Квіти Святого Франциска

Історико-культурний контекст. ХІІ-ХІІІ століття. Для цього часу характерні:

• Зовнішня експансія – хрестові походи (11-13 ст.)

• Спроби повернення до євангельської простоти

• Впровадження целібату для священників

• Поширення самітництва

• Виникнення жебрущих чернецьких орденів (францисканці, домініканці тощо)

• Створення лицарсько-чернецьких орденів (н-п, тамплієри,госпіталієри,іоанніти)

• Поширення єресей

Ядром світогляду середньовічної людини була віра, тому за типом ця культура є теоцентричною. Бог для людей як вища істина. Світ мислився як творіння Господа, його відзаркалення, цілокупність світу створювалася тільки завдяки наявності Бога –без центру нічого не поєднує прдмети та істоти між собою, оскільки причинно-наслідкові зв’язки нее були ще усвідомлені як рушійна сила космому і суспільства. В кожній найменшій частці світу так само виявлений Божий промисел, як у найвеличніших його створіннях

Світоглядно-естетичний контекст

Час і простір не існували для середньовічної людини самі по собі, а и лише як «добрий» або «поганий», «сакральний» чи «профанний», «центральний» чи «периферійний». Час для неї – момент вічності , він належить Богові,отже, всі спроби оволодіти часом – слід вважати гріховним. Тут вже лінійний час – уявлення про рух світу у певному напрямку, від створення до закінчення.

Святий Франциск поглибив ідею бідності, створив позитивний життєвий ідеал,який випливав з ідеї слідувати настановам Христа. Світ,який створив Бог – добрий.

Переважає індивідуалізм, адже будь-яке чудо Господнє сероване не на загальне, а на конкретно-одиничне, не на «універсум», а на «я» - на спасіння цього «я».

Надія – основний сенс життя, адже Бог керує долею.

Жанрова специфіка

Житія — життєписи людей, прилічених церквою до лику святих. Такі люди удостоювалися церковного шанування і поминання, складання Ж. було неодмінною умовою канонізації, тобто визнання святості.

Церковно-службовим призначенням Ж. обумовлювалася вимога суворого дотримання основних принципів жанру: герой Ж. мав слугувати зразком подвижника во славу церкви, в усьому походити на інших святих. Традиційною була композиція Ж : розповідь про дитинство святого, що уникає ігор з дітьми, істово віруючого, потім розповідь про його життя з подвигами благочестя і чудесами, розповідь про кончину і про посмертні чудеса. Агіографи охоче запозичають з інших Ж. і сюжет, і окремі колізії. Однак героями Ж. були, як правило, реальні люди (за винятком Ж. перших християнських мучеників), і тому саме в Ж. яскравіше, ніж в інших жанрах давньої української літератури, відбилося і реальне життя. Особливо сильно ця риса Ж. виявлялася в обов'язковому для них розподілі чудес. Більшість житійних чудес являє собою протокольно-діловий запис про зцілення хворих і стражденних людей від мощів святого або по молитві до нього, про допомогу святого людям у критичних ситуаціях, але чимало серед них життєво яскравих гостросюжетних оповідань.

У житійних розповідях про подвижників-ченців знайшли відображення усні монастирські легенди, риси монастирського побуту, обставини взаємин монастиря зі світом, мирською владою, реальні історичні події. Ж. засновників монастирів відбивають часом досить драматичні зіткнення засновника монастиря з місцевим населенням. У ряді випадків за традиційними житійними колізіями ховаються живі людські почуття і взаємини. 

Пісня про Нібелунгів