Програмно-методичні видання

практикум

допоміжні видання

хрестоматія

збірка задач і вправ

книга для читань

С. Антонова наголошує, що програмно-методичні видання визначають цілі і завдання, структуру, зміст дисциплін, обсяг матеріалу з окремих питань, послідовність їх розгляду. До програмно-методичним видань відносяться навчальні плани і навчальні програми. Вони призначені перш за все викладачам і методистам, які організовують навчальний процес. Навчальний план – документ, що регламентує навчальний процес. У ньому визначені форми і види навчання, порядок, терміни теоретичних, практичних і лабораторних занять, домашніх завдань, самостійних робіт, курсових і дипломних проектів, форми і види контролю знань, час проведення іспитів, заліків з дисциплін.

Навчальні програми (типові, тимчасові, робочі) визначають зміст і обсяг знань, умінь і навиків, якими необхідно оволодіти за встановлений проміжок часу.

У програмах відображений зв’язок між дисциплінами, показані види навчальних занять, поданий перелік літературних джерел, на основі яких розроблений цей предмет.

Навчальне видання може бути неперіодичним (за періодичністю); моновиданням та збіркою (за складом основного тексту); текстовим і рідше ізовиданням (за знаковою природою інформації); оригінальним, перекладним і папаралельним (за оригінальністю змісту). За обсягом це в більшості випадків книга, рідше брошура й листівка. Перевидання є практично нормою, особливо якщо це видання разового використання (прописи, робочі зошити, щоденники спостережень і т. д.), і в цілому навчальні видання повинні оновлюватися, хоча і з різною регулярністю для різних їх видів. За матеріальною конструкцією це найчастіше книжкове видання.

За характером інформації серед навчальних видань виділяють: підручник (і буквар як його різновид), навчальний посібник (навчально-методичний посібник, навчальний наочний посібник, робочий зошит, самовчитель, хрестоматія), практикум (і задачник як його різновид), навчальна програма, навчальний комплект.

М. Тимошик, дотримуючись типології цього типу видань у новому українському стандарті та прагнучи зобразити типологію навчальних видань простішою і зрозумілішою для редактора-практика, спробував вибудувати її за місцем і поширеністю кожного з цих видів видань у редакційно-видавничій діяльності. Отож, навчальні видання поділяються на такі види:

• підручник;

• навчальний посібник;

• наочний посібник;

• курс лекцій;

• практикум;

• збірник вправ (або задач);

• хрестоматія;

• книга для читання.

Слід пам’ятати, що існують і інші види навчальних видань, які менш поширені у видавничій практиці:

• навчальна програма;

• методичні вказівки;

• методичні рекомендації.

Мала поширеність таких видань в оперативних планах діяльності видавництв пояснюється кількома причинами: мізерний обсяг (здебільшого брошури), обмежений наклад (від 50 до 300 примірників), службовий характер користування (необов'язковість вміщення вихідних відомостей), спрощеність художньо-технічного оформлення (шрифтове одноколірне вирішення). Як правило, така видавнича продукція твориться силами кафедр навчальних закладів, ними ж здебільшого й поширюється серед студентів та бібліотек й істотно не впливає на тематику, зміст і характер навчальних видань.

Саме типологія навчальних видань, запропонована М. Тимошиком, на нашу думку, є вдалою, оскільки вона не враховує навчальний план і робочу програму, що насправді є документами для внутрішнього користування в навчальних закладах викладачами і вчителями. Вони не проходять редакційно-видавничої підготовки і їх не друкують як окреме видання.

Специфіку навчальних видань легко помітити, якщо порівнювати їх зміст і структуру, скажімо, з науковими чи науково-популярними. Для перших характерні:

• послідовність і строга системність подачі матеріалу (від простого до складнішого);

• доступність викладу, зорієнтована на вікові особливості та освітній рівень читача;

• чітка й детальна структурованість усіх складових змістової частини;

• відповідність змісту та проблематики затвердженій програмі;

• відібраний і перевірений практикою фактичний матеріал;

• відсутність полеміки;

• наявність блоків для самостійних завдань, контрольних запитань і вправ;

• регламентоване державними стандартами художньо-технічне оформлення та високоякісне поліграфічне виконання.

