Освітологія хрестоматія

РОЗДІЛ V. Економіка освіти

середню освіту. Заробітну плату працівника з визначеним рівнем підготовки можна представити як суму двох основних частин. Перша частина – це те, що він одержував би, маючи базовий рівень освіти. Друга – це дохід на освітні інвестиції.

Оцінка ефективності інвестицій в освіту встановлюється на основі порівняння вартості інвестицій з прибутком, що вони приносять. При цьому використовується аналіз «витрати-вигоди», порівнюються витрати і вигоди від освіти, приведені до одного моменту часу. При оцінці понесених витрат на освіту враховуються не тільки прямі витрати, але і так звані «загублені заробітки» (earnings foregone), тобто заробітки, що губляться учнями через те, що вони не працюють, свого роду вартість упущених можливостей (opportunity cost).

Стосовно навчання вартістю упущених можливостей буде дохід, що втрачається в результаті ухвалення рішення про продовження навчання. Загублені заробітки складають, за розрахунками, біля половини сумарних витрат навчання. У США, за деякими оцінками, частка їх коливається в межах 50 – 60% від загальної вартості вищої і середньої освіти.

Найбільш точною мірою економічної цінності освіти є чиста приведена вартість (net present value, NPV). У цьому випадку економічна цінність освіти буде визначатися як різниця між приведеним додатковим заробітком від освіти і приведених витрат на освіти.

Крім розрахунків NPV, популярність завоювала методика обчислення «внутрішньої норми ефективності» (internal rate of return, IRR ), тобто такої норми відсотка, при якій приведена вартість майбутніх вигод навчання дорівнює приведеній вартості його витрат. Цей підхід цілком відповідає розрахункам внутрішньої норми ефективності при прийнятті інвестиційних рішень. Отримана в результаті розрахунків норма ефективності порівнюється з базовими нормами прибутковості в економіці.

Використання методів NPV і ІRR дозволяє зіставляти окупність вкладень у фізичний і «людський» капітал. Крім того, можна зіставляти віддачу від освіти різного рівня.

Світовий досвід показує, що норма віддачі від середньої освіти істотно вище, ніж від вищої. Віддача вищої освіти в США, за різними оцінками, складала 10 – 15% протягом тридцяти років (з 1939-го до

601

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

1969 р.). З 70-х років вона почала знижуватися до рівня 7 – 8%. Норми віддачі середньої освіти істотно вище – 25 – 30%.

Виникає питання, чи може норма віддачі в освіті використовуватися як основа для практичних рекомендацій з оцінки інвестиційних проектів, зокрема при виборі напрямків вкладень у види освіти (вищу чи загальну середню). Теоретики «людського капіталу» розглядають студентів коледжів як фірми, що ведуть себе так само, як підприємці при ухваленні рішення про інвестування засобів. Тільки інвестування тут здійснюється в самих себе. «Освіту буде придбано, якщо очікувана норма віддачі перевершує норму відсотка».

Теорія «людського капіталу», надаючи пріоритет розумінню економічної вигоди, залишає за рамками розгляду інші фактори, що впливають на рішення продовжувати навчання чи вибору професійної орієнтації. Так, вона не враховує, що ринок праці висуває певні вимоги до якості робочої сили. Освіта в цьому випадку стає не вигідним інвестуванням, а необхідною умовою влаштування на роботу.

«Теорія фільтру»

<...> У «теорії, фільтру» освіта трактується як засіб добору, устрій, що сортує учнів за виробничими якостями. Не заперечуючи позитивного причинно-наслідкового зв'язку між рівнем освіти окремого працівника та його заробітків, «теорія фільтру» дає цьому інакше пояснення. На перший план висувається не продуктивний характер освіти (більше освіти – вища продуктивність, вищі заробітки, як у «теорії людського капіталу»), а інформаційна функція. Ця теорія виходить із того, що економічні агенти володіють недосконалою інформацією для ухвалення правильного (оптимального) рішення. Особливо це характерно для покупця (наймача) послуг робітника (службовця). Наймаючи робітника, підприємець нічого не знає про його продуктивність і здібності. Характеристики найманих (стать, вік, раса, рівень освіти) служать лише сигналами для наймача. Освіта в даному випадку служить сигналом для підприємця про якість найманої робочої сили. Звідси інша назва «теорії фільтру» – «теорія сигналу»

(signal). <…>

Якщо освіта є лише засобом добору, то її безупинний ріст може здобувати нераціональний, з економічної точки зору, надлишковий характер. Для ефективності мають значення не абсолютні розміри «сигналу», а розходження між більш-менш продуктивно працюючими.

