1.1. Централізовані державні доходи : доходи державного бюджету, державний кредит, доходи державних цільових фондів.
Державні доходи – це сукупність різних видів грошових надходжень до фондів держави, які використовуються нею для виконання своїх завдань і функцій.
Рис.1 Система державних фінансів
Вони є тією частиною грошових відносин з приводу розподілу і перерозподілу ВВП, яка пов’язана з формуванням доходів одного з головних суб’єктів розподільних відносин – держави.
Суб’єктами відносин у формуванні державних доходів є держава, з одного боку, і підприємства, установи, організації, населення - з іншою.
Вартісним виразом цих відносин, що виникають і функціонують об’єктивно, є фонди грошових коштів, якими розпоряджається держава. Державні доходи складають фінансову базу функціонування держави.
Залежно від рівня розміщення виділяють централізовані і децентралізовані державні доходи.
До централізованих доходів відносяться кошти, призначені для формування централізованих грошових фондів, - державного і місцевих бюджетів, державних цільових фондів.
Залежно від методів акумуляції фінансових ресурсів можна виділити наступні групи державних доходів:
обов’язкові платежі і збори;
добровільні надходження;
емісія (включаючи як емісію грошей, так і кредитну емісію);
надходження від роздержавлення і приватизації державного майна;
державний кредит;
надходження від зовнішньоекономічної діяльності.
Державний кредит – одна із важливих форм державних фінансів. За допомогою державного кредиту залучаються фінансові ресурси для фінансування дефіциту державного бюджету та платіжного балансу країни, забезпечення програм розвитку окремих галузей та підприємств, стабілізації валютної системи та ін. Державний кредит – це операції із залучення та надання кредитних ресурсів, що здійснюються органами державного управління. З одного боку, державні кошти можуть надаватися державним та недержавним установам на умовах кредиту. З іншого – державні органи управління залучають грошові кошти, використовуючи позикові механізми. Суб'єктами державного кредиту є уряд, центральний банк та державні цільові фонди. Державний кредит формується і за умов залучення грошових коштів урядом АР Крим та місцевими органами виконавчої влади.
Джерелами фінансування кредиту є: грошові кошти юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), іноземних держав, міжнародних фінансових організацій, центральних та провідних комерційних банків. Фінансові ресурси, залучені шляхом використання державного кредиту, спрямовуються до державного бюджету, центрального банку або державного цільового фонду для фінансування визначених програм. Залучені кошти використовуються на умовах позики (платності, повернення, забезпечення тощо).
До основних форм державного кредиту належать:
1) державні позики, що надаються на підставі кредитних угод;
2) позики, які залучаються державними органами управління шляхом емісії та розміщення державних боргових цінних паперів;
3) держані гарантії, що надаються урядом підприємствам і установам з метою залучення кредитних ресурсів;
4) вклади громадян в ощадні банки країни;
5) інші форми.
Державні позики, що одержують на підставі кредитних угод, можуть бути внутрішніми і зовнішніми. За строками погашення вони бувають коротко-, середньо- і довгостроковими. За забезпеченням позики поділяються на заставні (забезпечені заставою) та беззаставні. Заставою можуть бути матеріальні цінності, грошові кошти, що перебувають у власності держави, або будуть одержані в майбутні періоди та ін. Беззаставні позики не мають певного забезпечення, їх надійність гарантується фінансовою стійкістю держави.
Важливим елементом державного кредитування є амортизація і обслуговування позик. Під амортизацією позик розуміють погашення суми одержаної позики. Обслуговування позики – це виплата доходів за її користування. Амортизація та обслуговування позик, залучених за умов державного кредиту, здійснюється за рахунок таких джерел, як:
– доходи державного бюджету;
– доходи, одержані від інвестицій, проведених за рахунок позик;
– кредити, одержані від центрального банку;
– кошти, одержані від проведення додаткових емісій боргових цінних паперів;
– проведення реструктуризації позик.
