Освітологія хрестоматія

РОЗДІЛ V. Економіка освіти

його учасників. Нагадаємо як це відбувалося: спочатку знецінювання вкладів, потім підступна приватизація, фінансові піраміди, нахабна спекуляція, банальна омана. У пам’яті гучні скандали стосовно навмисного резервування бюджетних місць та лімітованого набору на платні місця в державних навчальних закладах, зарахування плати за навчання на рахунки кредитних спілок, заробітна плата «у конвертах» і колізії в пенсійному забезпеченні приватних навчальних закладів. ВНЗ усіх форм власності завзято нищили довіру до освітніх установ на тлі мовчазної згоди держави. Очевидно, саме з цих причин фінансовий ринок освітніх послуг знаходиться в жалюгідному стані, про що свідчить його однобічність та незначна участь у фінансовому оздоровленні економіки освіти.

Утім, сьогодні ситуація змінюється. Наразі Україна не формально, а реально має статус країни з ринковою економікою. Обставини підштовхують фінанси рухатись у напрямі економіки освіти. Але інвесторів відлякує те, що не прописані чіткі правила гри, незрозумілою (з токи зору ринку) є позиція держави, яка змінює спектр свого ставлення до приватизаційних інвесторів від лютої ненависті до палкої любові, затягуючи зашморг на фінансовому ринку освіти неефективними кредитами та проектами, які, за нашим припущенням, ще більше нищать довіру.

Здавалося б, останні потужні дії Міністерства освіти і науки України є правильними. Вдалося, приміром, прийняти та забезпечити фінансуванням доленосний проект щодо інформаційного майбутнього освіти. Але чому ж фінансовий ринок освіти не дихає на повні груди, чому стримуються потужні інвестиції? Бо знову ж таки бракує довіри та визначеності: освіта в Україні – це ринок, державна соціальна програма чи багатоукладна структура? Не варто чекати кошти з державного бюджету. Слід визнати, що бюджетне фінансування не спроможне утримувати такий тягар, та й навіщо? Розумно було б обмежитися посильними перспективними державними програмами, але втілювати їх потрібно за допомогою ринкових фінансових інструментів.

Погодимось, що попри шалений опір і намагання олігархів від освіти залишити все як є, зрушення все ж таки відбулися. Йдеться, перш за все, про створення системи незалежної діагностики якості

611

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

освіти (тестування). На нашу думку, цілком логічно було б доповнити цей крок фінансовим змістом, наприклад, надавати сертифікати на державне фінансування частині обдарованих дітей. Право вибору навчальних закладів слід залишити за узгодженим рішенням працедавців, які потребують фахівця, і претендента, який виборов цей сертифікат. Таким чином фінансовий механізм державної підтримки обдарованої молоді не лише підвищить довіру до держави як головного гравця на ринку, а й автоматично сформує реальний рейтинг навчальних закладів. Такі сертифікати як гарантія державного фінансування освіти мусять бути рівнозначними для прийняття навчальними закладами всіх форм власності. Іншими словами, приватний навчальний заклад (за нашим переконанням) також повинен мати можливість готувати фахівців за державним замовленням. Звичайно, не всі сприймають таку тезу, але такого кроку вимагають закони ринку. Кредитування освіти на вітчизняному фінансовому ринку набирає обертів. Банківська сфера, незважаючи на подеколи необґрунтовану обережність, сміливо реагує на ріст попиту на кредити для здобуття освіти. Умови поки що кабальні, але конкуренція відрегулює існуючу невідповідність.

Вийти на якісно новий рівень розвитку фінансового ринку освітніх послуг без інноваційних підходів неможливо. Розроблена нами модель передбачає об’єднання фінансових інтересів усіх учасників освітнього ринку таким чином: фахівців готує консорціум, який складається із замовника (працедавця), навчального закладу та фінансової установи. Навчання відбувається за ефективними навчальними методиками, які ґрунтуються на командному підході. На випускних курсах слухачі командами під керівництвом професіоналів-викладачів розробляють бізнес-проекти на замовлення працедавців, захищають їх перед комплексною комісією консорціуму. Успішні проекти дістають фінансування, а команда слухачів, отримавши дипломи, стає структурним підрозділом фірми-замовника або самостійною фірмою із стартовим капіталом для бізнесу. Таким чином, оздоровлення фінансового ринку освітніх послуг призведе до покращення ситуації і на ринку праці.

