курсовая / 2 / курсач / лит словник

Широкий міжнар. іст.-типол. контекст складають і колядкові пісні, які. грунтуються на гіперболічних первнях: вел. нов. будинок, багатий дім (з хлібом, вином), сяючий від радості господар (боярин, пан, король), котрий вшановує знатних, славних гостей-колядників. Ці первні є більш високим рівнем у худож. еволюції жанру в народів пд.-сх. Європи. Такі К. об'єднують ранні складники (магічні, заклинальні формули, антропоморфні образи птахів, шо приносять господареві звістку про приплід худоби, про примноження господарства, мотиви прийняття та обдарування колядників та ін.) з більш розгорнутими сюжетами, у яких наявні досить різноманітні символи величності і достатку. Обряд колядування в йоте розвинутій формі передбачає щеалізшію тих; коЦг колядують. Цим спричиняється гіперболізація в описах селянської хати, двору, дверей, добробуту- одягу господаря, хлопця, дівчини та ін. На всьому ареалі поширення колядної пісні як жанру у слов'ян, румун та ін. народів процес худож. еволюції К. був однотипним Визначальну ролю

в

"ньому відіграла гіпербола з від'ємним значенням, символічний паралелізм і метафорична антитеза. Перехід від простих заклинальних і привітальних словесних формул до розгорнутих алегоричних пісень передбачає заперечення реального стану на користь ідеального, гіперболізованого: не селянська хата, але палай, не селянин-землероб. пастух і т.д., але король; пан, багатий витязь, у / якогб кінь краший, ніж королівський, не проста сільська дівчина, але боярська чи королівська , _<ЙО^ка, якій батько дарує Палац золотий (з білої кості З^М' в укр.И т.д. К. у болгар, румунів, українців та Нн. народів стали по суті худож. синтезом серії символічних паралелізмів (сім'я в образі небесних у світйл. подружжя —Г дві" яблуні та ін ).

0. ' При" поясненні заг. місць К. потрібно . враховувати тотожність принципів і форм худож. КиИслення* а також ті "відношення причини і йійаший<4в; образу й-зображуваного, які відбилися

^Куколядці і певною мірою детермінували їх дібність у вел групи народів" (О.О.Потебня яснения малорусских и сродньїх народньвс і: Крлядкии шедривки.). У найдавніших шарах датського .регіону (укр., рум.), збереглись і. ремінісііени іі (солярної релігії), аналогічно |Щ»і5агатьох народів на певному рівні іст. розвитку $(мбтив: родина в образі небесних світил, хлопець >: образі сонця, ранкової зорі та ін,). Поза заг. ^осподарськр-побутовими умовами, єдиними тр. жанр, чинниками, пов'язаними з національною атрибуцією К., в Карпат, і Дністровсько-Прикарпат. зонах (як і на Балканах)

0. мали місце інтенсивні контактологічні пронеси. Не ^випадково основним ареалом побутування К. є 7 СЙМЄ Карпати та Прикарпаття, де сходяться етнічні % кордони пд.-сх. слов'ян, а також румунів.

рИҐЖйЛЬ' НІ КОЛЯДНИХ^

репертуарів виявляються в конкретній худож. о^Щ^інтерпретації однорідних тематичних категорій, •. ч і =<й-стереотипних сюжетів і мотивів. Жанр К. у різних Г народів розвивався шляхом, більш широкого розгалуження давн. . багато в чому подібних (в силу І•^^комплексу вказаних, вище чинників), зимових календарно-аграрних словесних формул і пісень. : ^й4йУВпрсшовж цього тривалого процесу складалися : /й^^^яац. специфічні версйГК. Риси, властиві укр., рум., , ^! ийяь., рос. та ін. К. більш помітні у величальних (^-Піснях для хлопця і дівчини (так званий &ІЙ§^«©лодіжний цикл колядок"), які асимілюють Н:|йШ^|явноманітні, більш пізні епіч. і весільні сюжети та Іінотиви, що виникли в умовах зміцнення етнічної «відомості та державності.