Акценти, таким чином, робляться на навчальних, методичних і виховних аспектах пропонованої до друку праці.

Отже, найпоширенішими видами навчальної літератури є блоки навчально-методичних, навчальних і допоміжних видань. Редактори видавництв найчастіше мають справу з найпоширенішими видами цього ряду, якими є підручник і навчальний посібник, тобто з навчальними виданнями.

3. Група навчально-методичних видань включає методичні вказівки, методичні рекомендації, що містять матеріали з методики викладання навчальної дисципліни, вивчення курсу, виконання контрольних робіт, курсових і дипломних проектів у вишах, з організації самостійної роботи студентів.

За ДСТУ 3017-95, методичні рекомендації, методичні вказівки – це навчальне або виробничо-практичне видання роз’яснень з певної теми, розділу або питання навчальної дисципліни, роду практичної діяльності, з методикою виконання окремих завдань, певного виду робіт, а також заходів. Вони організовують роботу учнів і викладачів у процесі вивчення дисципліни. Методичні вказівки, як правило, призначаються для студентів, а методичні рекомендації – для викладачів, слухачів курсів, аспірантів, магістрантів.

Навчальні видання – підручник, навчальний посібник, курс лекцій, конспект лекцій.

Словники трактують слово «підручник» досить просто й одноманітно: «Підручник – книга для навчання чому-небудь». За ДСТУ 3017-95, підручником прийнято називати навчальне видання із систематизованим викладом дисципліни (її розділу, частини), що відповідає навчальній програмі та офіційно затверджене як таке. Підручник – основне навчальне видання з дисципліни. Містить базові знання предмета. Включає апробовані дані і відомості, розкриває методичні аспекти отримання знань в тій чи іншій галузі, дає характеристику важливих процесів і явищ певної дисципліни.

Матеріал організований так, щоб учень мав можливість самостійно засвоїти зміст викладеного. Обсяг і структура підручника визначаються відповідною навчальною програмою, яку підручник охоплює повністю. Зміст підручника відображає певну систему знань, що становлять основне ядро відомостей з певної науки, сфери діяльності, галузі або їх розділу (напрямку). Крім того, підручник включає характеристику методів отримання та використання знань у відповідній галузі, а також методологічні підстави, що визначають базові закони та закономірності функціонування й розвитку відображеної в підручнику діяльності або галузі знання, ключові проблеми та найважливіші тенденції розвитку цієї науки, сфери діяльності або їх розділу. Теоретичні та технічні питання розглядаються у взаємозв’язку, характеристики знань та їх використання представляються послідовно, у взаємодії.

За змістом виокремлюють загальні і спеціальні підручники. Загальні містять фундаментальні знання гуманітарного, природничо-наукового, технічного характеру, що є основою інформаційної культури. Спеціальні підручники – професійні знання з профілю кожної спеціальності.

Підручник для вищих навчальних закладів за характером інформації схожий із науковою монографією, бо логіка навчального предмета відповідає, як правило, логіці науки, методи викладення й система термінів відповідають традиціям науки. В той же час, відбір інформації відрізняють підручник від монографії: в нього включається не оригінальний, а вже апробований матеріал.

Методика викладення матеріалу й методичний апарат дають можливість самостійно оволодіти змістом підручника. Комплекс підручників вишів із загальних і спеціальних дисциплін дає необхідний обсяг знань майбутньому спеціалісту відповідного профілю діяльності.

За ДСТУ 3017-95, навчальний посібник – це навчальне видання, що доповнює або частково (повністю) замінює підручник та офіційно затверджене як таке. Він відповідає програмі навчального курсу в цілому чи її розділу й містить в основному новий матеріал з курсу.

Призначення навчальних посібників – розширювати, доповнювати, поглиблювати знання, передбачені програмою нормативного курсу. Структура цього видання не така строга, як у підручнику. Оскільки часто навчальні посібники покликані висвітлювати актуальні проблеми, сучасні тенденції галузі чи маловивчені аспекти цілісного нормативного курсу, тут виправдані, до певної міри, і науковість, і полемічність викладу. Навчальні посібники, в результаті значного доопрацювання і переробки авторами, нерідко «переростають» згодом у підручники з нових нормативних курсів.