3. Ринок праці випускників навчальних закладів потерпає від перевиробництва. Ошукані власники державної пластики (дипломів),

612

РОЗДІЛ V. Економіка освіти

згаявши час, наснагу та чималі кошти, знову опиняються в «підвішеному» і розчарованому стані. Виявляється, що диплом, добрі оцінки та чудові рекомендації викладачів не діють на працедавців. Конкуренція жорстка. Впевненість у своїй елітності та геніальності, що прищеплювалася слухачам у навчальному закладі, лопаються. як мильні бульбашки, перед пронизливим поглядом працедавця. Адже його цікавлять не амбіції, а вміння та можливості молодого фахівця. У подібній ситуації працедавець і здобувач найчастіше доходять такого компромісу: низька заробітна плата, робота не за спеціальністю та інші поступки. Відтак потерпають обидві сторони. Принагідно зауважимо, що на ринок праці справляє реальний вплив державна служба зайнятості, яка працює з випускниками за окремими програмами. Але виникає риторичне запитання: «Навіщо продукувати безробітних непродуманою системою регулювання ринку освітніх послуг?».

Перспективним, на нашу думку, є зближення інтересів працедавців, здобувачів, держави та навчальних закладів на етапі проходження практичної підготовки слухачів. Цей напрям потрібно серйозно, розвивати. Фірмам невигідно «няньчитися» з незрілими, не завжди свідомими практикантами – їм потрібно заробляти гроші, щоб виживати і ставати потужнішими. Водночас, навчальні заклади повинні виконати навчальний план щодо практичної підготовки, але самостійно зробити цього не можуть (а інколи й не хочуть) через цілковиту незацікавленість. Як наслідок, страждають усі. Натомість варто зрозуміти, що правильно вибудувана практична підготовка є корисною для фірми, яка отримує додаткову безкоштовну робочу силу, для практиканта, який набуває практичних навичок, і для навчального закладу, який збільшує мотивацію до навчання після правильно організованої практики. Можливо, варто повернутися до досвіду відкриття філій кафедр на виробництві, як це практикується в медичній освіті. Але підходи мають бути ринковими – філії повинні стати взаємовигідним підрозділом, який працює на бізнес, освіту і науку. <…>

4. Ринок науково-технічних (інноваційних) розробок. <…>

Сьогодні впроваджується велика кількість міжнародних проектів, які фінансово та морально підтримують науковців шляхом надання грантів, запрошень на конференції, стажувань тощо, але від такої

613

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

підтримки віддача для економіки України незначна. Пропонуємо згадати прописні істини наукових підрозділів радянських часів, Де головною науковою лабораторією була бібліотека. Саме інформаційна інфраструктура повинна стати повноцінною складовою зазначеного ринку. Національна інформаційна система України животіє – і це є свідченням неефективності неринкових підходів. Скільки часу знадобиться для долучення України до Європейської інформаційної системи? І скільки невикористаних талановитих ідей буде підживлювати наших конкурентів, замість того щоб зміцнювати нашу конкурентноздатність?

Цілком очевидною є необхідність ринкового підходу для розв’язання цієї надзвичайно важливої проблеми суспільства. <…>

Виходячи з вищевикладеного, вважаємо за необхідне зробити такі висновки:

1.Україна, безсумнівно, є країною з ринковою економікою, тому всі її сегменти, зокрема економіку освіти, потрібно наповнити ринковим змістом, впроваджуючи відповідні підходи.

2.Ринок освітніх послуг потребує регульованої оптимізації з боку держави, але тільки ринковими інструментами, що унеможливлює його «совковий» переділ на користь освітніх олігархів.

3.Фінансовий ринок освітніх послуг має відновити довіру всіх його суб’єктів шляхом відкритої, доступної кредитної політики та створення освітньо-фінансових консорціумів, які, подібно бізнесінкубаторам, започатковували б нові напрями бізнесу і робочі місця, формували кваліфіковані творчі кадри.

4.Розвиток ринку праці випускників навчальних закладів свідчить про те, що замовником, тобто королем, освітнього ринку є працедавець. Саме він має диктувати умови. Слухач навчального закладу – це матеріал для майбутнього кваліфікованого фахівця. Якщо

жнавчальні заклади надалі будуть розкланюватися, витанцьовувати перед «матеріалом», йдучи йому на всілякі поступки, втрачаючи при цьому якість освіти, то через деякий час розбещений недозрілий продукт дипломованої псевдоосвіти займе місце в лаві безробітних, а навчальний заклад втратить справжніх замовників.