Григорій Бостан

і-КОМЕДШ — (грец. кото<ііа від кото5 — процесія і осіє — пісня, лат. сотедіа). 1. гідрам, тв., де життєві явиша та характери жуються у смішному, кумедному вигляді, іішною в людині є невідповідність тому, шо

іється нормою. Вихідні засади теорії К. було розроблено в ант. зокрема Арістотелем. За ант. поетикою К.

— один із двох видів драми, дихотомічний трагедії'. Співвідношення трагедії та К. як високого та низького видів спираються на протиставлення системи ДО (диференційних ознак). Дотримування цих засад забезпечувало чистоту трагедії та К., їх ідентичність самим собі. Суворе розмежування драм, видів було чинне в європ. л-рі аж до класицизму включно. Але в літ.-театр, практиці відбувалася дифузія трагедійних і комедійних складників у англ. ренесансній трагедії., напр., у В.Шекспіра. шо розглядалося Н.Буало або Вольтером як прояв неосвіченості та' поганого смаку. Ця дифузія посилилася наприкін. XVIII — на поч. XIX ст., коли виник третій, "середній" між трагедією та К. вид — драма у вузькому розумінні слова.

Теорію К. можна поділити на три частини:

1. К. як драм, вид, її диференційні ознаки;

2. структурні типи - комедійні жанри: • 3) іст. та нац. жанр, різновиди. -

Ще Арістотель зазначав, шо К. — відтворення "порівняно поганого в людині, але вади відтворюються, не-в усій повноті"; а як смішне, бо "смішне — це яка-небудь помилка чи неподобство, тільки не шкідливе і незгубне". Сутність К в показі суперечності життєвих явиш із сутністю та призначенням життя. "Як трагедія зосереджує в тісному колі своєї дії тільки високі/поет, моменти і події героя, так К. зображує переважно прозу повсякденного життя, її дрібниці та випадковості" (В.Бєлінський). У К. життя виступає якзаперечення себе самого: Це ніби літ.-сценічне доведення від супротивного:, "життя навпаки" (Ф.Шеллінґ). Мета К. завжди -— викривати та виправляти або й знищувати зло. При цьому позитивні герої можуть бути активними борцями за добро, можуть бути пасивними персонажами, можуть бути й відсутні

випадках гол. героєм є сміх, "чесна благородна особа" (Гоголь). Драм, конфлікт у К. 'низький", повсякденний; Дія комедійного героя (героїв) спрямована на буденні цілі (напр., Городничий хоче обдурити Хлестакова, чи лицемірство та брехня Тартюфа призводять до поразки нього негативного героя).

Кінець (розв'язка) К. - щаслива. Негативні герої зазнають поразки, драм, катастрофи. їхні неуспіхи не викликають співчуття, а навпаки — задоволення глядача. Чим негативніший герой, тим більше нещасть і страждань може пережити, не викликаючи співчуття реципієнта. Але є певне обмеження: фізична смерть у розв'язці К. неможлива: в такому разі К. перетворюється на ін. жанр, структуру.

Комедійну боротьбу проводиться смішними, принизливими, недоречними засобами: недоладні хитрощі, невміле "розрізнення", помилкові оцінки.

К. властиве перебільшення та загострення, гіпербола, гротеск, буфонадність ситуацій та характерів. Комедійний образ-персонаж має викликати своєрідне милування; за виразом В.Качалова, — "просто розкіш, яка бридота". Психологія героїв К. переважно ретельно розроблена, крім деяких 'легких" жанрів, як от К. ситуацій, К. інтриги, водевіль тощо. Застосовуються різні засоби комізму (викликання сміху): комізм форми (зовнішності), фізичної дії (вчинків), психічної дії (мовлення). Потреби комізму визначають основні особливості мови К. Вона повинна бути чіткою і прозорою. Репліки дійових осіб—- Звучати як, звичайне людське спілкування. Разом з тим персонажі вйесь час зустрічаються з необхідністю самозахисту й обстоюють своє "я" мов. засобами. Кожна репліка є ударною, має величезну" вагу для самохарактеристики персонажа. Діалоги ше більшою мірою, ніж в ін. драм, та., являють собою словесні баталії: всі: персонажі мають володіти та користуватися засобами мов. боротьби. Основні розряди реплік:

