Розмір сільськогосподарських підприємств різних за розмірами землекористування в Харківській області в 2012 році

Групи підприємств за розміром сільськогосподарських угідь, га	Кількість підприємств у групі	У середньому на 1 підприємство
		Площа сільськогосподарських угідь, га	в т.ч. рілля, га	Середньооблікова чисельність працівників зайнятих у с.-г. виробництві, чол.	в. т.ч. зайняті у рослинництві, чол.	Товарна продукція всього, тис. грн.	Товарна продукція сільського господарства, тис. грн.	Питома вага продукції рослинництва в товарної продукції сільського господарства,%	Коефіцієнт сталості виробництва продукції рослинництва
До 250	48	97,2	91,4	51	22	11873,1	11676,7	59,8	85,71
251-500	55	367,0	357,3	13	8	7090,3	7078,1	91,6	87,97
501-1000	81	730,3	677,8	13	11	4162,4	4051,2	96,6	94,84
1001-1500	85	1248,0	1196,2	22	19	6974,5	6774,3	95,2	96,20
1501-3000	138	2092,0	2005,3	38	29	11422,0	11212,4	92,7	97,00
3001-6000	96	4100,6	3981,0	89	57	24503,7	23653,0	85,7	96,86
Більше 6001	33	10104,6	9774,2	184	128	62595,3	61614,4	85,7	91,11
В середньому	537	2242,2	2160,6	48,2	32,9	14663,0	14330,2	89,1	95,68

По даній групі також спостерігається найменша питома вага продукції рослинництва в товарної продукції сільського господарства. Найвища сталість виробництва продукції рослинництва належить саме до п'ятої групи підприємств найбільшою за кількістю підприємств у групі , коефіцієнт сталості по групі склав 97,00 , що вказує на слабкі коливання рівня виробництва. Крім цього спостерігається досить висока питома вага продукції рослинництва в товарної продукції сільського господарства. Що стосується шостої та сьомої групи, до яких відносяться підприємства з найбільшими за розміром сільськогосподарськими угіддями, то можемо відзначити також досить сталий рівень виробництва продукції рослинництва, крім того ці групи володіють найбільшою кількістю ресурсів і досить великою питомою вагою продукції рослинництва в товарної продукції підприємства.

Так як високий рівень сталості сільськогосподарського виробництва мають тільки великі за розмірами підприємства, то виникає питання про шляхи підвищення ресурсообеспеченності підприємств різних за розміром. Завдяки внутрішнім резервам підприємств домогтися підвищення ресурсообеспеченность неможливо. Необхідне втручання держави щодо стабілізації ринків виробничих факторів і продукції сільськогосподарського виробництва, що створить умови для відтворення основних ресурсів і досягнення в підсумку сталість виробництва продукції .

З позицій саме оцінки сталості або рівня врожайності окремих культур відносні показники в будь-якому випадку є більш прийнятними. Що ж стосується економічних наслідків для різних господарств при різних вихідних рівнях відмінностей сталості виробництва, то з таких позицій природним буде звернення абсолютними показниками[18, С. 52 -57.].

Виробництво всіх видів продукції сільського господарства безпосередньо залежить від стану рослинництва. Розвивати тваринництво або створювати підприємства з переробки і реалізації сільськогосподарської продукції можна в основному тільки в розрахунку на вітчизняний аграрний сектор. Обсяг виробництва сільськогосподарської продукції є одним з основних показників, що характеризують діяльність сільськогосподарських підприємств. Від його величини залежать обсяг реалізації продукції, рівень її собівартості, сума прибутку, рівень рентабельності, фінансовий стан підприємства, його платоспроможність і інші економічні показники. Тому аналіз доцільно починати з вивчення обсягу виробництва продукції рослинництва[16].

Особливостями сучасного етапу розвитку вітчизняного рослинництва є незадовільний стан його матеріально-технічної бази, низький інвестиційний потенціал галузі, високі виробничо-фінансові ризики. До числа кризових явищ при виробництві продукції рослинництва відносяться: процеси деградації земель сільськогосподарського призначення, нерозвиненість системи селекції та насінництва, нееквівалентність міжгалузевого обміну, високий ступінь зносу матеріально-технічної бази галузі.

Інноваційний процес у рослинництві слід розуміти як систему заходів щодо проведення комплексу наукових досліджень і розробок зі створення інновацій, їх освоєння з метою максимізації доходів і підвищення конкурентоспроможності рослинницької продукції на основі зниження питомих витрат і підвищення її якості, що забезпечують прискорене економічне зростання і розширене відтворення галузі. Особливо важливо знайти ефективні інноваційні ідеї в рослинництві ‑ головної галузі сільськогосподарського виробництва.

