14Цивільно-правові відносини та цивільне право

Для задоволення своїх потреб у суспільстві люди змушені всту­пати в різноманітні відносини. Переважна більшість таких сус­пільних відносин регулюється правовими нормами. У міру того, як суспільні відносини врегульовуються нормами права, вони пе­реростають у правовідносини. Отже, правовідносини - це части­на суспільних відносин, які врегульовані нормами права.

Норми цивільного права посідають важливе місце серед право­вих норм у суспільстві. Вони складають самостійну галузь права. Суспільні відносини, врегульовані нормами цивільного права, називають цивільно-правовими відносинами. Цивільно-правові відносини - це форма, завдяки якій норми цивільного права ре­алізуються в житті, бажаний результат їх функціонування.

Учасниками цивільно-правових відносин можуть бути як фі­зичні, так і юридичні особи, держава, інші суб´єкти публічного права. Усі вони мають певні суб´єктивні права та обов´язки сто­совно один одного. Причому невиконання обов´язків тягне за со­бою застосування до порушника засобів державного примусу. Цивільно-правові відносини є досить поширеними в суспіль­стві, адже вони виникають на підставі норм, що супроводжують життя людини від народження і до смерті, врегульовують май­же усі грані її приватного життя. В окремих із них учасниками виступають також органи внутрішніх справ, наприклад, при розшуку безвісно відсутньої особи, або у відносинах, які виника­ють на підставі договору про охорону майна громадян тощо.

Оскільки цивільно-правові відносини є різновидом галузевих правових відносин, то їм властиві також ознаки правових відно­син у цілому, і галузевих цивільно-правових зокрема. Серед за­гальних ознак, які характеризують цивільно-правові відносини, називають: виникнення їх на підставі правових норм; належність учасникам відносин суб´єктивних прав та обов´язків; можливість застосування до порушників засобів державного примусу.

Галузеві ознаки цивільно-правових відносин зумовлені особ­ливостями предмета і методу цивільного права. Відповідно до ст. 1 ЦК України цивільними є особисті немайнові та майнові відно­сини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Ґрунтуючись на цьому, можна окреслити такі особливості цивільно-правових відносин:

а) це є особисті немайнові відносини та майнові (відносини власності і товарно-грошові);

б) вони засновані на юридичній рівності і майновій відокрем­леності учасників;

в)  їх формування і здійснення базується на основі вільного волевиявлення суб´єктів.Окремо слід згадати ще про одну особливість цивільно-пра­вових відносин. Суб´єктивні права та суб´єктивні обов´язки їх учасників виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів (договорів та інших правочинів; заподіяння шкоди іншій особі тощо). Це різноманітні життєві обставини, що належать як до сфери природи (народження особи; стихійне лихо), так і до соціальної сфери життя (укладання договору, пос­тановления рішення суду). Вони виступають як проміжна ланка між правовою нормою і цивільно-правовими відносинами. Без юридичних фактів не встановлюються, не змінюються і не при­пиняються жодні цивільні правовідносини.

Отже, цивільно-правові відносини - це врегульовані нормами сучасного цивільного права особисті немайнові та майнові від­носини, засновані на вільному волевиявленні майново відокрем­лених, юридично рівних учасників, які є носіями суб´єктивних цивільних прав та обов´язків, що виникають, змінюються, при­пиняються на підставі юридичних фактів та забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу.

Циві́льне пра́во — галузь права (може вживатися також у значеннях «галузь законодавства», «наукова дисципліна» та «навчальна дисципліна»), яка включає в себе норми права, що регулюють майнові та особисті немайнові правові суспільні відносини між рівноправними суб'єктами права — фізичними особами та юридичними особами, державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, іноземними державами та іншими суб'єктами публічного права.

Предметом цивільного права є немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

15. ХАРАКТЕРИСТИКА СУБ'ЄКТІВ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА Суб'єктами цивільного правовідношення є його учасники. Згідно зі ст. 2 ЦК ними можуть бути люди (фізичні особи), організації (юридичні особи), держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (соціально-публічні утворення). Фізичні та юридичні особи іменуються також "особами". Соціально-публічні утворення можуть бути суб'єктами цивільного права, учасниками цивільних відносин, але "особами" відповідно до концепції ЦК вони не є. У кожному правовідношенні беруть участь не менше 2 суб'єктів. В іншому разі відсутні цивільні відносини як відносини між особами, а отже, не може бути і правовідношення. Отже, суб'єктами приватного (цивільного) права - учасниками цивільних правовідносин можуть бути: 1) фізичні особи - громадяни України, іноземці і особи без громадянства, які користуються однаковими з громадянами України майновими і особистими немайновими правами за винятками, встановленими у законі; 2) юридичні особи - вітчизняні, іноземні, спільні, вітчизняні з іноземними інвестиціями тощо; 3) суб'єкти публічного права - держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші соціально-публічні утворення.

16.Цивільний кодекс України визначає право власності як право особи на річ (майно), яке вона здійснює згідно із законом своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право володіння — фактичне володіння річчю, пов’язане з наміром уважати річ своєю. Фактично володіє річчю і той, хто буквально тримає її в руках, фізично відчуває її, і той, хто має до речі доступ внаслідок перебування речі у своєму господарстві. Право користування — отримання від речі притаманних їй корисних влас-тивостей. Ця головна правомочність власника є свого роду метою права власності. Користування може здійснюватися в різних формах. Наприклад, колоду можна використати як засіб опалювання, для виготовлення дощок, для підпори будівельної конструкції. Важливо лише, щоб користування річчю не порушувало прав інших людей і не було заборонене законом. Право розпорядження — можливість вирішити юридичну і фактичну йолю речі шляхом відчуження (продаж, дарування), шляхом передачі іншим особам у володіння або користування (оренда, позичка), шляхом переробки, знищення тощо. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Щодо підстав припинення права власності, то це може бути будь-яке відчуження власником свого майна — відмова власника від права власності, знищення майна, викуп пам’яток історії та культури державою, припинення юридичної особи чи смерть власника тощо. Підстави припинення права власності поділяють на такі, що залежать, і такі, що не залежать від волі власника. Від волі власника залежать угоди з відчуження майна або витрат грошових коштів, користування майном, унаслідок якого це майно повністю споживається, знищення або викидання майна. А такі підстави, як примусовий продаж або примусове вилучення майна у випадках, передбачених законом, загибель майна внаслідок стихійної події або протиправних дій інших осіб, набуття майна проти волі власника добросовісним набувачем не залежать від його волі.