ДЕРЖАВНІ ЦІЛЬОВІ ФОНДИ УКРАЇНИ
Перехід України до ринкової економiки ознаменувався кардинальними змiнани в органiзацiйнiй структурi господарстра, що призвело до модернiзацiї фiнансової системи держави i перш за все її центральної ланки – загальнодержавних фінансів. Тому виникає необхіднiсть осмислення та аналiзу змiн, що вiдбуваються в структурі, i якiсних характеристиках окремих фінансово-правових iнститутiв. Зокрема, це стосується централізованих цільових фондів.
Данi фонди створюються з точно визначеним цiльовим призначенням –
вирішення соціальних завдань суспільства.
У сучаснiй українськiй фінансово - правовiй науцi проблеми правового регулювання цiльових фондiв не отримали достатнього наукового опрацювання. Окремi аспекти правового режиму фондiв розглянутi у працях вчених-економістів, котрі досліджували питання діяльності цільових фондів: Воронової Л. К., Кучерявенко М. П., Орлюк О.П., Хімічевої Н. Л., Грачової Є. Ю., Крохiної Ю.О., Карасьової М.В., Василенко Л. І., Волощук Ю. В., Ковальова В. В.
Фонди фiнансових ресурсiв цiльового призначення є самостiйною ланкою фiнансової системи i входять до складу державних фiнансiв. Основним централiзованим фондом грошових коштiв держави є бюджет. Кошти бюджету знеособленi i забезпечують реалiзацiю функцiй держави. Це i є причиною формування фондiв цiльового призначення.
Державнi цiльовi фонди - це форма перерозподiлу i використання фiнансових ресурсiв, що залучаються державою для фiнансування деяких суспiльних потреб.
За допомогою цiльових державних фондiв можливо:
· впливати на процес виробництва через фiнансування, субсидування i кредитування пiдприємств;
· надавати соцiальнi послуги населенню через виплату пенсiй, соцiальну допомогу, субсидування соцiальної iнфраструктури в цiлому.
Джерела формування цiльових державних фондiв визначаються характером i масштабнiстю завдань, для реалiзації яких вони створенi. На їх величину впливає економiчний i фiнансовий стан держави на тому чи iншому етапi розвитку. Отже, джерела формування коштiв державних цiльових фондiв можуть мати як вiдносно стабiльний, так i тимчасовий характер.
Напрями використання коштiв залежать вiд призначення фондiв, конкретних економiчних умов i змiсту розроблених програм, що реалiзуються. Деякi державнi цiльовi фонди можуть бути iнвесторами i учасниками фiнансового ринку у зв’язку з тим, що, по-перше, нерiдко використання грошових коштiв не збiгається у часi з їх надходженням, а по-друге, доходи вiд iнвестицiй є додатковим джерелом фiнансування витрат вiдповiдного фонду.
Правом створення цiльових фондiв надiленi як органи центральної, так i мiсцевої влади. На регiональному рiвнi формуються свої цiльовi фонди за рахунок мiсцевих джерел. Загальнодержавнi цiльовi фонди мають свої територiальнi вiддiлення i передають частину коштiв у розпорядження територiальних владних структур.
Утворення державних цiльових фондiв вiдбувається або шляхом вiдокремлення видаткiв державного бюджету на певнi цiлi, що мають першочергове значення для країни в даний момент, або через формування спецiальних фондiв, якi мають самостiйнi джерела доходiв.
Принципи органiзацiї централiзованих фондiв фiнансових ресурсiв можна сформулювати так:
· вiдрахування до фондiв централiзовано визначаються державою вiдповiдними законами i є власнiстю держави;
· вiдрахування до фондiв є обов’язковими платежами й можуть стягуватися примусово;
· витрати з фондiв здiйснюються лише на певнi потреби, якi передбаченi законом.
На сьогоднiшнiй день в Українi створено і дiють чотири iз п’яти передбачених Основами законодавства «Про загальнообов’язкове державне соцiальне страхування» цiльові страховi фонди:
1. Пенсiйний фонд України.
2. Фонд загальнообов’язкового державного соцiального страхування України на випадок безробіття.
3. Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
4. Фонд соцiального страхування від нещасних випадкiв на виробництві та професiйних захворювань.