- •11. Писемність в середньовічній Русі.
- •12. Наукові знання в середньовічній Русі.
- •13. Архітектура середньовічної Русі.
- •14. Музичне мистецтво в середньовічній Русі.
- •15. Іконопис у середньовічній Русі.
- •16. Церква та її роль у культурному житті Київської Русі.
- •17. Внесок Ярослава Мудрого в розвиток культури.
- •18. Володимир Мономах та його “Повчання”.
- •19. Культура Галицько-Волинської Русі. Її міські центри (Галич, Львів, Звенигород) та їхня архітектура.
- •20. Особливості архітектури Галицько-Волинського князівства.
- •61 Валуївський циркуляр та Емський указ 1876 р. Та їх наслідки.
- •62. Народницький період на західноукраїнськиь землях. Культурне зростання Галичини в 40-80-х pp.
- •63. Наукове товариство ім.Т.Г. Шевченка (1873) і значення його діяльності.
- •64. Художня творчість м.Пимоненка, с.Васильківського, м.Самокиша, і. Їжакевича, і.Труша.
- •65. Творчість о. Мурашка, м. Бурачека в контексті української та європейської культури
- •69. Модерна українська література. І. Франко. Неоромантики. Український літературний експресіонізм.
- •66 Нарбут і його мистецька школа.
- •67 Шкільництво і освіта в другій половині XIX ст. Наукове товариство ім. Т.Шевченка, його видавнича діяльність.
- •68. Творчість українських митців — зачинателів нових течій у світовому мистецтві (о. Архипенко, к. Малевич, о. Богомазов, в. Пальмов, м. Бойчук).
- •69. Модерна українська література. І. Франко. Неоромантики. Український літературний експресіонізм.
- •70.М.Грушевський і його роль у розвитку української національної культури.
- •71. Музична культура у другій половині 19 ст. М.Лисенко
- •72 .Особливості культурного розвитку Галичини у першій половині хх ст.
- •73. Культура на Україні доби 1917-1921рр
- •74. Культурний рух періоду Центральної Ради.
- •75. Внесок Івана Огієнко в культурний розвиток України
- •76 Створення української вищої школи в період Гетьманату п.Скоропадського.
- •77. Створення Української Академії наук, наукові досягнення в. Вернадського, д. Багалія, м. Кащенка, о. Фоміна та ін.
- •78. Філософська та суспільно-політична думка (в. Винниченко, в. Зеньковський, д.Донцов, в. Липинський).
- •79. Українці в умовах становлення та розвитку радянської культури. Проблема ідентичності.
- •80. Суперечливість культурного процесу в Україні на поч. 20-х рр.
- •111. Традиції українського народного живопису у творах т. Яблонської та в. Зарецького.
- •112. Національна складова трансформації української культури на радянський манер.
- •113.Історія радянської повсякденності в Україні: звичаї, манери, побутові практики.
- •115.Українська культура в роки кризи радянської системи та політики “перебудови”.
- •116.Культурні процеси в Україні після 1991 р.
- •117.Українці на зламі культурних епох (рубіж хх і ххі ст.). Постмодерн і українство.
- •118.Українське суспільство і проблема співіснування субкультур на сучасному етапі.
- •119.Українська культура в умовах глобалізаційних викликів та перспективи її подальшої трансформації.
- •120 Основи законодавства про культуру, мови, освіту в незалежній Україні.
75. Внесок Івана Огієнко в культурний розвиток України
Митрополит Іларіон (Іван Огієнко) є цілою епохою в українській духовній культурі. Його особистість і численна літературна спадщина постійно привертають увагу дослідників, зокрема й тому, що багато проблем, над розв’язанням яких працював видатний вчений і теолог, є надзвичайно актуальними і в наш час.
До таких глибоко актуальних питань належить вчення Митрополита Іларіона про християнську праведність, тобто про ті головні положення християнської догматики, заломлені крізь призму національної ментальности, які мають бути орієнтирами у житті християнина.
Першоосновою вчення Митрополита Іларіона про християнську праведність є гармонійне поєднання засад православної віри і діяльности Церкви на ґрунті чеснот, які мають бути властиві кожному християнинові. Витоки християнської праведности, її ідеальні виміри він вбачав у житті і діяльності служителів Христа, починаючи з апостолів.
Іван Огієнко стверджував, що саме в православ’ї найбільше зберігся наріжний принцип християнства – визнання Христа Головою Церкви і Спасителем у житті християн. Грецька (візантійська) церква, на його думку, завжди тлумачила єдність Церкви як собороправність усіх православних церков з одним Головою на чолі – Ісусом Христом. Митрополит наголошував, що „єпископи кожного народу повинні знати першого серед себе і шанувати його як свого голову”, як це зазначено в 34 Апостольському правилі. Він також дотримувався думки, що Римо-католицька церква відійшла від цього принципу, оскільки почала вбачати єдність християн у земному володарі – Папі Римському. Отже вихідний пункт християнської праведности полягає саме в цій підставі, про яку в багатьох місцях свідчить Святе Письмо. „А Божа правда через віру в Ісуса Христа в усіх і на всіх, хто вірує”
За Центральної Ради Івана Огієнка обирають професором, йому доручається організувати університет у старовинному Кам'янці-Подільському. З нагоди відкриття вищого навчального закладу газета "Свято Поділля" писала: "Сьогодні, 22 жовтня 1918 р., на Поділлі засвічується нове огнище, що проміння свого світла буде на довгі роки пропускати в темні несвідомі верстви українського громадянства. Це світло української культури є заснування Кам'янець-Подільського державного університету.
Однак університет у Кам'янці-Подільському проіснував недовго. Вже на початку 1921 р. радянська влада закрила богословський і правничий факультети, призначила комісарів, потім університет реорганізували в Інститут народної освіти, згодом - у педінститут ім. В. Затонського.
У вересні 1919 р. уряд Директорії призначив Івана Огієнка міністром освіти та сповідань Української Народної Республіки, який тут же видав розпорядження про відросійщення Церкви в Україні, всіляко обстоював права державного суверенітету щодо всіх церков та віровизнань на терені республіки.
Його активність на українському грунті була настільки високою, що не могла бути не поміченою адміністрацією університету, що перешкодила йому по закінченню на “відмінно” вузу і рекомендацією державної комісії залишити на роботі в університеті Св.Володимира на певний час реалізувати давню мрію. Але труднощі й невдачі, які він уперто і цілеспрямовано долав силою волі та надзвичайною працездатністю, Огієнка загартували, сприяли формуванню характеру науковця і борця за українську справу, підживлювали мрію про працю в університеті, яка незабаром стала реальністю. Перші самостійні лекції молодий приват-доцент прочитав у квітні 1915 р.
Уже тоді він проявив себе зрілим вченим-істориком і теоретиком літератури, заповзятим до українізаторської діяльності. Напередодні української національної революції 1917-1920 рр.Огієнко практично сформувався як український патріот-державник