2. Причини та наслідки інфляції

Необхідними умовами виникнення інфляції є швидке зростання номінальної кількості грошей (М) або швидкості їх обігу (v) порівняно із зростанням реального національного доходу (Y).

Інфляційні процеси виникають, коли:

1) темп приросту номінальної кількості грошей більший за темп приросту реального доходу за стабільної швидкості обігу грошей;

2) темп приросту швидкості обігу грошей більший за темп приросту реального доходу за стабільної номінальної кількості грошей;

3) сума темпів приросту номінальної кількості грошей та приросту швидкості обігу грошей більше за темп приросту реального доходу.

Основні причини інфляції:

- грошова емісія, незабезпечена товарною масою;

- кредитна емісія;

- криза валютно-фінансової системи;

- зростання бюджетного дефіциту та державного боргу;

- мілітаризація економіки (оскільки вона є причиною збільшення видатків бюджету, додаткового поглинання матеріальних та трудових ресурсів, збільшення споживчого попиту з боку зайнятих в оборонній промисловості). Аналогічним є вплив незавершеного виробництва;

- державна монополія;

- монополізм підприємств;

- диспропорції у народному господарстві;

- механізм оподаткування (у разі збільшення податку на прибуток виявляється тенденція до зниження обсягів виробництва);

- інфляція цінової надбавки (підвищення цін з метою компенсації майбутніх збитків, які можливі в результаті організаційної перебудови економіки).

В економічній літературі існує дві основних концепції визначення причин інфляції: монетарна і немонетарна.

Прихильники монетарної концепції вважають, що основними причинами інфляції є:

1) зростання номінальної кількості грошей, яке перевищує зростання виробництва благ за стабільної швидкості обігу грошей. За цих умов винними в інфляції є банківська система, яка слабко контролює грошову базу, або населення, яке використовує як засіб платежу боргові зобов'язання;

2) зростання швидкості обігу грошей за їх стабільної номінальної кількості яке перевищує зростання реального обсягу виробництва. Це відбувається у разі зменшення попиту домашніх господарств на реальні касові залишки за умов удосконалення техніки розрахунків або надання переваги цінним паперам виконувати функцію нагромадження;

3) прискорення темпів інфляції призводить до скорочення попиту на гроші через високі альтернативні витрати утримання реальної каси.

Основними причинами інфляції прихильники немонетарної концепції вважають такі:

1) зростання витрат виробництва внаслідок: перевищення темпів зростання заробітної платні над темпами зростання продуктивності праці, підвищення цін на сировину, збільшення податків і зростання «податкового клину»;

2) зростання сукупного попиту зa умов повної зайнятості через оптимістичні оцінки майбутньої кон'юнктури;

3) структурні зрушення у сукупному попиті (зростання попиту на нові престижні товари під час зростання добробуту населення, що призводить до зростання їхніх цін, але ціни на інші товари не знижуються, а знижується їх пропозиція, таким чином, загальний рівень цін зростає);

4) ринкова влада монополій, олігополій, держави, яка реалізується у монопольному підвищенні рівня цін.

Наслідки інфляції:

- зниження життєвого рівня населення;

- ефект інфляційного оподаткування;

- перерозподіл доходів між приватним сектором та державою;

- перерозподіл національного доходу між тими, хто бере участь у процесі виробництва і тими, хто отримує трансфертні платежі, на користь перших;

- перерозподіл доходів між працею і капіталом;

- перехід майна від кредиторів до дебіторів, бо борг повертається знеціненими грошима;

- скорочення обсягів виробництва як результат зниження стимулів до праці та до розширення виробництва;

- порушення управління економікою в цілому.

Антиінфляційна політика– це сукупність заходів держави, спрямованих на встановлення відповідності між темпами зростання грошової маси і темпами зростання благ (застосовується тільки для відкритої інфляції). Інфляцію не можна повністю ліквідувати, оскільки вона обумовлена циклічним характером розвитку ринкової системи.

Антиінфляційна політика має два види:

1. Адаптивна політикавиявляється у пристосуванні до умов інфляції, у пом’якшенні її негативних наслідків, поступовому зниженні темпів зростання грошової маси (темпи приросту грошової маси не перевищують 20-30 % на рік).

Основні заходи адаптивної політики:стабілізація інфляційних очікувань; поступове обмеження грошової пропозиції; індексація грошових доходів населення; застосування політики “цін та доходів”; укладання договорів з підприємцями та профспілками про темпи зростання цін та зарплатні.

2. Активна інфляційна політика (шокова терапія)базується на різкому скороченні темпів зростання грошової маси (особливо ефективна в умовах гіперінфляції).

Заходи активної антиінфляційної політики: загального характеру; спрямовані проти інфляції попиту; спрямовані проти інфляції витрат.