теми «завоювання вітчизни», діють персонажі з двох воюючих таборів.

У четвертому романі «Піонери», дуже важливому у структурі циклу (нагадаємо, що він був першим за часом написання, створеним у 1823), поставлена основна проблема історичного розвитку США, визначена наскрізна тональність оповіді, загалом елегійна попри всі властиві Куперу енергійність, діловитість, пафос життєствердження. На календарі 1793 рік, Штати стали незалежними, прихильники республіки перемогли лойялістів. На берегах Отсего, де сам Купер провів роки дитинства і молодості, процвітає суддя Мармадьюк Темпль (один з найвиразніших персонажів письменника, якого він писав, маючи перед собою постать власного батька). В його великому маєтку знайшов притулок старий сімдесятирічний Натті

 

Бампо і давно вже осиротілий індіанець Джо Могікан. Обидва є жалюгідними уламками колись героїчних, сповнених завзяття людей. Великий колись Слідопит тепер перетворився на залежного від чужої доброти волоцюгу, котрий набридає усім своїми хвалькуватими оповідями про давні мисливські подвиги. Ще сумніші зміни відбулися з Джо Могіканом. «Вогняна вода білих» і сум за втраченою землею й рідними перетворили його на безнадійного п’яницю, смішного й безпорадного. Якщо постать Бампо на початку роману здається другорядною, фігурою такого собі нешкідливого і нуднуватого дивака, то поступово вона набирає трагічної величі, викликає читацьке співпереживання своєю розгубленістю у світі нових суспільних стосунків, своєю безпорадністю перед суворістю закону, своїм невмінням зрозуміти, чому він, піонер цих місць, не має ніяких прав на них, чому до нього влада не виявляє простої людської вдячності і переслідує його як злочинця-браконьєра. Багато інших образ випадає на долю колись гордого й незалежного мисливця. Після суду, який виглядає актом знущання над старим, він потрапляє до в’язниці. У колишнього неперевер-шеного воїна і сміливця вистачає сил втекти з неї, спалити свою стару хижу, занапащену його переслідувачами, і вирушити у свою останню путь ще далі на Захід, де є ще вільна земля і воля для такої людини, як він.

Чому цей перший роман є ключовим для пенталогії, зрозуміло вже з щойно наведеного короткого змісту його провідної теми, характерної для творчості всіх найвідомі-ших романтиків першого покоління. Ця тема - необоротні зміни, що відбулися на американській землі за відносно короткий час, і з усе більшим прискоренням продовжуються далі, несучи з собою загибель старих форм життя, руйнуючи вільну природу і «природну людину». Те, що знайомство з пенталогією починалося для сучасників Купера з її передостаннього твору, де йдеться про старого Бампо, який зазнає життєвої поразки, надавало за відомим законом художності сумний відблиск і тим романам, де йшлося про Шкіряну Панчоху у розквіті його сили і слави. Остання частина епопеї - «Прерія» - присвячена подіям початку XIX ст., коли американці викупили у Франції провінцію Луїзіану і тим самим відкрили собі подальший шлях на Захід. На чолі переможного походу на нові рівнинні землі диких прерій ідуть такі зажерливі скватери, як Ішмаель Буш та його численні нащадки, зграя  сильних  і тупих загарбників,  для яких  нема  ні старих, ні нових законів, а лише жага здобичі, що заради неї ці грубі й жорстокі люди-хижаки здатні на все. Зрозуміло, що зовсім немічному Бампо, колишньому Соколиному Оку, що майже втратив зір, Довгій Рушниці, котрий уже не може тримати мисливську зброю у тремтячих руках, не по дорозі з юрбою скватерів, як не може він жити далеко від своїх лісів на сухій рівнині. Самотній старий вовк, який не знайшов у житті долі, людського щастя, хоч завжди радо допомагав усім, хто потребував допомоги, може тільки забитися в якусь ще незайману хащу і знайти там смерть.