1. реплікитдотепи позитивних героїв (Фігаро, Чацький, Орано де Бержерак);

2. репліки-дотепй та коментарі кумедних персонажів (щекспірівські блазні, Фальстаф);

3. репліки негативних персонажів, смішні через дурість та-безгяуздість (Мартин Боруля,; персонажі Нуіііича);' : . . : П ■{'.■'

4. самовикривальні та лайливі репліки негативних персонажів (напр., у Ж.-Б,Мольєра, Гоголя, Караджале).

Поряд із словесним існують суто театр, засоби комізму зовн. (жести) і внугр. (інтонація). Засобом воднораз і зовн.,_:і внутр.. комізму є міміка.Різні засоби комізму здебільшого поєднуютьсй, вищеназвана класифікація має дещо умовний характер. Але автор, ставлення до зображуваних явиш життя, переважання певного різновиду комізму визначає приналежність тв. до відповідного комедійного жанру.

Багатоманітність зображуваних явиш, а також автор': 'Ставлення до них у діапазоні від поблажливого гумору до нишівної сатири спричиняє постання багатьох жанр, різновидів. Є певна детермінованість комедійних жанрів літ. напрямом: класицизм — К. характерів, романтизм — К. ситуацій, реалізм — побутова К. Але жанр, різновиди К. суворо не розмежовані, окр. їх складники спостерігаються в ін. жанрах: взаємопроникнення К. характерів і К. ситуацій, г Еапр.. в типово класицистичній К. характерів — в мольєрівському "Тартюфі" — наявні ознаки К. інтриги, побутової К., фарсу, навіть трагедії.

Генетичними передумовами К. були типол. подібні в різних народів фольклор.-обрядові жанр, утворення. Європ літ. К виникла в стародавн. Греції з двох джерел: аттичних діонісій і пріапічних (фаллічних) обрядів, під час яких виспівувано свавільних й сатир, пісень, та дорічних нар. мімів — імпровізованих коротких.коміч. сценок міфол. чи побутового змісту і які генетично були пов'язані з хліборобськими обрядами. На цих двох підвалинах складається перший різновид європ. К. — сг-аттична К. (V ст. до н.е). (Типол. подібними засновками літ. К. були в різних народів фольклор .-обрядові утворення. Так, в Україні зародки К. знаходимо в колядках, водінні кози, "маланці", весняних іграх).

Ст. К. була політичною К. Найкращий її майстер Арістофан згодом був названий батьком К. Новоатгична (Менандр) і рим. (Терениій. Плавт) К. звернулися до зображення приватного життя. Відповідні сюжети створювано або безпосередньо відображуючи життя, або переробляючи фольклор, та літ., зокрема Езопівські сюжети. Тут було започатковано К. ситуацій і К.характерів. За Сер-віччя розвиваються напівфольклор. ярмаркові дійства, фарси, фастнахтшпіпі, інтермедії та інтерлюдії в церк.-рел. виставах, різні види лялькового театру, карнавали. Так, в Україні елементи літ К. спершу виступають у 1-й пол. XVII ст. у жанр, формі діалогів Памви Беринди та Іоанікія Волковича ("Размишлянє о муце Христа Спасителя нащего") та як укр. інтермедії до шкільних драм поль., лат., церк.-слов'ян, мовами. Відтак комедійні інтермедії є постійними складниками ін. драм, жанрів: міраклю, шкільної драми ХУН-ХУШ ст. Подібні процеси спостерігалися й у білор. драматургії. • ^Становлення новоєвроа літ. К. відбулося в ХУРХУІІ. ст,, коли постала низка структурно урізноманітнених і нац. своєрідних жанр.: різновидів. В Італії — це вчена комедія (сотесііа егисіііа), шо орієнтувалася на ант. зразки, та К. масок. У цей же період формуються два основні засадничо різні типи (моделі) К. нов. часу. Перший відкидав суворі канони ант. і класицистичної теорії драми, поєднував зображення реального життя з казковістю, фарсовістю, поетичністю; засвоював і розвивав надбання нар. театру. Цей тип у зх. літ-знавєтві інколи звуть романт. або шекспірівським. Останнє визначення прийнятне щодо англ. К. єлйзаветинської доби (Р.Грін, Шекспір, Ф.Бомонт, Дж.Флетчер). Така К. відбивала-нацг-менталітет і спиралася-на нар: драм,- видовиша. Ін. нац. варіант — ісп. комедія плаща і шпаги (Попе де Вега. Тірсо де Молі на, КальдерОн де ла Барка)- .УXVIII ст. витворюється італ. варіант,' який генетично безпосередньо пов'язаний з К. масок (фьяби К.Ґошлі). У XIX ст. видозміною цього типу стає власне, романт. нім. (Г.Бюхнер. /І.Тік) і: франц. (А. де Мюссе) К.