602

РОЗДІЛ V. Економіка освіти

Тому коли людина, що має визначений рівень здібностей, вирішує підвищити свою освіту і претендувати на більш високі заробітки, те ж саме змушені робити й інші (щоб не переміститися вниз), тобто усі вступають у своєрідну гонитву за освітою. Таке явище одержало назву «освітньої спіралі»: чим сильніше падає економічна цінність освіти, тим ширше безробіття серед добре навченої робочої сили.

Цього явища стосується й інше, так зване «показне споживання» (conspicuous consumption), тобто попит на освіту виникає тому, що вона є атрибутом соціального статусу, ознакою приналежності до певної суспільної ієрархії. З погляду макроекономічної доцільності (зовнішній ефект освіти) таке поводження веде до розбазарювання ресурсів. <…>

Одначе, як і теорія «людського капіталу», «теорія фільтру» також не відповідає на всі питання, пов'язані зі значимістю освіти як для індивідуума, так і для суспільства в цілому. Дослідники єдині в тому, що на відміну від «теорії людського капіталу» «теорія фільтру» менш розроблена і менш струнка. Вона зосереджує свою увагу на стороні попиту, тоді як теорія людського капіталу розглядає з боку пропозиції і ринку праці. Разом із тим вони доповнюють одна одну і не дозволяють абсолютизувати один із підходів.

Освіта і економіка у світі

Щороку світ стає освіченішим і водночас збільшується число людей, що не мають базової освіти. В індустріально розвинених країнах неписьменні становлять не більш 1 – 2%. За даними Організації Економічного Співробітництва і Розвитку / Organization for

Economic Cooperation and Development, усе більше людей одержують вищу освіту. У середньому, 32% працездатних людей у віці 25 – 65 років нині мають закінчену вищу освіту. Найбільш значна частка людей з вищою освітою в Канаді (43%), США (38%) і Японії (36%), найменша – у Мексиці (6%), Туреччині та Португалії (по 9%).

За оцінкою ООН, за минулі десятиліття світ домігся значних успіхів у боротьбі з неграмотністю. Якщо в 1960 році 36% населення світу не мало навіть базової освіти, то до 2000 року їхнє число зменшилося до 25%, та зважаючи на те, що населення світу за цей же період часу виросло вдвічі (з 3 млрд. до 6 млрд.), то успіх у боротьбі з неграмотністю навряд чи є вагомим – з 1,08 млрд. у 1960 р. ми маємо на планеті сьогодні 1,5 млрд. людей без базової освіти.

603

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

Обов'язковою умовою демократичного національного розвитку в наш час стає ефективне фінансування освітнього сектору для забезпечення його функціонування. <…>

Визначаючи суму ресурсів, що їх країна має витрачати на освіту своїх дітей та молоді, у формуванні освітньої політики мають дотримуватися трьох основних принципів.

1.Рівень витрат має бути адекватним для досягнення цілей будь-якого сектору освіти та визначених більш широких національних цілей із урахуванням обмежень національних ресурсів.

2.Рівні витрат повинні бути стійкими. Нестійкі збільшення рівнів витрат на освіту знижують ефективність і зашкоджують доступу до якісної освіти. Витрати повинні бути стійкими протягом тривалого часу для того, аби політика у сфері освіти дала результати і мала довготривалий ефект.

3.Виділення додаткових ресурсів на освіту не може розглядатися як заміна ефективності – дієвої мети, що разом із рівністю повинна завжди бути визначеним пріоритетом. <…>

Одержувати освіту матеріально вигідно, насамперед, для самих учнів. За підрахунками Джека Мінсера / Jack Mincer, автора книги

«Освіта, Зарплати і Досвід» / Schooling, Earnings and Experience,

кожний зайвий рік навчання збільшує доход людини, зайнятої поза сферою сільськогосподарського виробництва, на 7%. <…>