Читацька адреса посібника вужча, ніж підручника. Зовнішньою ознакою підручника чи навчального посібника є наявність грифа Міністерства освіти і науки України (або іншого міністерства, в компетенції якого перебуває підготовка спеціалістів відповідного профілю – медичного, культурологічного тощо) про офіційне затвердження видання як підручника чи навчального посібника.

ДСТУ 3017-95 виокремлює:

- наочний посібник – це видання, зміст якого передається, в основному, зображувальними засобами;

- практичний посібник – це виробничо-практичне видання, призначене практичним працівникам для оволодіння знаннями та навичками при виконанні будь-якої роботи, операції, процесу;

- навчальний наочний посібник – навчальне образотворче видання матеріалів на допомогу у вивченні, викладанні чи вихованні;

- навчально-методичний посібник – навчальне видання з методики викладання навчальної дисципліни (її розділу, частини) або з методики виховання.

Для студентів вишів друкують такі видання, як курси лекцій, конспекти лекцій і тексти лекцій. Коли йдеться про лекцію у вищому навчальному закладі, то мається на увазі академічна лекція, яка відповідає навчальному завданню конкретної дисципліни і спрямована на реалізацію відповідної програми. Лекція є основною формою навчального процесу у вищій школі. Мета лекції – розкрити основні положення теми, досягнення науки, з’ясувати невирішені проблеми, узагальнити досвід роботи, дати рекомендації щодо використання основних висновків за темами на практичних заняттях.

Отже, курс лекцій – навчальне видання повного викладу тем навчальної дисципліни, визначених програмою. Включає лекції одного автора з дисципліни або взаємопов’язані між собою лекції декількох авторів за кількома питаннями однієї дисципліни. Курс лекцій є доповненням до підручника і викладає в основному новий оригінальний матеріал. Лекції створюються на базі прочитаного матеріалу. Це авторська робота, яка розкриває конкретні проблеми, спірні питання, позицію автора. Курс лекцій належить до первинної навчальної літератури, яка в ряді галузей прирівнюється до посібника, може бути написаний на основі дисертаційного дослідження як результат вивчення актуальної проблеми.

Текст лекцій – навчальне видання викладу матеріалу певних розділів навчальної дисципліни.

Конспект лекцій – навчальне видання стислого викладу курсу лекцій або окремих розділів навчальної дисципліни.

Конспект лекцій включає основні положення лекційного курсу. Готується за новою дисципліною чи як доповнення до підручника. Як правило, в ньому розглядаються нові проблеми, розкривають альтернативні рішення, характеризують оригінальні напрямки розвитку галузі.

Серед допоміжних видань важливе місце займають і практикуми. За ДСТУ 3017-95, практикум – це навчальне видання практичних завдань і вправ, що сприяють засвоєнню набутих знань, умінь і навичок. До них відносять збірки задач, вправ і контрольних робіт, посібники, рекомендації щодо проведення лабораторних, практичних, домашніх робіт, завдання до практичних занять, рекомендації із виконання курсових і дипломних проектів (робіт), щоденники спостережень.

Практикуми спрямовані на закріплення знань і умінь, на формування навиків практичної роботи. Зміст практикуму містить основні аспекти навчального курсу, повторюючи теоретичні й практичні питання для детального їх розгляду й закріплення. Практикуми можуть складатися тільки з одних питань і завдань, включати додатково методичні вказівки щодо їх виконання або матеріали, що пояснюють складні питання. Структура практикуму відповідає послідовності викладення матеріалу в навчальній програмі.

Програмований практикум призначений для самостійного вивчення предмета і самостійного контролю засвоєння учнем матеріалу. Невеликі частини матеріалу в такому практикумі закінчуються питаннями й завданнями, що дають можливість проконтролювати рівень засвоєння пройденого.

Хрестоматія – навчальне видання літературно-художніх, історичних та інших творів чи уривків з них, які є об’єктом вивчення. Хрестоматія містить тексти, що ілюструють зміст підручника. У хрестоматію також включають документи, літературні твори й уривки з них, а також методичні вказівки, які пояснюють тексти, пов’язують їх з питаннями навчальної дисципліни. У сучасній середній і вищій школі існують хрестоматії із суспільно-політичних дисциплін, з предметів математичного циклу, з літератур, мовознавства, мистецтва та ін.