Другий тип виробився в надрах класицизму._: Орієнтуючись на ант., зокрема рим., зразки, а також на вчену К., франи. класииисти розробили т.зв. мольєрівський тип К., або. мольєріану. Цей тип був поширений упродовж XVII — 1-ої пол. XIX ст. у Франції, Англії, Італії, Данії, Росії, Польщі.

У сер. XVIII ст. в Англії та Франції в межах л- ри Просвітництва виникає третій сумірний з К. та: трагедією "середній" вид: драма у вужчому розумінні слова. Спочатку як серйозна (за виразом Д.Дідро) чи слізлива К., а відтак міщанська драма; романт., реаліст., натуралістична драма.: Жанрове визначення К. проте досить мішю! зберігається як данина традиції. Так, ше за часів Відродження [\. де Вега називав свої п'єси' "комедіями", як, напр., п'єсу з інтонаціями трагедіГ "Зірка Севільї". О.Островський більшу частину своїх п'єс, драм, за сутністю конфлікту, але без»

, ретельної розв'язки, називав К. ("На людному Ш'ІЕй^ "Остання жертва". "Таланти і поклонники").

умовніші автор, жанрові підзаголовки ^Жіехова: "Іванов . "Три сестри" — драми, ^'й^аика'', "Вишневий сад" — К.

поч. XIX ст. традиції комедійного виду взнають вел. змін. Витворюються різноманітні "^Е^йч'і жанри- В Росії в 20-30-х роках К. зівського типу набуває нов. якостей. У К. ЩїіІЬоєдова "Лихо через розум" починається ^шп від трьох єдностей, вони обмежують біографа. Єдність місця дії формально □Дається. Все відбувається в домі Фамусова, але зх приміщеннях. Єдину дію веде Чацький, учає функції гол. героя та резонера. У і.цей позитивний герой, обмовлений і гнаний, ^поразки. Частково зламана класицистична ( створювати однобічні характери (Софья) рлювати їх визначальну рису значущими Щрнімами.. Дальше зростання реаліст, відбувається в драматургії Гоголя, шо Ш^Ьи.не можна беззастережно зараховувати Ійої жанр, категорії- Становленням і ІОм реалізму як літ. напряму зумовлено Йя- побутової :К. (Г. Квітка-Основ'яненко, даський, І.Карпенко-Карий, Ф.Понсар, , Ґ.Фрайтаг). З 1830-х рр. складається у кіст. К ("Сірано деБержерак" Е. Ростана). ;р-х рр. теж переважно у Франції і бульварна К-, .т.зв. добре побудовані Іїобто суто- розважальні, з майстерно з;6./геним легким сюжетом та влучними ами ,{Е,Скріб, В.Сарду, Е.Лабіш).; Зокрема, їда К. використала техніку водевіля. -межі XIX і XX ст. виникають такі їнї жанри, як комедія настроїв (Чехов) і--(&-.-Шоу, -К.--Ча«ек}~&т~ларадок-еів у- знанні з галантним фарсом та буфонадою З середини XX ст. — комедія ріду та чорна К. (Ф.Дюрренматт). Суч. Радіографія характеризується жанр. ^О.&атіс.тю, наявністю широкого жанр, ^щуару. Виділяють багато жанр, різновидів різними параметрами: сои.~викривальна, |§щчнр-сатир.. іст., героїчна, лір., вірш., Ж..,,фарс, трагікомедія та ін.). зачне місце серед комедійних жанрів ать синтетичні — літ.-муз: комедія-балет. опера, зінгшпіль, водевіль, оперета.