Науково-технологічний розвиток аграрної економіки гармонійно поєднується з дотриманням агроекологічних принципів природокористування, в першу чергу обумовлює необхідність ефективних інновацій в системах землеробства. Адже землеробство ‑ фундаментальна, базова галузь агроекономіки. Від його успішного розвитку залежать всі інші її галузі, як і її екологічна рівновага. Саме з інноваціями в системах землеробства пов'язують багато провідних вчених-агарників потенційні успіхи чи, навпаки, невдачі людства в XXI ст.[2].

Основні завдання, які повинні бути вирішені в майбутні роки в системі землеробства для досягнення сталого виробництва такі.

По-перше, потрібно розробити і освоїти в практиці сільгосппідприємств проекти землеустрою на новій, ландшафтній основі. При цьому слід мати на увазі, що до останнього часу переклад землеустрою на агроландшафтну основу часто не спостерігається.

По-друге, розвиваючи попередній напрямок, потрібно підлаштувати сівозміни і структуру посівних площ у господарствах до специфічних особливостей агроландшафтної системи землеробства.

По-третє, необхідно розробити і впровадити в сільськогосподарських підприємствах ефективні ресурсозбережні прийоми обробки грунту (енерго-, волого -, трудо -і грунтоощадні технології.

По-четверте, потрібно, нарешті, перейти до раціоналізації антропогенного обробітку на грунтові ресурси.

По-п'яте, потрібно вдосконалити прийоми і способи застосування хімічних, а також біологічних засобів підвищення родючості грунтів, зокрема на основі ефективного використання попередньо збагачених азотними добривами пожнивних залишків, соломи, збільшення масштабів застосування сидеральних парів.

По-шосте, потрібно удосконалити технології використання органічних добрив, більшою мірою здатних запобігти втраті гумусу в грунті і навіть нарощувати його зміст.

По-сьоме, залишається актуальним завдання щодо удосконалення традиційних та розробки нових ефективних технологій використання мікробного потенціалу агроценозів, від чого родючість грунтів залежить не меншою мірою, ніж від застосування добрив.

По-восьме, і, мабуть, найбільш актуальний напрямок. Потрібно вишукувати і здійснювати заходи, що забезпечують стійкість агроекосистем в умовах техногенного землеробства, яке, безсумнівно, ще тривалий час залишатиметься переважаючим [24].

У галузі рослинництва необхідно виділяти чотири основні групи факторів інноваційного розвитку:

Технологічні фактори припускають використання удосконалених технологій вирощування сільськогосподарських культур, що призводить до зниження їх собівартості, а, отже, і до зростання конкурентоспроможності вітчизняного рослинництва.

Технічні фактори, які охоплюють вдосконалення існуючих і створення нових типів машин, механізацію та автоматизацію галузі рослинництва, впровадження сучасної техніки і освоєння нових джерел енергії, нерозривно пов'язані з технологічними, визначають якість виробничого процесу та його результативність.

Невіддільні від технологічних і технічних факторів інноваційного розвитку рослинництва біологічні фактори, що полягають у використанні процесів росту, розвитку та продукування рослин[1].

Селекційно-генетичні інновації ‑ специфічний тип нововведень, властивий тільки аграрному сектору. Поліпшити продуктивність рослин, якість продукції за рахунок більш раціонального використання грунтово-кліматичних ресурсів дозволяє цілеспрямована селекція. Біологічні комбінації створення нових сортів менш обмежені, ніж інші напрямки інтенсифікації рослинництва. Впровадження у виробництво нових сортів, що володіють значно кращими якостями в порівнянні з оброблюваними раніше, сприяє цілеспрямованому розвитку галузі, а їх підвищена стійкість до хвороб і шкідників істотно зменшує небезпеку забруднення навколишнього середовища[23].

Докорінне поліпшення справ у рослинництві можливо лише при достатньому рівні державної підтримки галузі, вдосконалення організаційно-економічних механізмів стимулювання інноваційної діяльності.

Як пріоритетні виступають такі напрямки інноваційного розвитку, які можуть у відносно короткі терміни підвищити обсяги і якість продукції рослинництва, сприятимуть зниженню виробничих витрат, забезпечуть швидку окупність капіталовкладень у розробку та освоєння інновацій. Технологічний напрям передбачає освоєння ресурсозберігаючих технологій і технологій точного землеробства.

Технічні інновації спрямовані на реалізацію технологічних нововведень і проявляються в розробці та впровадженні нових технічних засобів, нових джерел енергії, формуванні доступної і надійної системи сервісного обслуговування техніки.