Дослідження у США показує, що більша освіта надає вищі заробітки, і найбільш значущий виграш у найвищих освітніх рівнях. Підрахувавши «робочий довічний заробіток», тобто суму заробітків за продуктивний життєвий період від 25 до 64 років, встановлено, що за все своє життя випускники середньої школи можуть очікувати, у середньому, на заробіток у $1.2 млн.; володарі ступеню бакалавра – $2.1 млн., а особи зі ступенем магістра – $2.5 млн. Значно вищий заробіток мають особи з докторським ступенем ($3.4 млн.) і професійними ступенями ($4.4 млн.). У 1999 р. середні річні доходи становили $18,900 для аутсайдерів середньої школи (dropouts) та $25,900 для випускників середньої школи, $45,400 – для випускників коледжів і $99,300 для осіб із професійними ступенями (доктори медицини, дантисти, ветеринари та юристи). На жаль, українська статистика не має таких даних про «виграш від освіти» в Україні, але

він існує, бо тоді б не була так гостро поставлена проблема

604

РОЗДІЛ V. Економіка освіти

корупційних явищ у освіті. <…> Освіта і освітня політика є сучасним викликом Україні, як і

багатьом іншим державам, з багатьох причин. Брак і водночас «надлишок» освіти, її сила і водночас безсилля у багатьох сферах суспільного життя, протиріччя між інтересами держави та особистості у способах і формах здобуття освіти, консервативність освіти і необхідність інноваційного розвитку, інші протиріччя вимагають для свого вирішення значних зусиль від демократичних держав та їх громадян.

Причиною цих протиріч маємо визнати недосконалу державну освітню політику, тобто офіційний курс уряду, скерований на забезпечення функціонування системи освіти, і відсутність суспільної (публічної) освітньої політики як поля взаємовідносин різних соціальних груп, індивідів із приводу використання владних інституцій задля реалізації своїх інтересів і потреб в одній із найважливіших сфер суспільного буття – освіті. Державна освітня політика є недосконалою через невикористання також досягнень сучасної економіки освіти як наукової дисципліни.

Так, освіта, за великим рахунком, не є галуззю економіки, її утримування і розвиток є справою держави і доброчинства, проте з економічної точки зору освіта є компонентом інфраструктури економіки і така прозаїчна функція освіти має бути дослідженою, хоча ми добре розуміємо, що ця сутність освіти – це лише скелет складного організму освіти. <…>

Коміренко В.І.

ПСЕВДОЕКОНОМІКА ОСВІТИ. БОЛОНСЬКИЙ АСПЕКТ. УКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ159

<…> Загальні проблеми розвитку освіти та суспільного процесу діалектично пов’язані. Кризовий стан економіки освіти поступово пом’якшується і трансформується до рівня обміркованого вирішення

159 Коміренко В.І. Псевдоекономіка освіти. Болонський аспект. Український контекст / В.І.

Коміренко // Економіка освіти і освітня діяльність: матеріали Всеукр. Семінару, 8 грудня 2006 р. –

Полтава: ПОІППО, 2006. – 68 с. – С. 22 – 28.

605

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

нагальних проблем. Україна отримала статус країни з ринковою економікою, а відтак наступним кроком мусить стати наповнення ринковим змістом економіки освіти в умовах відкритого суспільства, де ніхто не має монополії на істину. Набуття економікою освіти ринкового характеру – одна з важливих інтеграційних проблем України, що належить до економічної царини становлення відкритого суспільства. Розв’язання зазначеної проблеми започатковано «Національною доктриною розвитку освіти України у XXI столітті» (2002 р.), де в п. 24 розділу XI «Економіка освіти» вказується, що сучасна економіка освіти повинна створити сталі передумови для розвитку всіх напрямів галузі з метою формування високого освітнього рівня українського народу. Для досягнення окресленої мети передбачається виконання таких завдань:

1.Визначення фінансування освіти як пріоритетного напряму видатків бюджетів усіх рівнів.

2.Формування багатоканальної системи фінансового забезпечення освіти.

3.Фінансування державою здобуття дошкільної, повної загальної середньої та професійно-технічної освіти в державних і комунальних навчальних закладах у обсязі, визначеному державними стандартами.

4.Стимулювання інвестицій юридичних та фізичних осіб у розвиток освіти.

5.Створення сучасної системи нормування й оплати праці в галузі освіти.

6.Визначення пріоритетних напрямів, фінансування освіти і концентрації фінансових ресурсів для їх реалізації.

7.Забезпечення ефективного використання коштів на функціонування та розвиток освіти.