3. Автор, умовне позначення тв. ін. жанру (аж ніяк не комедійних). Так, Данте "Аліг'єрі назвав "Комедією" славнозвісну поему, (слово "Божественна" додано пізніше його шанувальниками). На взір Дантової поеми, підкреслюючи широчінь авторського задуму, О. де Бальзак дав назву "Людська комедія" цілокупності своїх реаліст, романів і повістей про Францію поч. XIX ст. Вел. поль. романтик З.Красіньський назвав свою соц.-філос. трагедію "Небожественною комедією". Маючи на увазі невідповідність життя реального з уявою про гідне життя, Т.Шевченко назвав К. поему "Сон",

Людмила Волкова

КОМЕДІЯ-БАЛЕТ (франц. сотесІіе-ЬаІІеі) — жанр, що об'єднує діалог, танець, пантоміму, інструментальну та вокальну музику, образотвор. мі-іст-во. Характерна для л-ри ХУД. ст. В К.-б., вперше створеній Ж- Б. Мольєром. танцювально- дивертисментна частина органічно , входить у дію, не позбавляючи її побутової правдоподібності та викривальної спрямованості. Балетні інтермедії та виходи не тільки не послабляють реаліст, основи тв., а навпаки, самі визначаються реаліст, змістом і сатир, відтінюють характери та дію п'єси. В К.-б. танець, який прийшов з "мелодрамат. балетів" та "балетів у виходах", шо панували у франц. балеті XVII ст., набуває драматизму та пантомімного характеру. Нов. є поява реально-побутових образів, шо отримали гроті? с,кно-коміч. трактування замість, попередніх умовних, пасторально-міфол. Вокальні .. номери наближаються до форми коміч. опери. Це підготувало балет до того поєднання з комедією, яке здійснив Мольєр. Спільно з композиторами - -ЖтБ:-Люялі та М.-А.-Шарпантьє, -балетмейстером- П.Бошаном та декоратором Г.Вігаранті МОльєр поставив свої К.-б. "Настирливі" (1661), "Шлюб із примусу" (1664), "Принцеса Елідська" (1664), "Любов-цілителька" (1665), "Комічна пастораль" (1666-67), "Жорж Данден" (1668), "Пан де Пурсоньяк" (1668), "Мішанин-щляхтич" (167,0), "Хворий, та й годі" (1673). К.-б. мала значний вплив на наступний розвиток франц. муз. театру і стала важливим етапом на шляху до "'муз. трагедії" Ж.Б.Люллі, клас, опери XVIII ст. та пантомімних балетів Ж.Ж.Новера.