Біологічні інновації представлені вдосконаленням сортового складу сільгоспкультур з використанням методів селекції та генної інженерії.

Основними організаційно-економічними інноваціями є вдосконалення механізмів держрегулювання аграрного виробництва та інноваційної діяльності, організація системи зберігання, переробки і реалізації продукції рослинництва, поліпшення умов і підвищення безпеки праці.

Не применшуючи значущості всіх перерахованих напрямків інноваційного розвитку, вважаємо, що у сформованих умовах першочерговим є напрямок техніко-технологічної модернізації галузі, що має найменший лаг реалізації та забезпечує якнайшвидшу окупність інвестицій.

Розробка і освоєння техніко-технологічних інновацій спрямовані на зниження капітальних і поточних витрат виробництва, а також максимальну адаптацію застосовуваних технологій і техніки до грунтових, природно-кліматичних та ресурсних особливостей конкретних товаровиробників.

Природно-кліматичні особливості зони розміщення господарства визначають його спеціалізацію, відповідно до якої плануються номенклатура і технології обробітку сільськогосподарських культур, структура посівних площ, схеми сівозмін, види та обсяги виконуваних механізованих робіт, і, в кінцевому підсумку, склад машинно-тракторного парку сільгосппідприємства.

Впровадження нових розробок може стимулювати збільшення обсягів виробництва як зростанням врожайності сільгоспкультур та підвищенням якості продукції, так і зниженням втрат у ході збирання, післязбиральної обробки, транспортування і зберігання врожаю [21].

Взагалі є науково роздріблені рекомендації для виробництва ряду зернових культур в сільськогосподарських підприємствах. Такі розробки використовують в більшості сільськогосподарських підприємств де до виробництва підходять з незалежною відповідальністю та намагаються зберегти та примножити земельні ресурси.

На відносно чистих полях кращі строки сівби настануть у разі прогрівання грунту на глибині загортання насіння до 8-10ºС, а на сильно забур’янених – при температурі грунту до 10-12ºС, коли передпосівною культивацією знищується проросла до цього часу основна маса ранніх бур’янів.

Очікувана достатня вологозабезпеченість грунту та оптимальний температурний режим у період другої пари справжніх листків у більшості областей товарного виробництва зернових сприятимуть посиленому розвитку кореневої системи, формуванню оптимальної густоти посівів, що позитивно вплине на закладання квіткових горбочків і генеративних органів квітки (2-4 етапи органогенезу). Водночас формуються передумови інтенсивного забур’янення посівів.

Передбачувані агрометеорологічні умови весняного вегетаційного періоду для ярих та озимих зернових культур і за їхнього раціонального використання можуть забезпечити врожай в межах 25-30 ц/га. Також в очікуваних агрометеорологічних умовах весни передпосівний обробіток грунту необхідно провести в стилі строки і спрямувати на збереження грунтової вологи, боротьбу з бур’янами.

На більшості типів грунтів повинна проводитися мінімалізація обробітку грунту з використанням широкозахватних знарядь комбінованих агрегатів. При недостатній вологозабезпеченості орного шару грунту та на добре окультурених полях доцільно поєднати передпосівну культивацію і сівбу.

На важкосуглинкових, безструктурних і солонцюватих грунтах, схильних до ущільнення і утворення товстої кірки, на полях дуже засмічених коренепаростковими бур’янами і падалицею озимих, а також післяжнивними рештками, необхідно застосувувати дві культивації.

У прогнозованих умовах весни на сильно забур’янених полях доцільно передпосівну культивацію провести перед сівбою з одночасним внесенням і загортанням грунтових гербіцидів[11,8 с.].

Основним напрямком зниження трудомісткості виробництва є застосування інтенсивних технологій, які не потребують ручного обробітку та дають високу ефективність виробництва. Підприємство застосовує інтенсивну технологію виробництва повністю виключивши ручний обробіток і замінивши його на обприскування гербіцидами та фунгіцидами.

З одного боку це позитивне явище, яке знижує собівартість продукції, з іншого боку така технологія призводить до зменшення питомої ваги заробітної плати в структурі прямих витрат на виробництво зерна – та за даною технологією фонд оплати праці становить лише 1,5% від загальної структури, тоді як витрати на добрива та гербіциди становлять понад 40%.

Зі зниженням трудомісткості постає питання про використання вивільнених трудових ресурсів, адже зі списанням кількох старих та придбанням одного нового агрегату чи трактора звільняється кілька робочих, тобто вони втрачають роботу, що потребує або нового розширення виробництва, або розвитку сільської інфраструктури. Але це тема для нового дослідження.

