Тема 3. Генеалогії моралі: походження моралі як етико-філософська проблема.

Отже, що таке мораль, моральність, етика? Найпростіше дати визначення етики. Етика є вчення про мораль. Мораль з'являється предметом етики. Етика виникає в лоні філософії й існує по дійсний час як філософське навчання і філософська навчальна дисципліна. Засновником етики визнається великий давньогрецький філософ Сократ (469-399 до н.е.). Найбільшими етиками в історії людства були Платон (428-328 до н.е.), Аристотель (384-322 до н.е.), Сенека (4 до н.е. – 65 н.е.), Марко Аврелий (121 – 180), Августин Блаженний (354 – 430), Б. Спиноза (1632 – 1677), И. Кант (1724 – 1804), А. Шопенгауер (1788 – 1860), Ф. Ницше (1844 – 1900), А. Швейцер (1875 – 1965). Етикою займалися усі великі російські мислителі. Найбільш значні роботи з етики залишили св. Тихон Задонський (1724 – 1783), св. Феофан Затворник (1815 – 1894), Ул.С. Соловйов (1853 – 1900), Н.А. Бердяєв (1874 – 1948), Н.О. Лосский (1870 – 1965). Світове значення придбали моральні ідеї Ф.М. Достоєвського і Л.Н. Толстого. На розвиток моралі й етики величезний вплив зробили ідеї моралістів, тобто людей нові моральні заповіді, що пропонує, більш глибоке розуміння відомих моральних принципів. До числа великих моралістів людства варто віднести Мойсея, Будду, Конфуція, Ісус, Мухаммеда. Існує, однак, і спроба зробити етику «наукової», відірвавши її від такий світоглядний, «ненаукової» форми як філософія. - Подібна тенденція спостерігається в позитивізмі, що намагається зробити з етики сувору верифіковану наукову дисципліну. Але в результаті з їхньої етики іде мораль і залишається «етика без моралі». Вважається, що термін «етика» ввів Аристотелю для позначення особливих чеснот характеру на відміну від діаноетичних чеснот розуму. Він же створює і теорію про етичні чесноти – етику[4] . І тут міститься важлива думка, що вплине на подальший розвиток етики і психології, а саме: людський інтелект складається з двох найважливіших частин – розуму і вдачі. Розум містить у собі мислення, пам'ять; вдача – почуття, волю. На відміну від багато в чому стихійно формується моральності, етика являє собою свідому духовно-теоретичну діяльність. Але теоретично вона вирішує і багато хто з практичних питань, що виникають перед людиною в житті і які зв'язані з проблемами боргу, добра, зла, сенсу життя і т.п. Етика раціонально осмислює, розвиває і формалізує деякі інтуїтивно очевидні для нас істини про моральні цінності, додаючи тим самим подібним до інтуїтивних припущень статус науково обґрунтованих положень. І це дуже важлива, потрібна і складна робота. Так, наприклад, найбільший американський етик XX століття Дж. Ролз свою таки складну концепцію «справедливості як чесності» будує на двох, інтуїтивно прийнятих як справедливі, принципах – принципі «рівності вихідних позицій» і принципі « переваги, щокомпенсує,» для менш процвітаючих членів суспільства. Тому традиційно етику ще називають «практичною філософією».

Тема 4.Поняття морального імперативу. Обов'язок і совість.

Імператив - це формула співвідношення об'єктивного (морального) закону до недосконалої волі людини. Імператив - це правило, містить «об'єктивне примус до вчинку» певного типу. Основних видів імперативів, виділених Кантом, два. По-перше, - це гіпотетичні імперативи, в сенсі не «можливих», але «залежних від умов» і мінливих. Такі імперативи властиві гетерономной етики, наприклад, тієї, приписи якої визначаються прагненнями до задоволення і успіху та іншими особистими цілями. Серед вчинків цього типу можуть бути вчинки, самі по собі заслуговують схвалення, це вчинки, які самі по собі не можуть засуджуватися, вони, з точки зору моральності, припустимі, легальні. 

Принципове значення має при цьому те, що неми­нучість у певних випадках подібних ризиковано-відпо­відальних рішень совісті сама по собі нічого не виправ­дує, не створює ніяких прецедентів легального (тобто узаконеного) порушення загальних норм морального обов'язку. Неправда лишається неправдою, задля яких би високих цілей ми б до неї не вдалися, крадіжка — крадіжкою, так само як убивство людини лишається найтяжчим гріхом навіть на справедливій війні. Більше того: негативне значення таких аморальних актів, якщо вони обрані совістю, навіть зростає, оскільки саме їх «совісна» реалізація створює найбільшу загрозу реляти-візації моральних норм. Учинки, до яких веде подібний вимушений аморалізм, важким тягарем лягають на душу й серце порядної людини. І все ж трапляються в житті ситуації, коли вони стають для неї принаймні можливими: якою мірою — вирішує її совість.

Таким чином, за своею роллю в моральній свідомо­сті людини совість — це не тільки критичне судження, застереження або вирок, ай — у відповідності з етимо­логією — певне звіщення, засвідчення особливої змістовної позиції, що саме в такий спосіб уходить до моральної свідомості, де й постає як основа відповід­них суджень, вироків, пересторог.