КОМЕДІЯ ІНТРИГИ

Людмила Сердю

к

' XVII ст. в сх.-слов'ян, л-рах К. називали йно-притчеві п'єси: "Мала прохолодна і про Іосифа" та "Жалібна комедія про аг/та, Єву" Чижинського, "Комедія про £0 сина" С.Полоцького. Спираючись на таку .традицію, О.Пушкін первісно дав своїй "Борис Годунов"" стилізовану назву і|тическая повесть, комедия о настоящей Московскому государству. О царе Борисе, йдись о многих мятежах... писано бьість > Пушкиньїм в лето 7333 на городище

КОМЕДІЯ ІНТРИГИ — жанр різновид комедії ситуацій. Основною диференційною ознакою К.І. є. напружене розгортання сюжетної дії внаслідок свідомих вчинків (обманів., перевдягань, тощо) гол. героя або героя та його антагоністів (напружена наскрізна дія та контрдія, нагромаджуються помилки, труднощі, непорозуміння). Заплутані конфліктні лінії розплутуються лише в ефектній і несподіваній кінцівці. До К.і. належать: "Севільський цирульник" П.О.Бомарше. "Дівочі обітниці, або Магнетизм серця", "Дами та гусари" О.Фредра, "Шельменк

оісл

се

скний світ, в якому порушено всі звичні уявлення і пропорції, свого роду "світ навиворіт'.' - часто алогічний, далекий від зовн: -правдоподібності але такий, шо принципово вірно відображає якісь глибинні тенденції та взаємозв'язки. Тому Г зав­жди амбівалентний, двоплановий,- в ньому наявне водночас реальне і фант., високе і низьке раціональне й абсурдне, як. це наочно представле­но в картинах П.Брейгеля або І."Б<ісяа>гра8юрйс Ж.Калло, Ф.Гойї ("Капритос"), маложах ОДо е, суч. укр. митця М.Греся, на полотна* сюрреалістів (С.Далі). Теорія даного поняття рсвробл®тася, по­чинаючи з ХУШ ст. Так, нім. дослідник К.Фльогель ("СезсЬісЬіе (ІЄ5 СгоіевккотізсЬеп", 1-788) підходив до нього з погляду співвідношення карикатурного і фант, елементів, Г.Шнееганс Г'СезсЬісЬТе сіег дтоіезкеп Зайге", 1894) підхоплюючи цю думку, відзначав, шо "карикатура полягає '« перебільшенні нікчемного з метою його висмікжа«я„,ї.Г, вона стане лише тоді, коли перебільшитв-^ неможли­вості, тобто, ко®гу«ас з'явиться адчупл,- шо дане зображення реально неможливе". Як один з ндй- давн. типів обраатості, Р: ггллрічйвгя кже в міфах та архаїчних культурах багатьок народів світу (ведійські гімни.'єгші казки, лавн-грец. міфи тощо). Такі фант, створіння грец. міфології, їж кентаври, сирени, гарпії, химери виникли на основі гротеск­ного переосмислення дійсності,'огмак ця гротеск­ність була неусвідомленою, бо виражало наївно- стихійне осягнення нлнкопиш! 11>ог'дійс) (ост!. а не була'ттілнорялконана власне худож. закланням. Г. характерний, як правило, для таких напрямів, які припадають на епохи соц.-політ. нестабільності сусп- ва, в надрах якого живі елементи попередніх форм життя, приречені на вмирання, і водночас уже з'яв­ляються паростки нов. світобачення і мислення. Так_г

ГРОТЕСК

Елементи Г.р. наявні в творчості В.Скотта, Дж.Г Н.Байрона, Ш.Бронте. У.Коллінза, РЛ.Стівенсона, А.Конан Дойла, О.Вайлда. Г.Вел- лза, Е.Т.А.Гофмана. О. де Бальзака, В.Гіого. Ш.Но- д є. Т Гот'е. О.Пушкіна — Пікова дама". М.Гого­ля — "Страшна помста", МЛєрмонтова — "Де­мон". І.Тургенєва — "Після смерті" ("Клара Міліч"), Ф.Достоєвського, Л.Андрєєва, О.Купріна, ОАмфітеатрова. В XX ст. риси Г.р. присутні у тв. сюрреалістів, експресіоністів, в лаг.-амер. романі. Естетика "жахливого", таємничого, незбагненно­го* часто використовується письменниками XX ст. для демонстрації тези про одвічне відчуження лю­дини в світі, абсурдності її бугга (Г-Майрінк, Ф.Каф- ка. Ж.Грін. Г Гарсіа Маркес, М.Булгаков). Стилізацією Г.р. є роман У.Еко "Ім'я троянди", де екзотика Сер-віччя переплітається з детектив­ною інтригою і насичується важливою екзи­стенціальною проблематикою. Відлуння Ґ.р. відчу­вається в повісті С.Лема "Маска". Типовішим є використання первнів Г.р. в масовій культурі, т.зв. тріллери в.л-рі та кіно (романи Дельфіни К.Лай- онс, Ф.Герд, Х'ю Волгіол, фільми А.Пчкока).