Таким чином, вирішення питання наповнення ринковим змістом економіки освіти Національною доктриною зводиться до врегулювання проблем фінансування, ефективного використання коштів і створення системи нормування та оплати праці. <...>

Економічна освіта визначена методологічною базою освітянської діяльності в умовах формування суспільства знань і соціально орієнтованої економіки. Болонський аспект проблеми ринкового змісту

606

РОЗДІЛ V. Економіка освіти

економіки освіти конкретизовано в «Програмі дій щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України», затвердженій 23.01.2004 р. наказом МОНУ № 49, який передбачав:

1)проведення системної модернізації системи освіти в цілому;

2)наближення якості освіти до вимог і стандартів, напрацьованих європейською спільнотою, для впровадження в Україні до 2010 р.; .

3)упровадження в Україні загальноєвропейської системи наукових ступенів;

4)застосування системи кредитів, сумісної з Європейською кредитнотрансферною системою навчання;

5)сприяння мобільності громадян України, які здобувають освіту або надають, освітні послуги, шляхом проведення низки заходів.<…>

Програмою розвитку освіти в Україні на 2005-2010 рр. у розділі 8 «Економіка і соціальний розвиток» передбачено вирішення проблеми ринкового змісту економіки освіти шляхом:

- вдосконалення нормативно-правової бази економіки освіти; - затвердження штатних розписів навчальних закладів;

- розробки пропозицій щодо розширення участі органів

місцевого самоврядування та роботодавців у фінансуванні навчальних закладів і управління ними;

-надання пільг до сплати податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; проведення інвентаризації приміщень науково-дослідних установ та організацій з метою перепрофілювання їх у гуртожитки для студентів і аспірантів;

-розроблення нормативів забезпечення населення державними та комунальними закладами дошкільної освіти

-створення законодавчих механізмів для економічного стимулювання участі роботодавців в організації професійнопрактичної підготовки учнів і студентів.

Указом Президента України від 4.07.2005 р. № 1013 «Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні» поставлено чітке завдання остаточного вирішення проблеми ринкового змісту економіки освіти за рахунок оптимального

607

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

і скоординованого поєднання інтеграційної управлінської та інноваційної взаємодії. <…>

<…> Наша стаття присвячується дослідженню невирішених питань загальної проблеми наповнення ринковим змістом економіки освіти України, як-от:

-верховенство внутрішньої інтеграції освіти, науки та бізнесу над зовнішніми інтеграційними процесами ринкової економіки України;

-формування ринкового механізму освіти в Україні як основи ринкової економіки освіти та адаптації його до європейського механізму;

-маркетинг освіти як складової ринкової економіки освіти;

-ефективність різних форм власності ринкової економіки

освіти;

-упровадження інновацій у ринковій економіці освіти.

Не претендуючи на публікацію закінчених наукових результатів, ми представляємо лише тези наших досліджень, які наразі тривають.

Базовими відправними поняттями для визначення необхідності наповнення ринковим змістом економіки освіти є поняття, які ґрунтуються на визнанні відповідності економіки України ринковому статусу. Аналіз масиву проблем, що лежать у площині ринку економіки освіти, свідчать про спільність їх причин – уперте нерозуміння або небажання зрозуміти й прийняти той факт, що українське суспільство з його перевагами та недоліками живе в умовах ринкової економіки.

Європейський Союз уже підтвердив ринковий характер нашої економіки, надавши Україні статус країни з ринковою економікою та підписавши угоду щодо вступу України до СОТ. Сполучені Штати Америки скасували поправку Джексона Веніка і фактично також визнали ринковий статус української економіки. Лише вітчизняні вчені та практики продовжують «плач Ярославни» стосовно трансформаційних лабіринтів і неринкових інструментів регулювання ринку освітніх послуг. Причому сльози рясніють на тлі динамічного розвитку освітнього ринку, обсяг якого, незважаючи на песимістичні прогнози, зростає (питання якості розглянемо далі). Результати соціологічних досліджень свідчать про те, що «навчання», «уникнення

608

РОЗДІЛ V. Економіка освіти

служби в армії» та «подорожі» для сучасної молоді сьогодні є найбажанішими устремліннями і залишаться такими в найближчі 5 – 10 років. Вагомі інвестиції на досягнення цієї мети робить держава, яка збільшує державні замовлення, та батьки, які заради здобуття освіти своєю дитиною готові на преференції у фінансуванні навчальних закладів. На перший погляд, нічого дивного. Є попит – пропозиція, і начебто ринок виконує свої функції. Але чи можна вважати нинішнє мутантне утворення ринковим механізмом освітніх послуг? Наші дослідження свідчать про те, що для формування класичного ринкового механізму освітніх послуг необхідні такі складові:

1.Ринок освітніх послуг.

