Систематизація законодавства

У кожній країні діє багато нормативних актів. Їх приймають різні органи в різний час, у зв'язку з чим можуть виникати неузгодженості між новим і старим законодавством. Тому постає необхідність упорядковувати чинне законодавство відповідно до системи права, тобто здійснювати систематизацію законодавства.

Систематизація законодавства - це діяльність із упорядкування чинних нормативно-правових актів і приведення їх до певної системи.

Мета систематизації полягає в упорядкуванні і систематизації нормативно-правових актів, забезпеченні їх доступності та уникненні прогалин у праві, дублювання та суперечностей, полегшенні розуміння і застосування законодавства.

Систематизація здійснюється за трьома основними формами:

1. Кодифікація – це впорядкування юридичних норм у процесі правотворчості шляхом корінної переробки змісту, результатом якої є логічно і юридично цілісний, внутрішньо узгоджений акт, який регулює певну групу суспільних відносин (кодекс).

2. Інкорпорація - це зовнішнє впорядкування нормативних актів без зміни їх змісту шляхом зведення їх у збірники в алфавітному, хронологічному порядку, за предметною ознакою з урахуванням юридичної сили акту. Інкорпорація може бути:

а) офіційна (здійснюється компетентними органами);

б) неофіційна (носить лише довідковий характер).

3. Консолідація - більш глибока обробка нормативного матеріалу, при якій розрізнені акти з одного й того самого питання об'єднуються в один новий акт.

2. Правовідносини: поняття, ознаки, структура

Правовідносини - це суспільні зв'язки, відносини, урегульовані правом і виражені у взаємних правах та обов'язках суб'єктів права, якими можуть бути як громадяни (фізичні особи), так і організації чи установи (юридичні особи).

Ознаки правовідносин:

- наявність сторін, які мають суб'єктивні права і юридичні обов'язки;

- здійснення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків контролюється і забезпечується державою;

- мають вольовий характер.

Структура правовідносин включає:

- об'єкт; - суб'єкти; - зміст.

Об'єкт правовідносин - це ті реальні соціальні блага, що задовольняють інтереси та потреби людей і з приводу яких між суб'єктами виникають, змінюються або припиняються суб'єктивні права та юридичні обов'язки, їх поділяють на матеріальні і духовні блага, дії суб'єктів правовідносин, результати їх діяльності.

Суб'єкти правовідносин:

- фізичні особи (громадяни, іноземні громадяни, особи без громадянства);

- юридичні особи (підприємства та організації різних форм власності, об'єднання громадян);

- держава, республіки, територіальні громади.

Для того, щоб бути суб'єктом правовідносин, фізичні і юридичні особи повинні володіти правосуб'єктністю.

У правосуб'єктності фізичних осіб розрізняють:

- правоздатність; - дієздатність; - деліктоздатність.

Правоздатність - здатність індивіда мати суб'єктивні права і юридичні обов'язки. Правоздатність виникає в момент народження людини і припиняється з її смертю.

Дієздатність - здатність своїми діями реалізовувати свої права та обов'язки. Правоздатність і дієздатність, як правило, поєднуються в одній особі. Рівень дієздатності залежить від вікових, фізичних та психічних факторів.

Залежно від них, зокрема, у цивільному праві розрізняють такі рівні дієздатності:

- повна дієздатність настає з досягненням повноліття (18 років).

Набуття повної цивільної дієздатності можливе і в наступних випадках:

- у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття;

- фізичною особою, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором;

- неповнолітньою особою, яка записана матір'ю або батьком дитини;

- фізичною особою, яка досягла 16 років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю (за наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування);

- часткову дієздатність мають фізичні особи у віці від 14 до 18 років. Вони мають право укладати угоди за згодою своїх батьків (усиновителів) чи піклувальників. Вони можуть самостійно здійснювати дрібні побутові угоди, розпоряджатися своєю заробітною платнею чи стипендією, реалізовувати свої авторські та винахідницькі права, вносити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ними, бути членами громадських організацій, нести відповідальність за заподіяну шкоду перед іншими особами;

- мінімальна дієздатність характерна для осіб віком до 14 років. Вони мають право здійснювати тільки дрібні побутові угоди та вносити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ними;

- обмежена дієздатність може бути встановлена судом для громадян, які зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами. Вони можуть укладати угоди щодо розпорядження майном, отримувати заробітну платню, пенсію чи інші види доходів та розпоряджатися ними лише за згодою піклувальника, за винятком дрібних побутових угод. Громадянин, який через душевну хворобу чи недоумство не здатний розуміти значення своїх дій чи керувати ними, може бути визнаний судом недієздатним, а відтак над ним установлюється опіка, що призводить до втрати ним можливості щодо укладання угод. Односторонні угоди (наприклад, заповіт, видача доручення і т. ін.), що були укладені до визнання особи недієздатною, припиняють свою дію. У разі одужання чи значного покращення здоров'я громадянина, якого було визнано недієздатним, суд поновлює його у дієздатності.

Деліктоздатність - це здатність особи нести юридичну відповідальність. Наприклад, кримінальну відповідальність несуть особи, яким до скоєння злочину виповнилося 16 років, а при деяких видах злочинів - 14 років.

Суб'єктивні права і юридичні обов'язки учасників правовідносин складають юридичний зміст правовідносин.

Підстави для виникнення, зміни і припинення правовідносин

Підставами для виникнення, зміни чи припинення правовідносин є юридичні факти.

Юридичні факти - це конкретні життєві обставини, передбачені гіпотезою правової норми, які викликають виникнення, зміну чи припинення правовідносин.

Юридичні факти поділяються на:

- правоутворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі;

- позитивні і негативні;

- постійно діючі та одноразової дії;

- юридичні дії і юридичні події.

Юридичні події - це життєві обставини, що виникають, діють й припиняються незалежно від волі суб'єктів правовідносин (народження, смерть людини, хвороба, стихійне лихо).

Юридичні дії - це життєві обставини, виникнення, функціонування і припинення яких залежить від волі суб'єктів правовідносин. Вони поділяються на правомірні і неправомірні.

До правомірних дій належать:

- юридичні акти - правомірне застосування права, що здійснюється з метою викликати юридичні наслідки (постанова слідчого про припинення кримінальної справи, договір, заява, скарга);

- юридичні вчинки - дії, що не мають спеціальної мети спричинити юридичні наслідки (знайдення скарбу, створення художнього твору, наукової праці тощо).

До неправомірних дій належать:

- правові аномалії - зловживання правом, що не є правопорушенням;

- правопорушення - це дія чи бездіяльність, які здійснюються всупереч встановленому в суспільстві правопорядку (злочини, проступки).