4. Економічна нерівність та політика соціального захисту населення
За кейнсіанською теорією зайнятості, в умовах ринкової економіки не існує механізму, який забезпечує і гарантує повну зайнятість. Одним із висновків цієї теорії є фундаментальне положення про те, що ринкова система не може вважатися саморегулюючою і потребує планомірного та цілеспрямованого державного регулювання.
Державне регулювання ринку робочої сили здійснюється за трьома основними принципами:
1) працевлаштування незайнятого населення та надання допомоги щодо підготовки і перепідготовки кадрів (біржі праці);
2) соціальний захист потерпілих від безробіття людей (система допомог);
3) стимулювання формування гнучкого ринку праці. Правове забезпечення трудових відносин.
Методи державного забезпечення зайнятості
Прямі методи:
- законодавче регулювання умов найму та використання робочої сили (трудове законодавство);
- стимулювання створення нових робочих місць та пропозиції робочої сили;
- заходи щодо збереження та підвищення рівня зайнятості на підприємствах.
Непрямі методи:
- державна фінансова політика (асигнування та субсидії);
- монетарна політика (регулювання грошового обігу);
- фіскальна політика (зміна податкових ставок);
- виплати різних видів допомог по безробіттю.
Система соціального захисту населення в умовах ринку має такі складові:
- система ефективної зайнятості;
- система формування доходів;
- макроекономічне регулювання процесу диференціації доходу;
- встановлення рівня прожиткового мінімуму;
- захист інтересів споживачів;
- система соціальної підтримки безробітних.
Кінцевою метою функціонування суспільного виробництва є створення умов для життєдіяльності людей та досягнення певного рівня їхнього життя.
Причини нерівності: різниця у здібностях; в освіті; в уподобаннях та відношенні до ризику; у відносинах власності; у становищі на ринку; зв'язки та дискримінація.
Повний рівномірний розподіл багатства суспільства характерний для початкових стадій розвитку суспільства. Намагання його дотримуватись у різних варіантах у XX ст. призвело до кризового стану в багатьох країнах світу. У цих країнах незначна група «правлячої верхівки» потопала у розкоші, а основна маса населення мала не дуже високий рівень життя.
Ступінь нерівності у розподілі доходів ілюструє крива Лоренца (рис. 3.5).
Крива Лоренца – графік, у якому на горизонтальній осі відкладено відсоток населення від найбідніших верств до найбагатших, а на вертикальній – відсоток одержуваного ними доходу. Ця крива характеризує ступінь рівності (нерівності) у розподілі доходу. Чим більше відхилення кривої Лоренца від бісектриси, тим більша нерівність у розподілі доходів країни.
Зона ABC відбиває різницю між «абсолютно справедливим» розподілом (АС) і фактичним розподілом (ABC).
%
доходу абсолютна рівність
100 %
С
50 %
Т В
Е
А 50 100 % домогосподарств
Рисунок 3.5 – Крива Лоренца
Показником, який відображає міру нерівності у розподілі доходу, є коефіцієнт Джині. Його знаходять як відношення площі фігури Т до площі трикутника АСЕ
G = S T / S АСЕ
Основні засоби зменшення нерівності в розподілі доходів: податкова система, трансфертні платежі.