Пенталогію можна прочитати й по-іншому - як захоплюючу пригодницьку прозу зі стрімким розгортанням подій, які не дають читачеві ні хвильки перепочинку. «Проміжки між фатальними пострілами Довгої Рушниці такі короткі, хвилини відносної безпеки такі ненадійні, шурхіт листя у лісі червоношкірих такий зловісний, що читач не знає спокою, та й не бажає його» (Стенлі Т. Вільямс). Однак і такий читач - аматор лише пригодницької прози - не зможе пройти повз образи індіанців, створені Купером, знавцем душі цих людей, приречених цивілізацією на загибель. Той, хто читав пенталогію Купера, назавжди пройнявся симпатією до американських аборигенів, побачив їх очима письменника.

44.

Останній з могікан "- другий за часом створення роман пенталогії. Він написаний вже зрілим автором, що знаходяться в розквіті творчих сил і таланту і разом з тим ще до його від'їзду до Європи, що ознаменував початок життєвої драми Купера. Сюжет роману побудований на традиційному для американської літератури , але романтично переосмисленому автором "оповіданні про полон і рятування". Це історія про підступне захоплення дочок полковника Мунро - прекрасної і хороброї чорноокої Кори і білявої тендітної і жіночної Аліси - хитрим і жорстоким Гуроном Магуа і про багаторазові спроби Соколиного Ока (Натті Бампо) за допомогою його вірних друзів - індіанців-могікан Чингачгука і його сина Ункаса - врятувати полонянок. Перипетії роману: переслідування, пастки і жорстокі сутички - помітно ускладнюють, але і прикрашають сюжет, роблять його динамічним і дозволяють в дії розкрити характери героїв, ввести різноманітні картини американської природи, показати екзотичний світ "червоношкірих", дати опис фронтірского побуту.

"У художньому дослідженні Купером характеру мужнього піонера-першопрохідника" Останній з могікан "- важливий етап. Натті Бампо показаний тут в зеніті життя: особистість його вже повністю сформувалася, і він ще сповнений сил і енергії. Оформилася і письменницька майстерність автора: романтично відокремлений характер героя постає живим і природним. Він занурений у свою справжню середу - стихію незайманих американських лісів, і тому яскраво проявляються його постійні властивості: простота, безкорисливість, щедрість, безстрашність, самодостатність і духовна міць. В них відбивається його органічний зв'язок з природою; ними визначається безкомпромісне несприйняття героєм цивілізації, яка протилежна йому за духом.

Повноправним дійовою особою виступає у Фенімора Купера могутня і велична природа Америки. В "Останньому з могікан" це багатоликий пейзаж району річки Гудзон. Крім чисто художньої, естетичної, він має і іншу дуже важливу функцію, яка відмінна від функції пейзажу в творах європейських романтиків, де природа виступає уособленням душі героя. Купер, як і інші американські романтики-натівісти, тяжіє не до ліричного, а до епічного зображенню природи: пейзаж стає у нього одним із способів утвердження національної самобутності, необхідним компонентом епічної розповіді про молоду країну.

 Настільки ж, якщо не більш дієвим засобом розкриття національної специфіки є зображення індіанців, їх екзотичного побуту, їх барвистих ритуалів, незбагненного і суперечливого індіанського характеру. Фенімор Купер виводить в "Останньому з могікан" (не кажучи про всю пенталогії) цілу галерею образів корінних американців: з одного боку, це хитрий, підступний, "злобний і лютий" гурон магуа, з іншого - відважний, стійкий й відданий кращий друг Натті Бампо, колишній вождь винищеного племені могікан мудрий і вірний Чингачгук і його син, "останній з могікан", юний і палкий Ункас, який гине, марно намагаючись врятувати Кору Мунро. Роман завершується колоритною і глибоко зворушливої ​​сценою похоронного обряду над Корою і Ункасом, загибель якого символізує трагедію індіанського народу, "зникаючої раси" Америки.

Поляризація характерів індіанців (згущення їх позитивних або негативних властивостей) пов'язана в "Останньому з могікан" з особливостями і умовностями романтичної естетики.