До хрестоматії за композицією та структурою близькі книги текстів для читання на іноземних мовах (адаптовані або оригінальні), так звані книги для читання з якої-небудь галузі знань, призначені для самоосвіти, а також антології – збірки вибраних творів якої-небудь літератури або літературного жанру.

Книги для читання друкують як допомогу для тих, хто вивчає іноземні мови. Вони містять повні тексти або уривки з них, які дозволяють формувати навички роботи з іноземним текстом.

Антологія – це колективний збірник вибраних творів, це, як правило, видання великого обсягу, що під однією обкладинкою містить значну кількість творів певного напрямку чи теми.

Найчастіше твори до антології вміщуються за приналежністю до: певного літературного напрямку, національної літератури, певного періоду національної літератури, жанру (як правило, до антологій вміщують твори «малої» форми: поезії, оповідання, новели, есеї, афоризми). Антології настільки урізноманітнилися тематично, що крім стандартної типології з’явилася й авторська: Д. Кузьмін розрізняє: антологію «цілого» (охоплення широкого спектру творів національної літератури), антологію «частини» (в межах цього типу виокремлює антологію «форми», «теми», «проблеми»); антологію «знайомства» (представлення нових творів), антологію «розширення» (поглиблення знань читача); антологію «приватного смаку»; енциклопедичний тип антологій («включає і знайоме і незнайоме, хрестоматійне і маргінальне»). Типологія Д. Кузьміна частково дублює традиційну для видавничої практики, але в ній зроблено спробу віддзеркалити реалії сучасного видання антологій. І справді, однією з найвиразніших тенденцій останнього десятиліття стало видання авторських антологій, антологій «приватного смаку», що у час виходу у світ ставали подіями літературного та культурного життя, серед них проекти: Володимира Даниленка «Квіти в темній кімнаті: Сучасна українська новела: Найкращі зразки української новелістики за останні п'ятнадцять років» (К: Ґенеза, 1997), «Опудало: Українська прозова сатира, гумор, іронія 80-90 років двадцятого століття» (К: Ґенеза, 1997), «Вечеря на дванадцять персон: Житомирська прозова школа» (К: Ґенеза, 1997); Василя Ґабора «Приватна колекція: Вибрана українська проза та есеїстка кінця ХХ століття» (Львів: Піраміда, 2002), «Незнайома. Антологія української «жіночої» прози та есеїстки другої пол. ХХ – поч.. ХХІ ст.» (Львів: Піраміда, 2005), «Дванадцятка». Наймолодша львівська літературна богема 30-х років ХХ сторіччя: Антологія урбаністичної прози» (Львів: Піраміда, 2006), антологія «Бу-Ба-Бу» (Львів: Піраміда, 2007) та ін. Варто також згадати проекти видавництва «Смолоскип»: антологія поезії «Молоде вино» (1994, 2000), антологія прози наймолодшої генерації літераторів «Тексти» (1995), «Іменник. Антологія дев’яностих» (1998).

На сучасному книжковому ринку представлені антології не лише художніх, а й публіцистичних та наукових творів. Ось декілька прикладів: Антологія публікацій у газеті «POST-ПОСТУП» (1991-1994) / Упор. Олександр Кривенко – Львів: ЗУКЦ, 2005. – 626 с.; Ідея університету. Антологія / Упор. М. Зубрицька, Н. Бабалик, З. Рибчинська. – Львів: Літопис, 2002. – 304 с. (В Антології зібрано тексти видатних мислителів ХIХ-ХХ ст., які формотворчо і критично осмислювали ідею Університету, впливали на його розвиток); Слово. Знак. Дискурс: Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької. – Львів: Літопис, 1996. – 634 с.; Антологія української юридичної думки. У 10 т. / За заг. ред. академіка НАН України Ю. С. Шемшученка. – К.: Видавничий дім «Юридична книга», 2002; Консерватизм: Антологія. 2-ге вид. / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. – К.: ВД «Простір», «Смолоскип», 2008. – 788 c. – («Політичні ідеології»).

Така різноманітність видів навчальних видань зумовлена сферами їх застосування, читацькою приналежністю, адже інформаційне забезпечення – важлива умова освіти, будь-якої галузі науки або практичної діяльності, у тому числі і формування інформаційної культури та професійної підготовки спеціалістів.