5.Наука, освіта і бізнес мусять усвідомити важливість верховенства внутрішньої інтеграції над зовнішньою. Створений

міцний «кулак» із креативної ідеї, інноваційного підходу й

614

РОЗДІЛ V. Економіка освіти

талановитого викладання зможе пробити будь-який заслін, що заважає нормальному функціонуванню ринкового механізму.

6.Існуючі державні програми розвитку освіти й активна діяльність МОН України дають надію на успішний розвиток подій у сфері впровадження ринкового механізму освіти. Але загрозливим недоліком поряд із масою переваг є відсутність або небажання усвідомити, що економіка освіти та регулятивні інструменти мають бути ринковими.

7.Болонський процес створює нові можливості для конкурентноздатних учасників ринку і готує вирок для слабких. Відрегулювавши ринковий механізм освітніх послуг та наповнивши ринковим змістом економіку освіти, Україна має шанс стати привабливим і сильним гравцем на цьому ринку, залучаючи слухачів з інших країн. І навпаки, загнавши в глухий кут проблему наповнення ринковим змістом економіки освіти, ринок освітніх послуг може завалитися. Відтак бізнес втратить відносно дешеву кваліфіковану робочу силу, наука – молодих талановитих послідовників, які поїдуть навчатися за кордон, а навчальні заклади будуть «танцювати під дудку» тих слухачів, за яких хтось погодиться заплатити.

Продовжуючи викладену в епіграфі думку В. О. Сухомлинського про те, що «без наукового передбачення виховання перетвориться в примітивний догляд, а педагогіка – на чаклунство», можна додати: а економіка освіти перетвориться на псевдо економіку дипломованої псевдо освіти. <…>

Субетто О.І.

СУСПІЛЬНИЙ ІНТЕЛЕКТ ТА ОСВІТНЄ СУСПІЛЬСТВО. ЛОГІКА СТАНОВЛЕННЯ160

<…> Інноваційна революція «ігнорує» інтелектуальну та креативну революції. Відбувається якісний стрибок в інноваційній динаміці.

160 Субетто А.И. Сочинения. Ноосферизм. Том первый. Введение в ноосферизм. Ноосферизм: движение или новая научно-мировоззренческая система? / Под ред. Л.А. Зеленова. – Кострома: КГУ им. Н. А. Некрасова, 2006. – 644 c. – С. 54 – 85.

615

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

Головним підсумком цього «стрибка» стають «світ змін», інноваційний соціум, інноваційна економіка та інноваційна освіта. Формуються уявлення про «інноваційне соціальне буття» людини, яке в цілому є відображенням креативності Буття як його основної онтологічної характеристики – тобто, відображенням креативної онтології.

Інноваційна економіка включає темпи технологічних інновацій, що постійно збільшуються – «технологічні прориви» за Р. Фостером, за умов, коли темпи відновлення поколінь техніки і технологій збільшуються до такого рівня, коли інноваційні цикли скорочуються до 1,5 – 3 років (мікроелектронні технології). На дочірніх підприємствах фірми IBM цикл перебудов структур управління, що задається і відстежується вищим керівництвом, для того, щоб не знижувався креативно-інноваційний потенціал управлінського персоналу підприємств, не повинен перевищувати 3-х років.

«Світ змін» формує новий блок вимог до професіоналізму – блок вимог до його адаптивності, мобільності, креативності. Можна говорити про основний тип професіоналізму – креативно-інноваційний професіоналізм, до кваліфікації якого (до складу його соціальносистемної якості) входять не тільки рівень виконання, якість праці та роботи, якість творчості, але і здатність до підвищення кваліфікації, до зміни професії, самоосвіти та навчання, до неперервної освіти.

Новий тип професіоналізму – креативно-інноваційний професіоналізм – стає і виміром сучасного професіоналізму вчителя

(викладача, педагога). Формувати творчу людину, готувати до творення інновацій в управлінні, культурі, техніці і бути готовим швидко адаптуватися до інновацій, в тому числі професійно, можуть тільки педагогічні кадри, освітні системи, що володіють властивостями креативності та інноваційності, властивістю випереджальної адаптації (передадаптації).

