2. Надання фінансової підтримки шляхом створення місцевого фонду підтримки підприємництва.

Згідно зі статтями Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва" Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та виконавчі органи місцевого самоврядування, виходячи зі своїх потреб і можливостей відповідно до визначених у Національній програмі сприяння розвитку малого підприємництва в Україні пріоритетів, розробляють програму підтримки малого підприємництва в Автономній Республіці Крим, регіональні та місцеві програми підтримки малого підприємництва. На основі визначених пріоритетів Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своєї компетенції приймають рішення про виділення та напрями використання коштів відповідних бюджетів для підтримки малого підприємництва. [2].

При цьому, фінансове забезпечення реалізації державної політики у сфері

підтримки малого підприємництва здійснюють відповідно до своєї компетенції на загальнодержавному рівні Український фонд підтримки підприємництва, на регіональному рівні - регіональні фонди підтримки підприємництва, на місцевому рівні - місцеві фонди підтримки підприємництва.

Регіональні та місцеві фонди підтримки підприємництва є юридичними особами, засновниками яких можуть бути місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, Український фонд підтримки підприємництва, юридичні та фізичні особи. Кошти Українського фонду, регіональних та місцевих фондів підтримки підприємництва формуються за рахунок бюджетних коштів, коштів, одержаних від приватизації державного та відчуження комунального майна, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, у тому числі іноземних, та інших коштів.

Отже, якщо органи місцевого самоврядування виступають засновниками місцевого фонду разом з іншими суб'єктами (наприклад, Українським фондом підтримки підприємництва), вони мають право:

- брати участь в управлінні справами фонду в порядку, визначеному в установчих документах;

- брати участь у визначенні напрямків подальшого використання коштів, що повертаються від суб'єктів підприємницької діяльності, які отримували фінансову підтримку на поворотній основі, та коштів, отриманих за користування кредитом (відсотків);

- одержувати інформацію про діяльність фонду тощо. Видатки на створення (збільшення) статутних фондів місцевих фондів підтримки підприємництва, відповідно до статті 71 Бюджетного кодексу України здійснюються за рахунок коштів бюджету розвитку. [3] .

Надання фінансової підтримки здійснюється місцевим фондом підтримки підприємництва за рахунок коштів статутного фонду відповідно до порядку (положення) про надання фінансової підтримки підприємництву, визначеного у статуті місцевого фонду підтримки підприємництва; на підставі договору, укладеного місцевим фондом підтримки підприємництва з суб'єктом підприємницької діяльності, з рахунку місцевого фонду підтримки підприємництва, відкритого (в залежності від прийнятого рішення органом місцевого самоврядування стосовно способу поповнення статутного фонду місцевого фонду підтримки підприємництва) в органі Державного казначейства або в установі банку, на рахунок суб'єкта підприємницької діяльності, відкритий в установі банку.

Кошти, які повертаються від суб'єктів малого підприємництва за раніше отриману фінансову підтримку в залежності від порядку (положення) про надання фінансової підтримки підприємництву, визначеного у статуті відповідного місцевого фонду підтримки підприємництва, мають бути або спрямовані на надання фінансової підтримки іншим суб'єктам підприємницької діяльності, або до місцевого бюджету. Звітність про використані (витрачені та залучені) бюджетні кошти на фінансову підтримку підприємництва подається у терміни та у порядку, визначені Державним казначейством України.

За допомогою фінансового механізму здійснюється широкомасштабний розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту (ВВП) відповідно до основних положень фінансової політики. На стадії фінансового планування і прогнозування визначаються фінансові можливості держави щодо забезпечення розвитку її економіки і соціальної сфери.

Показники прогнозних розрахунків є основою для приведення в дію відповідних стимулів та інструментів у формі різноманітних пільг, санкцій та обмежень, які забезпечують розвиток держави в заданому напрямі. Це можуть бути пільги з оподаткування, пільгове кредитування, або видання дотацій на покриття збитків тощо. Можуть застосовуватися також фінансові інструменти, що обмежують ту чи іншу форму діяльності. Це штрафи, відміна пільг, додаткове оподаткування.

Фінансовий механізм фінансують узагальнюючі та індивідуальні показники. Узагальнюючими є загальний обсяг фінансових ресурсів, що створюються в державі, обсяг доходів та видатків бюджету тощо. Індивідуальні показники – це величина витрат бюджету держави на 1 жителя, розмір податків, що сплачуються одним працюючим тощо. Фінансові показники можуть виявити дійовість фінансового механізму.[5] .

Важливі елементи фінансового механізму – фінансові нормативи, ліміти та резерви. Нормативи характеризують певний рівень забезпечення видатків, різних витрат фінансових ресурсів. Ліміти являють собою певні обмеження на витрати в інтересах держави, підприємця, або громадянина. Резерви мають нейтралізувати дію непередбачуваних факторів, що можуть виникнути у майбутньому [2].

Фінансовий механізм діє ефективно, якщо діють усі його складові. Приводячи їх у дію, держава може спрямовувати економічний і соціальний розвиток на своїй території відповідно до потреб її громадян. Цієї мети досягають через створення і використання фондів фінансових ресурсів.

Основні фінансові показники. Як уже згадувалося вище, фінансові показники можуть виявити дійовість фінансового механізму. Спробуємо нижче розглянути основні фінансові показники України.

ВВП України за 1997 рік становив 92484 млн. грн., що було на 3,2% менше, ніж за попередній рік. Якщо зважити, що падіння ВВП у 1994 р. становило 23,0% до попереднього року, у 1995 р. – 12,0%, у 1996 р. – 10,0%; то ситуація виглядає не такою вже безнадійною.

Обсяг промислової продукції становив у 1997 році 73481 млн. грн., сільського господарства - 29182 млн. грн. Валові інвестиції за цей же період складали 18604 млн. грн.. Частка валових інвестицій у ВВП становила 20,1%.

На початок 1998 року в Україні проживало 50, 5 млн. осіб. Середньомісячна номінальна зарплата становила 159,9 грн., рівень безробіття – 2, 27% (на кінець 1997 р.).

Експорт товарів та послуг становили у 1997 р. 20355 млн. $; імпорт – 21891 млн. $.

Доходи бюджетів України в 1998 році вперше за останні 5 років впали нижче 28% ВВП. Видатки зведеного бюджету порівняно з 1997 роком скоротилися з 37,1 до 29, 4% ВВП, а в реальному виразі на 26%. Передбачається, що у 1999 році грошових надходжень не вистачить для фінансування видатків на заробітну платню, тому бюджетний дефіцит збільшиться на 5,5% ВВП [5].

Відбувається постійне руйнування фінансової системи шляхом завищення бюджетних доходів. Так, у 1998 р. доходи у%% до ВВП затверджені Верховною Радою становили 29,4%; а фактичні – 27,4%.

Руйнування фінансової системи відбувається ще і тому, що місцеві органи влади не несуть відповідальності за ефективне витрачання коштів, що регіони не зацікавлені у збільшенні доходів. [11] .

Висновок. Фінансовий механізм відіграє велику роль: від ефективності його функціонування залежить економічна незалежність держави. Саме тому держава намагається контролювати всі процеси, пов'язані із функціонуванням фінансового механізму.

Сучасний фінансовий механізм України вимагає низки серйозних заходів, спрямованих на його оздоровлення. тільки в такому випадку Україна має перспективи як самостійна і незалежна держава у світовій співдружності держав.