47. Мотиви та образи поезії По

варіант 1

Образно-тематичне коло в ліриці По відносно обмежене. Всі теми й пов’язані з ними образи можна звести до чотирьох сфер - природа, мистецтво, кохання і смерть, або точніше - ті емоції, що їх викликають краса природи і мистецтва, любов до жінки і постійна загроза смерті, яка затьмарює життя і почуття людини. Безмежне багатство природи сповнене складної символіки, стародавньої і створеної самим поетом. Природа у По наскрізь метафорична, ховає найтонші відтінки потаємного змісту. Ці ж якості несе в собі і сублімація людського таланту, якою є мистецтво в усіх його формах. І тут для поета відкривається широке поле символічного та метафоричного осмислення витворів античного і народного мистецтва, міфів, легенд, казок, архітектурних і скульптурних шедеврів.

Кохання до жінки в поезії автора «Євлалії», «Анні»,’ «Еннабел Лі» позбавлене плотського начала. Це чистота, духовність, платоніка, як і сама жінка, до якої звернені слова поета, яка з’являється у його рядках, не жива істота, а мрія, ідеальне втілення краси, ніжності й лагідності. Вона лише віддалено може бути схожою на реальний об’єкт поетового кохання, або точніше - закоханості. Найчастіше це спогад про істоту надто гарну для цієї землі, про світле почуття кохання, якому заздрили навіть ангели і яке обірвала рання смерть коханої. Жінки у поезіях По начебто зіткані із прозорого місячного сяйва, сріблястого туману, аромату квітів. Вони мовчазні і таємничі, настільки крихкі, що подих холодного вітру може обірвати їх існування на землі. Та воно нескінченне у спогадах, снах, мареннях ліричного героя, де жінки з’являються гарні й холодні, мов мармуровий посаг.

Кохання в поезії По майже завжди пов’язане із стражданням закоханого, хворобою і смертю коханої. Для цього у віршах 40-х років, найліпших і найвідоміших у доробку поета, таких, як «Улялюм», «Еннебел Лі», «Крук», були особисті причини. В 1842 р. захворіла на сухоти молода дружина Віргінія і весь час до її такої передчасної смерті на початку 1847 р. поет прожив у болісній непевності між надією на одужання і відчаєм у передчутті її загибелі. Проте тема смерті, її жахливий або омріяно-бажаний образ присутній і в зовсім ранніх віршах поета (як і у його прозових творах, про що йдеться далі). Так, уже поема вісімнадцятирічного юнака «Тамерлан» починається’зі слів: «Мені розради в час вмирання // Не треба, батько…» Далі згадується пекло, біль і страх через смерть коханої і тому подібне. Рядки про смерть або схожий на неї сон дуже часті у молодій поезії автора «Духів мертвих», «Сну уві сні», тощо. В цих та інших творах панує, перемагає, несе розраду, жахає Смерть. Бо, як пише По про життя: «Ця п’єса - трагедія «Людина». А її герой Переможець-Хробак».

варіант 2

Головна тема поезії По – Тема скорботи і відчаю, викликаних смертю коханої, тема загибелі чудової жінки (“Аннабель-Лі”), яка переростала в тему безвиході людського існування (“Ворон”). Поет пише про недовговічність щастя і недосяжності ідеалу (“Ельдорадо”), прославляє красу і сумує про неї. Вислизаючи з реального життя, краса продовжує своє існування в сновидіннях поета і його ліричного героя. Сила емоційного впливу поетичних творів Едгара По – це не тільки плід його творчого пориву і натхнення, але і результат напруженої і вдумливої роботи. У трактатах “Філософія творчості” та “Поетичний принцип”, За вводить нас у свою лабораторію, запевняючи, що високе хвилювання душі досягається результатами кропіткої роботи думки. Злети творчих одкровень об’єднуються з логікою роздумів. У “Філософії творчості” поет знайомить нас не стільки з філософією, скільки з анатомією поетичної творчості. У “Поетичному принципі” За говорить про проблеми співвідношення поезії та істини. Цим самим він звертається до питання про відношення мистецтва до дійсності. Він не відкидає прекрасного від істини, виступає проти дидактизму в поезії, проти ідеї, що цінність твору можна визначити за “закладеної” в ньому “моралі”. За переконує читача не повчаннями, а силою емоційного впливу, не істиною, а поезією. Літературна спадщина Едгара По вміщається в двох-трьох книгах, але навіть однієї з них достатньо, щоб вважати його видатним письменником світового масштабу.