«Світ змін» пропонує особливі вимоги до вчителя і до школи. Невипадково в останні роки з’явилися «інноваційні школи» як певна саморефлексія шкільних колективів з установкою на поновлення освітніх програм та навчальних технологій. <…>

Інтелектно-інноваційна революція, розповсюджуючись на сферу освіти стає інтелектно-інноваційною революцією в освіті (на всіх

616

РОЗДІЛ V. Економіка освіти

рівнях), в тому числі в механізмах функціонування і розвитку учительства.

Інтелектуалізація капіталу та економіки в цілому призводить до збільшення ролі інтелекту і освіти в структурі відтворення капіталу та економіки освіти. Освіта стає провідною функцією в управлінні фірмами, організаціями. Цей прогрес умовно названий едукологізацією економіки. Ріст інтелектомісткості супроводжується ростом освітомісткості. Якщо до фірми IBM приймаются (на «вході») робітники з освітнім цензом не нижче 16 –17 років навчання і це оцінюється як капіталовкладення фірми приблизно в 1 млн. фунтів стерлінгів, то вже вище управління фірми IBM втілюють робітники з освітнім цензом у 30 – 35 років навчання і вони ж персоналізують собою капітал, що оцінюється величинами двох порядків у доларах. Саме тому не випадково, «довічний» найм вперше виникає в IBM у 1953 році завдяки ініціативі Уотсона Молодшого. Ріст освіто місткості інтелекту працівників змінює відносини між працею та капіталом:

праця капіталізується, а капітал інтелектуалізується. Збільшується цикл відтворення інтелектуальної складової капіталу, що включає цикл підготовки «кадрів-капіталу» – освітній цикл, термін якого вимірюється від10 років і до 20, 30, 40 років.

Тому імператив неперервної освіти виникає не тільки як імператив збереження професіоналізму в швидкоплинному світі, але і як імператив економічний, імператив, що визначається інтелектомісткістю, наукомісткістю, освітомісткістю нового типу економіки, який може бути виконаний тільки в умовах керованоринкової (планово-ринкової) економіки, в якій держава все більше бере на себе відповідальність за управління соціально-економічним розвитком. <…>

Від фактора якості технологій – до фактора якості людини, якості освіти, якості інтелекту «робочої сили», якості учительства, якості суспільного інтелекту (в проміжку від середини 70-х років до теперішнього часу).

Дані зрушення в квалітативізації ринку та економіки в цілому відображають вплив синтетичної цивілізаційної революції на механізми соціально-економічного розвитку і буття людини, в першу

617

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

чергу за їх технологічною, людською, педагогічно-освітньою, інноваційною, інтелектуальною складовою.

Ці зрушення – зрушення в самій якості буття людини, суспільства, культури. Змінюється структура системно-соціальної якості.

Фактор якості, як динамічний стосовно ринку, соціальноекономічного розвитку демонструє наростання своєї інтелектомісткості, наукомісткості, освітомісткості.

Останній висновок квалітативної революції означає, що квалітативізація економіки і суспільства в кінці ХХ століття визначає вимоги до концентрації капіталу. На авансцені економіки з’являється «економіка людини» та «економіка освіти», духовне виробництво «виробництво людини» через освіту і культуру. Освіта стає «базисом базису економіки». Якість економіки, суспільства, якість відтворювальних процесів усе більшою мірою залежить від якості освіти.

Тому проблема якості, державна політика якості в різних розвинутих країнах зазнала структурних зрушень, поставивши політику якості освіти та відповідно, політику випереджального відтворення якості людини і якості освіти на центральне місце. <…>

Стійкість соціально-економічного, політичного та соціоприродного розвитку все більше стає залежною від виконання вимог закону випереджального розвитку якості людини, якості освітніх систем у суспільстві (а значить і якості учительства) і якості суспільного інтелекту.

Розгорнулась глобальна конкуренція щодо якості суспільного інтелекту та якості освіти. Тут стикаються позитивні й негативні моменти такого змагання. Негативні моменти пов’язані з появою духовно-інформаційних воєн, явищами «соціальної вірусології», з проявом стратегій силового мондіалізму, які здійснюються через «освітні простори» тих чи інших країн. У цьому позначається в цілому екологічний утопізм ринково-капіталістичної цивілізації, яка, спостерігаючи «корабля, що тоне», намагається врятувати людство засобами «старих цінностей» буття через проведення силових методів збереження «золотого мільярда», «золотих» стандартів якості життя та норм надспоживання обмежених світових ресурсів за рахунок повільного «умертвіння» «не золотих» мільярдів людства. Позитивні

618

РОЗДІЛ V. Економіка освіти

моменти полягають у тому, що квалітативна революція поставила якість освіти (її масовість, доступність, підвищення темпів росту середнього освітнього цензу населення) у центр безпеки держави, історичного здоров’я нації, вирішення екологічних проблем.