Дослідження готичного первня в укр. л-рі провели І.Качуровський і В Шевчук. Його на­явність пояснюється світовідчуттям українця, в якому величезну ролю відіграє фантазія, а також фольклор.-барочними підвалинами само >и Готичні елементи присутні в прозі Г.Квітки-Ос- нов'яненка ("Мертвецький Великдень"), П.Куліша ("Вогняний змій"), І Франка ("Терен на нозі"), А.Крушельницького ("У пітьмі ночі"). Н.Кобринсь- кої ("Рожа"), Г.Хоткевича ("Фантазія"), Н.Ки- бальчич ("В старих палатах"), Б.Лепкого ("Ста­рий двір"), Ю.Будяка ("Петля"), П.Богацького ("Камелія"), Д.Жовни ("Вдовушка"), В.Шевчука ("Хованеиь"), У сатир.-постмодерністичному дусі їх трансформовано Ю.Винничуком ("Ласкаво просимо в Шуроград") та Ю.Андруховичем ("Рек­реації", "Московіада").

Юрій Попов

ГРОТЕСК (італ. дгоііевсо від дгоіґа — пече­ра. грот) — тип худож. образності (вид худож. типізації, тип художньої умовності), заснований на парадоксі, шаржуванні, карикатурному пере­більшенні, при якому надмірно деформуються реальні співвідношення предметів і явиш об'єктив, світу і химерно поєднуються контрастні елементи — прекрасне і потворне, траг. і коміч , реальне й ірреальне. Термін Г. запозичено з об- разотвор. мист-ва. Г. називали рим. настінні ор­наменти з чудернацьким сплетінням вегетативних, анімалістичних та антропоморф­них форм, знайдені в лобу Відродження в гротах підземних терм імператора Тита. З часом значення терміна розширилось і використовуєт­ься в ін. видах мист-ва.

Найчастіше Г. служить засобом сатири і спо­ріднений із саркастичним зображенням дійсності, однак це не просте сатир, загострення, фарсова ситуація, коміч. гіперболізація, а особливий гроте­

136

л-рі епохи розквіту полісів, але він має місце в період їхнього розпалу (Арістофан, Лукіан), так само, як до нього майже не зверталися митці епохи європ. класицизму, коли утвердилась абсолютна мо­нархія, хоча грубий комізм, фарсові елементи, стихія карнавалізацїі як прояви Г. пронизують л- ру Сер-віччя та Відродження (нар. сатира, ваганти, Ф.Війон, італ. макаронічна поезія. Ф.Рабле, Й.Фішарт, С.Брант. Еразм з Р<-~-пдаму), л-ру доби романтизму і т.д. В передмові до драми "Кромвель", шо стала справжнім маніфестом де­мократично настроєних романтиків. В.Поґо підкрес­лював розірваність романт. свідомості і вимагав від мист-ва Г. як найадекватнішого способу відтворен­ня дійсності: "Дуалістичний світогляд відкриває мист-ву нов. тип, нову форму — Г. Муза побачить відразу речі високі і низькі, гротескні й піднесені і поєднає їх, подібно до природи, у своїх творіннях. Справжня поезія — че гармонія контрастів, і як засіб контрасту Г. — найбагатше джерело, яке при-' рода відкриває мист-ву". — Вел. мірою саме завдя­ки діяльності романтиків (Е.Т.А.Гофман, Л Тік, Жан-Поль, ЕА.По, Н.Готорн) ул-рі виробився особ­ливий гротескний стиль, шо полягає в навмисному розхитуванні або й руйнуванні сюжету шляхом чис

-^(С/и-

....