Що до зниження собівартості зерна то в підприємстві застосовують такі заходи:

1. Використання нових, високопродуктивних, гібридів насіння.

2. Застосування науково обгрунтованої сівозміни.

3. Застосування новітньої техніки.

4. Удосконалення структури посівних площ.

5. Використання інтенсивної технології без застосування ручної праці [25, с. 31-38].

На думку більшості вчених, сільськогосподарським підприємствам слід враховувати, що: більш висока сталість виробництва продукції рослинництва досягається при використанні сівозмін з короткою ротацією; підвищення стійкості та урожайності зернових культур сприятиме розширенню посівів вівса, круп'яних і зернобобових культур, кукурудзи, а виробництво продукції рослинництва ‑ також збільшенню посівів цукрових буряків, соняшнику на насіння, кормових культур; для підвищення стійкості доходів слід створювати товарні запаси зерна в роки з високою врожайністю і реалізовувати його в роки з несприятливими умовами та низькою врожайністю; у господарствах з низьким рівнем стійкості виробництва доцільно перерозподіляти витрати, зменшуючи їх у сприятливих умовах і вкладаючи зекономлені кошти в несприятливих, а в господарствах з низькою врожайністю ‑ вкладати додаткові витрати в несприятливих умовах, що дозволить підвищити стійкість і ефективність виробництва продукції рослинництва [9, С. 2–4.].

Висновки. Теоретичні проблеми сталості найбільш повною мірою досліджувались стосовно нелінійних систем та сфери економіко-математичного моделювання. Поняття сталості розглядається як збереження початкового стану, незважаючи на певний впливі. На сучасному етапі необхідно застосовувати комплексний підхід для визначення поняття сталості сільськогосподарського виробництва. Перш за все його необхідно розглядати як відкриту систему, яка так чи інакше реагує на зовнішні впливи і взаємодіє з іншими складовими агропромислового комплексу, який є частиною національної економічної системи.

Коливання врожайності, валових зборів обумовлюються впливом комплексу факторів, серед яких, як доведено агрономіч­ною наукою, від 44 до 55% загальної амплітуди цього коливання залежить від природно - кліматичних умов. Ні в якому разі не заперечуючи дане твердження проте наразі здійснюємо дослідження впливу економічних факторів в сфері сільського господарства, їх вплив на варіацію урожайності і в тому числи характер протікання циклів.

Взаємний вплив рівня врожайності і цін продукції і по іншим видам продукції рослинництва проте має специфічну тенденцій прояву. На приклад виробництво соняшнику за весь період було прибутковим чим пояснюється намагання товаровиробників збільшити виробництво соняшнику навіть порушуючи технологію виробництва

Проведені нами дослідження дозволяють зробити висновок про те, що короткострокові циклічні коливання урожайності та валових зборів основних сільськогосподарських культур, сприяють прояву аналогічних циклічних коливань в обсягах продажу та цін на ці культури. Разом з тим короткострокові циклічні коливання цін, впливають на обсяги виробництва та продажу відповідного виду сільськогосподарської продукції.

Інноваційний процес в рослинництві слід розуміти як систему заходів щодо проведення комплексу наукових досліджень і розробок по створенню інновацій, їх освоєння з метою максимізації доходів і підвищення конкурентоспроможності рослинницької продукції на основі зниження питомих витрат і підвищення її якості, що забезпечують прискорене економічне зростання і розширене відтворення галузі.

Науково-технологічний розвиток аграрної економіки, гармонійно поєднується з дотриманням агроекологічних принципів природокористування, в першу чергу обумовлює необхідність ефективних інновацій в системах землеробства.

Більш висока сталість виробництва продукції рослинництва досягається при використанні сівозмін з короткою ротацією; підвищення стійкості та урожайності зернових культур сприятиме розширення посівів вівса, круп'яних і зернобобових культур, кукурудзи, а виробництва продукції рослинництва - також збільшення посівів цукрових буряків, соняшнику на насіння, кормових культур; для підвищення стійкості доходів слід створювати товарні запаси зерна в роки з високою врожайність і реалізовувати його в роки з несприятливими умовами та низькою врожайністю; у господарствах з низьким рівнем стійкості виробництва доцільно перерозподіляти витрати, зменшуючи їх в сприятливих умовах і вкладаючи зекономлені кошти в несприятливих, а в господарствах з низькою врожайністю - вкладати додаткові витрати в несприятливих умовах, що дозволить підвищити стійкість і ефективність виробництва продукції рослинництва.