2.Фінансовий ринок освітніх послуг.

3.Ринок праці випускників навчальних закладів.

4.Ринок науково-технічних (інноваційних) розробок. Далі проаналізуємо кожну з названих складових.

1. Ринок освітніх послуг знаходиться в занедбаному стані. Він інтенсивно збільшує обсяг та вагу, але подібно до хворого, у якого порушений процес обміну. Якщо вчасно не втрутитися, то через кілька років слід очікувати на відповідні негативні наслідки. Небезпеку цієї ситуації відчувають усі, однак пропонують різні методи лікування нинішнього хворого ринку освітніх послуг.

Міністерство освіти і науки України у вищезгаданих документах наполягає на оптимізації мережі навчальних закладів шляхом підвищення вимог до ліцензування та акредитації. Теоретично правильно, але практичне виконання вже існуючих (достатніх, на нашу думку) вимог призвело до критичного стану освіти.

Причини такого становища криються в наступному:

-Формальне, непрофесійне, а інколи й злочинне ставлення до чинних вимог (дозвіл на відкриття будь-яких освітніх установ надавався всім, хто просив);

-Безвідповідальна діяльність регіональних відділів освіти і науки у сфері затвердження концепції відкриття спеціальностей (підписані концепції зазвичай ігнорували результати моніторингу ринку освітніх послуг регіону);

-Відсутність системного контролю за якістю освітніх послуг. Традиційно радянським, на нашу думку, є запропонований М. 3.

609

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

Згуровським напрям вирішення проблем ринку освітніх послуг. Він полягає в адміністративному переділі згаданого ринку на користь 18 – 20 державних навчальних закладів, а іншим НЗ відводиться роль донорів. Упевнені, що саме такою є сутність лікування дипломованої псевдоосвіти за Згуровським М. 3. Сенс у названих заходах, безумовно, є, але це не усунення причини, а спроба побороти наслідки.

Ми вважаємо, що справжній діагноз нинішнього ринку освітніх послуг – дитяча хвороба становлення, коли інтенсивний ріст одних органів випереджає або гальмує функціонування інших. Як наслідок, система в цілому не справляється з нормальним обміном речовин у молодому, перспективному, але хворому організмі ринку освітніх послуг України.

На наш погляд, глибинною причиною згаданої вище хвороби є хибне уявлення (а також відповідні дії та підходи) більшості суб’єктів ринку освітніх послуг про те, хто є головним споживачем на ньому. Наразі серед навчальних закладів переважає думка, що це слухачі та їхні батьки, які концентрують на собі рішення щодо фінансування. Відповідним чином вибудовується й політика щодо задоволення їх потреб. Однак подібний підхід є помилковим, оскільки справжнім королем на ринку освітніх послуг є не слухач, а працедавець, який з різних причин фактично усунутий від процесу підготовки кадрів, які згодом вирішуватимуть долю, його фірми. Він усвідомлює, що подібна ситуація потребує змін, але нинішня структура вітчизняного ринку освітніх послуг не передбачила для цього відповідних інструментів. Яких? Аналіз світового досвіду свідчить, що найбільш дієвими інструментами такого ринку є своєрідні професійні об’єднання, які здійснюють контроль профпридатності матеріалу (слухачів, навіть з дипломами, слід вважати, на нашу думку, саме матеріалом) та ефективності роботи. І саме цей замір є головним критерієм для прийняття рішення щодо працевлаштування з передбачуваними наслідками. Працедавці більше, ніж інші учасники ринку освітніх послуг, зацікавлені в якнайшвидшому його одужанні, позаяк саме їм завдаються найвідчутніші матеріальні та моральні збитки.

2. Фінансовий ринок освітніх послуг. Слід зазначити, що на першому етапі накопичення, який уже позаду, ми частково втратили стрижень, навколо якого обертається весь фінансовий ринок, – довіру

610