Фенімор Купер з його умовними "добрими" і "злими" індіанцями, що допомагають або протистоять білій людині, поклав початок новому, хоча також багато в чому міфологізованого сприйняття корінного американця в національній словесності і зробив величезний вплив на культуру США, розробивши жанрові параметри вестерну.

Так, так вражаюче і художньо виразно показані Купером життя на фронтире і образ "червоношкірого", постають менш досконалими естетично, але більш достовірними і аж ніяк не умовними, в прозі корінних американців.

45.Хар-ка образів роману Ф.Купера ''Звіробій''

На першому плані і в «слідопитові», і в «Звіробію» - образи Натті і Чингачгука. Серед образів колонізаторів немає жодного позитивного персонажа. Купер повністю відмовляється від ідеалізації представників англійських військ і командування, як це було в «Останньому з могікан», і наділяє білих колоністів Томаса Хаттер і Гаррі Марча найбільш відразливими рисами і якостями. Хаттер і Марч - мисливці за скальпами індіанців. На продажу скальпів владі вони наживаються. Пірат в минулому, Хаттер приїхав в Америку, ховаючись від шибениці. Індіанців Хаттер вважає тваринами, а себе, людини з білою шкірою, їх «законним» господарем і володарем.

Однак справжніми людьми вповному сенсі цього слова виявляються індіанці і волелюбний і гуманний Натті Звіробій. Чудові риси характеру індіанців протиставлені в романі грубості і жорстокості білих завойовників.

Центральним персонажем усієї пенталогії Ф.Купера є Наті Бампо (Вперше ВІН з'являється перед читачем у романі «Піонери» (1823) ..) Це образ, Який суміщує в собі людину, Що прокладує стежки ї магістралі Американської цівілізації і в той же час розуміє й сильно переживає трагічні втрати, що відбуваються на обраному ним шляхові. Це добродушний та відданій Мисливець, кращий стрілок на кордоні, знавець індійськіх звічаїв. Зі всіма знайде спільну мову, Носить одежу зі шкір тварин, жіве у власноруч зробленому вігвамі. Має не дуже добрі манери і є неосвідченім, але у нього є великий та Багатий внутрішній світ.

Натаніель народився в 1726-1727 році [1] в Англії і виріс у родині відставного майора Еффінгема, якому прислуговував на протязі багатьох років, супроводжуючи його в усіх походах на Запад.Це пояснює його неперевершене володіння зброєю, розвинення чуття та добру інтуіцію, легку орієнтацію на місцевості. Після смерті майора Натті відправився на пошуки генерала Еффінгема, батька майора, в Новий Світ [2].

В Америці його прийняло плем'я делаваров, які ділили свої землі з колишнім маєтком Еффінгемов, а нині належали Мармадьюк.

У «Звіробійові» Купер відкриває перед своїм героєм Натті Бумпо можливість почати «влаштоване» життя, але він обирає свободу. Звіробоя приваблює життя в лісах, далеко від людей, зайнятих підрахунком своїх прибутків. Він вважає себе сином племені делаварів і повертається до них.

Бампо прожив довге життя в районі Великих озер, він славився як хороший мисливець і хоробрий воїн. Вірою і правдою йому служила рушниця «Оленебой» і дві собаки. На першу стежку війни мисливець вступив разом зі своїм другом, могіканом Чінгачгуком, з яким не розлучався майже все своє життя (це галі раз доводити, Що добрі стосунки Між'' білими'' та'' темношкірімі'' залежали не від кольору шкірі, а овід самих людей, їх прагненнь-Прагнення справедлівості, чесності, вірності-допоміг Чунгучгукові Врятувати Його наречення, візволіті з полону Наті 2 білих, Був завжди вірним їсвоєму слову, навіть якщо це могло обернутися для нього смертю (віпадок, коли він потрапив у полон до гуронів і Його відправилі на парламентерські переговори під чесне слово повернутися, тощо.)

Та Найкращою характеристикою є прізвіська, які дали йому індійці:

• Правдивий язик- присвоєно Делавар за нездатність брехати.

• Голуб - присвоєно Делавар за швидкість.

• висловухий - присвоєно Делавар за вміння знаходити дичину.