ГЬОТЕАНСТВО, ГЕТЕАНСТВО

ленних автор, відступів, вставних епізодів, введен­ня додаткових сюжетних ліній, покликаних заплу­тувати логічність викладу подій, хронологічних пе­рестановок. хаотичної композиції, різких кон­трастів. раптових переходів від трат, до коміч. і їфвпаки. а також шляхом стильових зміщень; напр.. невідповідності тону оповіді змістові тв., викори­станням семантичної гри слів, гіперболіч. порівнянь, -реалізації і матеріалізації метафор, багатої звуко- вЬї інструментовки тощо. Ло арсеналу засобів Г. ійЙЬдип» і романтична іронія. ПІоправда, багато ви­щеназваних особливостей були притаманні деяким тв. епохи Відродження ("Гаргантюа і Пан- ййгрюель" Рабле). Просвітництва ('Мандри Ру/шзера" Дж.Свіфта, "Мікромегас" Зольтера) або сентиментахізму ("Життя і думки Трістана Шенді, ^Джентльмена" Л.Стерна). Досліджуючи творчість одного з найвидатніших майстрів Ґ. в світ, л- рї, М.Бахтін підкреслює постійну мінливість, невло- й^іісгь гротескного образу, його двоєдину приро- "Гротескний образ характеризує явище в стані зміни/незавершеної ще метаморфози, в стадії ІІ^шергі і народження, росту і становлення..., в ньо- " в тій чй ін. формі дані (або намічені) обидва йойюси зміни —ї ст., і нове, і те, шо вмирає; і те, шо ч^;-. народжується".

§І; Як тип чудож. умовності Г. може використо­вуватись . в реаліст, л-рі (А.Франс "Острів ^ пінгвінівЛ.Піранделло "Шість персонажів у аяошуках автора", Е. де Філіппо "Злодій в раю", Г.Манн "Вірнопідданий". К.Чапек "Засіб Макро- пулос", "Війна з саламандрами", Б.Брехт "Круг­логолові та госторогОловҐ, Г;Грасс ' Щуриха" та «і;). Значно частіше вдаються до Г. письменники- йодерністи (Г.Майрінк, Ф.Ведекінд, А.Кубін, ■ Е.Йонеско, С.Векетт,МЕме^та ін.). Шедеврами. _ ^'ї*-'"в*рос"."'л^рГможна вважати такі тв., як "Історія одного міста" М.Салтикова-Щедріна, "Ніс" М.Го- голя, "Клоп". "Лазня" В.Маяковського, "Хуліо ; Хуреніто", "Бурхливе життя Лейзера Ройтшван- да" І.Еренбурга, "Самогубець" Н.Ердмана, "Май­стер і Маргарита" М.Булгакова, "Голий король", "Дракон" Є.Шварца.

У поль. л-рі Г. властивий С.Віткевичу (п'єси "Соната Вельзевула", Шевці"), К.І.Галчіньському ^ (иоеми "Бал у Соломона", "Подорож Хризостома Бульвеція до Темнограда"), В.Гомбровичу (п'єси "Івона, княгівна Бурунді", "Шлюб", "Оперетка"), С.Мрожеку ("Поліція", "Смерть поручника", І'-^анго"), Т.Ружевичу (драма "Картотека", "Гру­па Лаокоона", "Свідки"), Ю.Тувіму (поема "Бал в-опері"). Гротескова стихія домінує в творчості 9гор. письменника І.Еркеня.

укр. л-рі Г. зустрічається -в Т.Шевченка Щ^Сон", "Великий льох"). С.Руданського ("Пере- і'я"), І.Франка ("Ботокуди"), Остапа Вишні, (ьченка ("Козацькому роду нема переводу"), Щ-фіПідсухи ГПереверза").