Ареф’єва О.В., Харчук Т.В.

МІСЦЕ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ В «ЕКОНОМІЦІ ЗНАНЬ»161

<…> Невід’ємною складовою людського капіталу в системі вищої освіти, яка необхідна для економічного зростання держави, є знання, які в процесі залучення до господарського обігу країни набувають поняття «економіки знань». Накопичення знань у системі вищої освіти

– це підготовчий крок до використання людського капі талу як потенційного творчого ресурсу розвитку економіки знань та їхнього інноваційного застосування. Він має бути збалансований з масштабами споживання знань у процесі формування системи фінансового забезпечення ефективного використання в господарстві країни потенціалу – знань. Знання, кваліфікація, інтелект набувають дедалі більшої цінності й стають сьогодні основним джерелом багатства націй.

На думку фахівців Світового банку, освіта робить внесок в економіку за допомогою підвищення індивідуальної продуктивності, яку вона забезпечує, і за допомогою накопичення знань. Внесок освіти можна оцінити через її вплив на продуктивність, яку вимірюють як різницю між прибутками, які приносить освіта, і витратами на її утримання й розвиток. Це «мірило» відоме як «соціальна норма прибутку інвестицій в освіту». Зазначена норма дуже висока в країнах з низьким і середнім рівнем прибутків – 10 – 15%. У країнах з високим рівнем прибутків вона становить 8 – 10%.

Накопичення знань, про яке говорять фахівці Світового банку, – надзвичайно важливий фактор не лише економічного, а й суспільного

161 Ареф’єва О.В. Управління розвитком людського капіталу в системі вищої освіти: [монографія] /

О.В. Ареф’єва, Т.В. Харчук. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2008. – 207 с. – C. 39 – 45.

619

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

розвитку людства. Власне, це накопичення й зумовило сучасні трансформації світового масштабу та формування нового типу суспільства – інформаційного.

У розвинених економіках вартість виробничих активів компаній і організацій напряму пов'язана з їхньою спроможністю генерувати нові знання з інтелектуальним капіталом. До нових факторів економічного зростання можна віднести: інвестиції в освіту, розвиток інформаційнокомп’ютерних технологій, збільшення витрат на НДКР, кількість і якість людських ресурсів, зайнятих у сфері знань.<…>

Розвинуті країни світу переходять від найперспективніших секторів в економіці до динамічної науково-технічної політики, що поєднує нові технології та продукцію з новими знаннями, менеджментом, кадровою політикою, тобто головним виробничим фактором стають виробничі ресурси, творчі, інноваційні здібності людей, відтак підвищується залежність ефективності економіки від розвитку здібностей індивіда. <…>

Одним із основних активів, що дозволить створити економіку засновану на знаннях в Україні, є рівень підготовки кадрів. Причому це стосується, насамперед, системи вищої освіти. Потрібно робити постійні інвестиції у людський капітал, щоб велика частина економічної діяльності була зв'язана саме зі знаннями, а не з фізичними активами. Необхідно також створити інституціональні умови для того, щоб забезпечити передачу знань із освітнього сектора в промисловість і економіку. <…>

Проте жоден із послідовних процесів створення потенціалу знань в Україні, що сприяють розвитку економіки знань, не відповідають достатньому рівню їхнього фінансування, здатного забезпечити прискорення та ефективність використання накопичених у суспільстві знань, хоча обсяги їхнього забезпечення останнім часом зростають. За підрахунками В. Олександрової, структурний розподіл наукових кадрів також не відповідає світовому. Так, основна частина науковців працює у вищих навчальних закладах і науково-дослідних інститутах академій наук, 11% – у галузевому секторі і лише 0,2% – у «заводському секторі». У США, наприклад, понад 70% наукових досліджень проводяться в компаніях, а в Японії – 90%. Саме на рівні виробництва наука може найефективніше використовувати свої досягнення.

620