• Звіробій - в молодості присвоєно Делавар, як відмінному мисливцю, який убивши безліч звірів, ще жодного разу не пролив людської крові [4].

• Соколине око - присвоєно Риссю, воїном племені Гуроном, за влучність і скорострільність [5].

• Довгий карабін - присвоєно в честь володіння рушницею «Оленебой» з незвично довгим стволом. Бампо отримав його в подарунок від Джудіт Хаттер [6].

• Слідопит - присвоєно за видатні навички у орієнтації на місцевості [7].

• Шкіряний Панчоха - в романі «Піонери». Прізвище дано місцевими жителями за незвичайну деталь одягу Бампо, не характерну для британців - аналог шкарпеток з м'якої шкіри.

Він воював з ірокезами, Гуроном і французами. Його пригоди відбувалися на берегах Великих Озер, і після кожного у нього з'являлася пара-трійка вірних друзів. Він був уважним і чесним, це допомагало йому виходити з усіх конфліктів цілим і неушкодженим [3].

Всупереч його власним очікуванням, Наті прожив дуже довге життя. Після того, як він знайшов свого пана, майора Еффінгема, який незабаром помер, після смерті Великого Змія, він вирушив на південь, подалі від «стуку сокир». Хоча і там його життя не була спокійним, незважаючи на те, що з мисливця він перетворився на траппера. Вірний «Оленебой» все ще служив йому. Вирішивши допомогти хлопцеві, який хотів врятувати свою наречену з полону, Натті вплутався в серйозну боротьбу з племенем Сіу і білими поселенцями. На допомогу Натті прийшло плем'я Волків Пауні [3].

Натаніель помер восени 1805 року, незабаром після смерті свого вірного пса Гектора, в племені Пауні, де його шанували за найбільшу мудрість.

Чингачгук, Великий великий Змій — герой ряду літературних творів Фенімора Купера. Належить до літературної типу «благородний дикун».

Чингачгук-Великий Змій, індіанець Джон, Джон Могіканін ("Звіробій", "Останній з могікан", "Слідопит", "Піонери") - індієць, останній у своєму племені, батько Ункаса, друг Натті. Виховувався в племені делаварів походитьт з племені північноамериканських індіанців могікан. Чингачгук - мудрий і хоробрий воїн. Він добрий і справедливий, його поважають друзі та бояться вороги.

Ось що сказано в книзі «Останній з могікан» про походження його імені:

«Конечно, имя Чингачгук, что значит «Великий Змей», не означает, что он и в самом деле змея; нет, его имя говорит, что ему известны все извороты, все уголки человеческой природы, что он молчалив и умеет наносить своим недругам удары в такие мгновения, когда они совсем этого не ожидают»

У романі "Звіробій" вперше вступає на стежку війни, рятуючи свою наречену, потім допомагає виручити Натті з індіанського полону. В "Останньому з могікан" разом з Натта і Ункасом допомагає сестрам Мунро. У романі "Піонери" Ч. вже не воїн і не мисливець, а старий індіанець, що плете корзини та згадуючий разом з Натта про минуле: Ч. гине у вогні, але, як каже Натта, не від опіків: "... Мені здається , спалили його злі людські думки, вони його мучили без малого вісім десятків років ...

Джону довелося бачити, як вся його рідня, один за іншим, переселилася в інший світ, а він залишився сумувати тут один-однісінький ". Зворушлива дружба Натта і Ч., білого і індіанця, - один з найважливіших моментів пенталогії: на погляд Купера , це ідеальний варіант того, як повинно було відбуватися освоєння Америки. Ч.

У книзі «Останній з могікан» вмирає його єдиний син - Ункас. І саме Чингачгук стає останнім з могікан, останнім вождем і останнім представником колись могутнього, але нині вимерлого племені.

. Персонаж не має реального прототипа, а є збірнім чином'' ідеального індійця'', Що поєднує в собі чесність, відвагу, вірність друзям та безстрашність.

46. Моральна проблематика роману Н.Готорна.(сам. робота+ плюс додатки)