Лекція 4. Основи цивільного і господарського права.
1. Поняття цивільного і господарського права, їх предмет, методи, система і джерела.
2. Цивільний і господарські правовідносини.
3. Фізичні особи, їх цивільна правоздатність і дієздатність.
4. Поняття, ознаки, види юридичних осіб. Виникнення, зміна і припинення юридичної особи.
Цивільне право - одна з провідних галузей національного права України, яка регулює певну групу правових відносин за участю фізичних і юридичних осіб та держави в цілому. Зокрема, треба відзначити, що цивільне право - це приватне право, метою існування якого є захист приватних інтересів. У відносинах, які опосередковує приватне право, держава як влада не бере участі. Приватне право регулює суспільні відносини на засадах координації суб'єктів.
Цивільне право, як будь-яка інша галузь права, характеризується предметом і методом правового регулювання.
Предметом цивільного права як галузі права є сукупність відносин, що регулюються його нормами.
Цивільне право регулює широке коло різноманітних суспільних відносин, зокрема, такі групи відносин, як майнові відносини та особисті немайнові відносини.
Майнові відносини - це правові відносини, що пов'язані з належністю, набуттям, володінням, користуванням і розпорядженням майна.
Майнові відносини за змістом поділяються на два види:
майнові відносини, пов'язані з належністю майна певним особам - це відносини власності (відображають існуючий розподіл матеріальних благ між конкретними особами, тобто закріплюють матеріальні блага за конкретним власником);
майнові відносини, пов'язані з переходом майна від одних осіб до інших - це відносини в галузі товарообігу (виникають на основі договорів купівлі-продажу, поставки, найму).
Особисті немайнові відносини виникають завдяки здійсненню особою її особистих прав та свобод щодо немайнових благ.
Особисті немайнові відносини поділяються на два види:
особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими (авторське право на твір);
особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими (захист честі, гідності і ділової репутації).
Однак наявність предмета правового регулювання є необхідною, проте не достатньою умовою віднесення певної сукупності правових норм до категорії правової галузі. Поряд із предметом, правова галузь повинна мати свій специфічний метод правового регулювання.
Цивільно-правовий метод регулювання цивільних правовідносин є комплексною категорією, що характеризується такими ознаками:
1) юридична рівність учасників, їх самостійність та незалежність.
Це означає, що учасники відповідних правовідносин наділені юридично рівними можливостями щодо набуття та здійснення цивільних прав та створення і виконання цивільних обов'язків, а також вони не перебувають між собою у будь-якій юридичній залежності (владно - субординаційному підпорядкуванні);
диспозитивність сторін. Це означає, що учасники цивільно-правових відносин можуть діяти на власний розсуд повністю або частково, керуючись при цьому власними інтересами та метою;
судове вирішення спорів. Це означає, що будь-які неузгодженості між учасниками цивільних правовідносин вони в змозі вирішити в судовому порядку (через загальний, господарський чи третейський суд);
майново-компенсаційний характер примусового впливу на правопорушника. Це означає, що на учасника правовідносин, який не виконує своїх обов'язків, порушує права інших учасників цивільних правовідносин або створює перешкоди щодо їх нормальної реалізації, гарантується застосування обтяжливих, не вигідних у майновому плані для порушника заходів захисту, які мають переважно майновий характер, що спрямований на відновлення порушеного права, охоронюваного законом інтересу чи блага потерпілого учасника.
Цивільне право як галузь права - це чітко структурована система, яка-має зовнішню єдність та внутрішню диференціацію.
До системи цивільного права належать:
цивільно-правові норми, які є конкретним правилом поведінки. Особливість цих правил поведінки полягає в тому, що переважна більшість цивільно-правових норм має диспозитивний характер, тобто дає. особам можливість вибору варіантів поведінки. А це істотно впливає і на структуру цивільно-правової норми, адже такого її елементу, як санкція або немає, або він має більш універсальний характер, аніж в інших галузях права;
цивільно-правові інститути, тобто група цивільно-правових норм, що регулюють однорідні суспільні правовідносини
(наприклад, цивільно-правовим інститутом слід вважати інститут права власності, інститут деліктної відповідальності тощо);
3) цивільно-правові підгалузі, які є сукупністю інститутів, що регулюють однорідні суспільні відносини (наприклад, речове право, зобов'язальне право, спадкове право тощо); Викладена система цивільного права є структурою галузі цивільного права, окремі її інститути узгоджені й становлять єдину цілісність, яка основується на ЦК України.
