32. Ергономічні аспекти охорони праці.

Термын «ергономіка» означаэ «закон праці». Під ергономікою розуміють галузб знань,яка комплексно вивчає трудову діяльність людини в системі «людина- машина- середовище» з метою забезпечення її ефективності,безпеки та комфорту.Діяльність людини може здійснюватись при різних умовах та при різній важкості.Тому,трудова діяльність людини значною мірою залежить від таких компонентів: предмет і засоби праці,організація робочого місця,гігієнічні фактори виробничого середовища,працездатність людини. Працездатність- величина функціональних можливостей організму, яка характеризується ефективністю роботи,виконаної за певний час.

Вирішення ергономічних проблем,що виникають в процесі функціонування систем «людина- машина» доцільно проводити в напрямі опрацювання засобів та методів об*активного прогнозу змін якості діяльності людини під впливом різних несприятливих факторів і умов зовнішнього середовища,удосконалення моделей трудової діяльності людини в різних умовах.

Доцільне розташування обладнання і компонування робочого місця,забезпечення зручної пози і вільних рухів при роботі,використання обладнання,яке відповідає вимогам ергономіки та інженерної психології, забезпечують найбільш ефективний трудовий процес,зменшують втому і знижують ймовірність виникнення професійних захворювань.

Поза людини залежить від м*язових зусиль під час роботи,точності та швидкості рухів,а також від характеру роботи,що виконується. При зусиллях не більше 50 Н (кгс) можна виконувати роботу сидячи. При навантаженні від 50 до 100 Н робота може виконуватися з однаковим фізичним ефектом як стоячи, так і

сидячи. При навантаженні більше 100 Н бажано працювати сидячи.

При роботі стоячи підвищується навантаження на м'язи нижніх кінцівок, підвищується напруження м'язів в зв'язку з високим розташуванням, центра

ваги працівника і зростають енерговитрати в порівнянні з позою сидячи на 6...10%. Робота в позі сидячи (рис. 13.1, а) більш раціональна і менш виснажлива,

оскільки зменшується віддаль центра ваги до площі опори, підвищується

стійкість тіла, зменшується навантаження на серцево-судинну систему. У положенні сидячи забезпечується можливість виконувати роботу, яка вимагає

точних рухів. Проте при цьому можуть виникати застійні явища в життєво важливих органах, ускладнення роботи органів кровообігу і дихання. Зміни пози призводять до перерозподілу навантаження на групи м'язів,

покращання кровообігу, зниження монотонності роботи. У зв'язку з цим всюди, де це можливо (з врахуванням технології та умов виробництва), доцільно передбачати можливість виконання роботи як стоячи, так і сидячи, щоб працівники могли змінювати положення тіла.

Ергономічні дані людини. Організовуючи виробничий процес, доцільно враховувати антропометричні та психофізіологічні особливості людини, її

можливості стосовно зусиль, що прикладаються до органів керування машиною, ритму виконуваних операцій, а також анатомофізіологічні відмінності між чоловіками та жінками. Встановлено, що зріст дорослого чоловіка (без взуття та одягу) складає, см: високий — 187 см; середній — 70; низький — 153. В розрахунках часто використовують середній зріст дорослого чоловіка, котрий приймають: в США

— 175,7, в Англії — 172,5, в Росії— 170,0, в Японії— 163,5см.

Маса дорослого чоловіка середнього зросту (170 см) складає 80 кг. Площа

поверхні шкірного покриву дорослого чоловіка середнього зросту -20000см2. При роботі стоячи слід враховувати те, що зріст чоловіків і жінок в середньому відрізняється на 11,1 см, довжина витягнутої в сторону руки — на 6,2 см, довжина витягненої вперед руки — на 5,7 см, довжина ноги — на 6,6 см, висота очей над рівнем підлоги — на 10,1 см. На робочому місці в позі сидячи

відмінності в розмірних співвідношеннях чоловіків та жінок пояснюються тим, що в середньому довжина тіла у чоловіків на 9,8 см і висота очей над сидінням

на 4,4 см більша, ніж у жінок.

Слід зауважити, що швидкість руху правої руки більша під час руху зліва

направо, а лівої — справа наліво; точність руху рук за незначних (до 20 Н) навантажень; зусилля натиску та тяги, що виконуються руками при русі їх вперед корпусом, більша, ніж під час руху рук в обидва боки тощо. Комплексна оцінка цих можливостей людини і є ергономічним критерієм.

Реалізація основних ергономічних вимог щодо режимів праці та

відпочинку дозволяє забезпечити необхідний рівень працездатності, зменшити втому, зберегти здоров'я людей.