- •11. Писемність в середньовічній Русі.
- •12. Наукові знання в середньовічній Русі.
- •13. Архітектура середньовічної Русі.
- •14. Музичне мистецтво в середньовічній Русі.
- •15. Іконопис у середньовічній Русі.
- •16. Церква та її роль у культурному житті Київської Русі.
- •17. Внесок Ярослава Мудрого в розвиток культури.
- •18. Володимир Мономах та його “Повчання”.
- •19. Культура Галицько-Волинської Русі. Її міські центри (Галич, Львів, Звенигород) та їхня архітектура.
- •20. Особливості архітектури Галицько-Волинського князівства.
- •61 Валуївський циркуляр та Емський указ 1876 р. Та їх наслідки.
- •62. Народницький період на західноукраїнськиь землях. Культурне зростання Галичини в 40-80-х pp.
- •63. Наукове товариство ім.Т.Г. Шевченка (1873) і значення його діяльності.
- •64. Художня творчість м.Пимоненка, с.Васильківського, м.Самокиша, і. Їжакевича, і.Труша.
- •65. Творчість о. Мурашка, м. Бурачека в контексті української та європейської культури
- •69. Модерна українська література. І. Франко. Неоромантики. Український літературний експресіонізм.
- •66 Нарбут і його мистецька школа.
- •67 Шкільництво і освіта в другій половині XIX ст. Наукове товариство ім. Т.Шевченка, його видавнича діяльність.
- •68. Творчість українських митців — зачинателів нових течій у світовому мистецтві (о. Архипенко, к. Малевич, о. Богомазов, в. Пальмов, м. Бойчук).
- •69. Модерна українська література. І. Франко. Неоромантики. Український літературний експресіонізм.
- •70.М.Грушевський і його роль у розвитку української національної культури.
- •71. Музична культура у другій половині 19 ст. М.Лисенко
- •72 .Особливості культурного розвитку Галичини у першій половині хх ст.
- •73. Культура на Україні доби 1917-1921рр
- •74. Культурний рух періоду Центральної Ради.
- •75. Внесок Івана Огієнко в культурний розвиток України
- •76 Створення української вищої школи в період Гетьманату п.Скоропадського.
- •77. Створення Української Академії наук, наукові досягнення в. Вернадського, д. Багалія, м. Кащенка, о. Фоміна та ін.
- •78. Філософська та суспільно-політична думка (в. Винниченко, в. Зеньковський, д.Донцов, в. Липинський).
- •79. Українці в умовах становлення та розвитку радянської культури. Проблема ідентичності.
- •80. Суперечливість культурного процесу в Україні на поч. 20-х рр.
- •111. Традиції українського народного живопису у творах т. Яблонської та в. Зарецького.
- •112. Національна складова трансформації української культури на радянський манер.
- •113.Історія радянської повсякденності в Україні: звичаї, манери, побутові практики.
- •115.Українська культура в роки кризи радянської системи та політики “перебудови”.
- •116.Культурні процеси в Україні після 1991 р.
- •117.Українці на зламі культурних епох (рубіж хх і ххі ст.). Постмодерн і українство.
- •118.Українське суспільство і проблема співіснування субкультур на сучасному етапі.
- •119.Українська культура в умовах глобалізаційних викликів та перспективи її подальшої трансформації.
- •120 Основи законодавства про культуру, мови, освіту в незалежній Україні.
78. Філософська та суспільно-політична думка (в. Винниченко, в. Зеньковський, д.Донцов, в. Липинський).
У боротьбі за ріст національної самосвідомості українського народу, визнання суверенітету України чільне місце належить Володимиру Кириловичу Винниченку, українському письменнику, громадському та політичному діячеві, вічному емігрантові. Ідея української державності була також провідною в політико-ідеологічних пошуках В. Винниченка. Будучи справжнім соціалістом, тобто людиною, яка сформувала свою політичну доктрину на ідеології гуманізму й людинолюбства. В. Винниченко цілком відкидає совєтсько-більшовицький соціалізм, називаючи його тупим, диким, повним терору, крові, насильства, неймовірного страждання, бо творці його не про соціалізм думали, а про виборчу боротьбу, дисципліну, престиж, захоплення влади. Філософ і державотворець закликає соціалістів, комуністів і радикалів погодитися на ідеї «інтенсивної кооперації господарства» й законодавчим, безкровним шляхом за кілька років перейти на колектократизацію.
Особливе місце у формуванні та встановленні української національної свідомості й ідеології належить політичній доктрині Д. Донцова. Політико-ідеологічна концепція Д. Донцова включає три вихідні елементи світогляду: Росія — найголовніший ворог України; селянство — хребет нації й держави; необхідність сильного відчуття мети й волі. Усі ці елементи знайшли своє послідовне втілення у величезній кількості праць і зокрема, у «Підставах нашої політики» й «Націоналізмі». Ідеалом, державного ладу Д. Донцов вважав «селянську дрібнобуржуазну республіку». Це єдине, що могло врятувати Україну від російського комунізму, який «оперує лише з рабами» й прагне «запанувати над масою, що пріч шлункових інтересів і демагогічних кличів нічого не розуміє». Системний виклад націоналістичних ідей Д. Донцова міститься в його головній праці «Націоналізм».
ВячеславЛипинський здійснив філософське обґрунтування принципів політики українського державотворення, історії державності, сформував ряд соціологічних концепцій. Він був провідником ідей консерватизму та елітизму в соціальній організації ,що використовувалися для осмислення проблем українського державотворення, його занепаду та перспектив відродження. Ключовими поняттями політико-ідеологічної доктрини В. Липин-ського стали поняття: «традиція», «аристократія», «нація», «демократія», «охлократія», «класократія». За їх допомогою вчений обґрунтовує ідею принципової незавершеності історії, відкритості її в майбутнє, значення свідомої волі, спрямованої на державотворення, накреслення орієнтирів та проектів конструювання «української трудової монархії». В. Липинський вважав, що здобуття Україною державної незалежності можливе через попереднє спадкове монархічне правління. На його думку, Гетьман є своєрідним «національним прапором», живим символом України, навколо якого гуртується все населення, а головним чинником державобудівництва є встановлення правової монархії в традиційній гетьманській формі. За переконанням В. Липинського, основною умовою створення української державності є єдність: релігійна, регіональна, політична, організаційна, національна. У центрі наукових інтересів .В Зеньковського В цього часу стояла проблема природи та своєрідності людської психіки, а конкретніше — проблема душі, в інтерпретації якої він стояв на теологічних позиціях, обстоюючи безсмертність душі, створеної Богом. Звідси питання детермінації психічних актів, у постановці та розв'язанні якого В. Зеньковський спирався на неокантіанство на феноменологію Е. Гуссерля.
Продовжуючи своє розкриття суті причинності, В. Зеньковський дійшов висновку, що причинність нічого в собі іншого не містить окрім іманентного чинника можливості; її сенс полягає в тому, що все, що, буває, породжує щось нове із себе, відповідно до чого її зміст потрібно шукати у твореннях, де першою ознакою причинності є момент творення причиною своєї дії.. Негативно ставлячись до матеріалізму, заперечуючи об'єктивність закономірності світу, В. Зеньковський стверджував, що визнання вічності матерії і сили не дає підстав до виявлення пануючих в природі закономірностей. Швидше навпаки, ідеальне логічне начало могло породжувати матеріальне буття.