Цивільне право складається з:
Загальної частини, яка містить цивільно-правові норми, що поширюють свою дію на весь спектр цивільних правовідносин і стосуються джерел цивільного права, суб'єктів, об'єктів, змісту та підстав виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин, здійснення цивільних прав та їх захист тощо;
Особливої частини, яка містить цивільно-правові норми, що поширюють свою дію лише на конкретні правовідносини (наприклад, особисті немайнові, речові, зобов'язальні, тощо).
Джерела цивільного права складає цивільне законодавство.
Цивільне законодавство - це сукупність нормативно-правових актів різної юридичної сили, які містять цивільно-правові норми.
Основу цивільного законодавства становить Конституція України (ч.І ст.4 ЦК України). В її нормах закладені цивільно-правові засади регулювання відносин власності (ст.ст. 13, 14, 41), особистих немайнових прав, (ст.ст. З, 21, 23, 24, 27, 28, 29, 31, 32), відносини інтелектуальної власності (ст.ст. 41, 54), підприємницької діяльності (ст. 42) тощо. Конституція наділена вищою юридичною силою і може бути застосована безпосередньо до регулювання цивільно-правових відносин, оскільки є нормативно-правовим актом прямої дії.
Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 року і який набрав чинності з 1 січня 2004 року. Він складається з шести книг, що охоплюють 90 глав, 1308 статей.
У книзі першій „Загальні положення" викладено основні положення щодо цивільного законодавства України, підстав виникнення прав, обов'язків та умов їх здійснення і захисту. Нормами цієї книги висвітлено також загальні про фізичну та юридичну особу, об'єкти цивільних прав (речі, майно, цінні папери, нематеріальні блага). Окремі розділи присвячено участі держави, Автономної Республіки Крим та територіальних громад у цивільних відносинах, а також правочинам, представництву, строкам та термінам.
Книга друга „Особисті немайнові права фізичної особи" регулює особисті немайнові права фізичної особи (такі, що забезпечують природне існування та соціальне буття фізичної особи). Юридичним фундаментом цієї книги є розділ II Конституції України про права людини і громадянина. Конституційні особисті права людини повністю перенесено до книги другої, зміст яких розширено і конкретизовано.
Нормами книги третьої „Право власності та інші речові права"
врегульовано право власності та інші речові права, такі як право володіння та користування чужим майном (сервітут), право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (сеперфіцій) тощо.
Нормами книги четвертої „Право інтелектуальної власності" закріплені загальні положення про право інтелектуальної власності та відносини, пов'язані із правом інтелектуальної власності на конкретні об'єкти: раціоналізаторську пропозицію, комплектування інтегральних мікросхем, географічне зазначення, комерційну таємницю, торговельну марку тощо.
Книга п'ята „Зобов'язальне право" регулює відносини майнового обігу, зобов'язання, його сторін, основних принципів виконання, припинення та забезпечення виконання зобов'язань, висвітлено загальні положення про договір (його поняття, умови, порядок укладання, зміни та розірвання).
Найбільша частина книги присвячена окремим видам зобов'язань -договірним (купівля-продаж, рента, найом, підряд, комісія тощо) та не договірним (публічна обіцянка винагороди, вчинення дій у майнових інтересах особи без її доручення, відшкодування тощо).
Книга шоста „Спадкове право" охоплює законодавче врегулювання відносин пов'язаних зі спадковим правом (спадкування за законом та за заповітом, виконання заповіту, спадковий договір тощо).
Така структура і загальний зміст ЦК України.
Окрім ЦК України актами цивільного законодавства є також інші кодекси і закони України, що видаються відповідно до Конституції та ЦК України (наприклад, Сімейний кодекс України, Земельний кодекс України, Закони України „Про власність", „Про заставу", „Про цінні папери і фондову біржу" та інші).
Джерелом цивільного права є і міжнародні договори, що регулюють цивільні відносини, згода на обов'язковість яких видана Верховною Радою України. При цьому міжнародний договір має вищу юридичну силу, порівняно з законами України, тобто якщо в чинному міжнародному договорі містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, то відповідно ст. 10 ЦК України застосовуються правила відповідного міжнародного договору.
Елементами структури цивільного законодавства є також підзаконні нормативно-правові акти, а саме:
1) укази й розпорядження Президента України;
2) постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України;
3) накази й рішення міністрів та інших центральних органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим;
4) рішення Конституційного Суду України.