• 21 Займенник — це самостійна повнозначна змінна частина мови, яка об'єднує слова, що вказують на предмети, ознаки, кількість, не називаючи їх, і відповідає на питання хто? що? який? чий? скільки?

• Займенники виражають граматичні категорії відмінка, а також роду й числа (ті, що вказують на ознаки); у реченні виконують ситаксичні функції підмета, означення, додатка; у словосполученні можуть бути— головним і залежним словом.

• 1Особові Указують на осіб, інших істот, предмети, явища

• я, ми, ти, ви; він, вона, воно, вони.

• 2 Зворотний Указує на того, хто виконує дію

• себе (не має форми називного відмінка

• 3 Відносні Виконують функцію сполучних слів у складних реченнях

• хто, що, який, чий, котрий, скільки

• 4 Питальні Слугують для оформлювання запитання про особу, предмет, ознаку, кількість

• хто? що? який? чий? котрий? скільки?

• 5 Заперечні Указують на відсутність особи, предмета, ознак, кількості

• ніхто, ніщо, ніякий, нічий, нікотрий, ніскільки

• 6Присвійні Указують належність предмета особі

• мій, твій, свій, наш, ваш, їхній, її, його

• 7 Вказівні Вказують на предмет, ознаку, кількість

• той, цей, такий, стільки

• 8 Означальні Вказують на узагальнену ознаку предмета, явища

• весь, всякий, сам, самий, кожний, інший, жодний

• 9 Неозначені Вказують на невизначеність особи, предмета, ознаки, кількості

• дехто, дещо, деякий,

• За співвідношенням з іншими частинами мови займенники поділяють на такі тематичні класи: іменникові, прикметникові, числівникові і прислівников

• Іменникові займенники. До них належать займенники, які вказують на предметність, виражену в категоріях роду (непослідовно), числа, відмінка:

• Прикметникові займенники. До них належать присвійні (мій, твій, наш, ваш, свій, їхній), вказівні (цей, той, такий), означальні (сам, самий, весь, всякий, кожний, інший), питально-відносні (який, котрий, чий

• Числівникові займенники. До них належать займенники, які вказують на кількість і цим співвідносяться з числівником: скільки, ніскільки,

• Прислівникові займенники. До них належать займенники, які не називають, а лише вказують на спосіб дії (як, як-небудь, якось

• 22 Дієсловом називається частина мови, яка означає дію або стан предмета як процес і відповідає на питання що робить (робив, зробив, 

• Дієслово в реченні найчастіше виконує функцію присудка:

• 

• Дієслова Перехідні (означають дію, що переходить або спрямована на предмет)

• при них стоїть прямий додаток, виражений іменником (займенником) у знахідному відмінку без прийменника: доглядати сад, відвідати друга значенням частини від цілого: насипати цукру, випити кави

• Неперехідні означає дію, що не переходить на предмет) не вимагають додатка: стояти, плакати усі дієслова з постфіксом -ся (-сь): розрісся, хвилюватися

• Дієслівні форми творяться за допомогою закінчень або граматичних суфіксів від двох основ:

  ОСНОВА	ПРИКЛАДИ
  основа інфінітива (минулого часу)	робити, їхати, мовчати, висіти, закапувати, зеленіти, чекати
  основа теперішнього (майбутнього) часу	роблять, їдуть, мовчать, висять, закапують, зеленіють, чекають

• Основа інфінітива виділяється в неозначеній формі дієслова після відкидання -ти(виправда-ти, 

• Основа теперішнього часу (а в дієсловах доконаного виду- майбутнього) виділяється у формі третьої особи множини теперішнього (або майбутнього) часу після відкидання закінчення-уть (-ють

• Всі дієвідмінювані і недієвідмінювані дієслівні форми, як з часткою -ся (-сь), так і без неї, становлять форми одного слова. До одного слова належать також граматичні форми, які утво^ рюють видові пари, напр.: шити — пошити, рвати — зірвати.  Спільною синтаксичною властивістю всіх форм, що належать до дієслівної системи, є характер їх зв'язку з іншими словами в реченні. Всі вони можуть керувати відмінковими формами імеа-ників і відповідних займенників, числівників та інших частин^ мови, вжитих у значенні іменника: закінчити роботу, закінчую, роботу, закінчив роботу, закінчуючи роботу

• 23 Граматичні категорії дієслова

• Число-однина, множина.

• Стан- активний, пасивний.

• особа  (перша) – я, ми (друга) – ти, в (третя) – він, вона, воно, вони.

• Спосіб- дійсний, умовний, наказовий.

• Час-доконаний, недоконаний.

• Відміна- перша, друга, третя, четверта.

• Більшість дієслів має видові пари. Дієслова доконаного виду здебільшого утворюються від дієслів недоконаного виду за допомогою префіксів (прати - попрати, писати - написати - за допомогою суфіксів (кричати - крикнути,). Дієслова недоконаного виду утворюються від дієслів доконаного виду суфіксальним способом (спинити - спиняти,. Рідше інший вид утворюється шляхом зміни наголосу (відкидати - відкидати чи основи (шукати - знайти, Окремі дієслова не мають видових пар і вживаються лише у формі недоконаного (прагнути, гордувати,) виду.

• Категорія виду безпосередньо пов’язана із категорією часу і разом з нею формує часо-видові форми дієслова. Так, дієслова недоконаного виду бувають теперішнього, минулого і майбутнього часів: читав, читає, буде читати, читатиме. Дієслова доконаного виду можуть бути минулого і майбутнього часів: протитав, прочитає.

• 24 В українській мові розрізняють три способи дієслова: дійсний, умовний, наказовий.  Із синтаксичних категорій сюди нале­жать передусім категорії часу й способу дієслова. Категорія спо­со­бу, на думку вченого, означає, як мовець уявляє відношення між дією, вираженою дієсловом, і предметом, якому ця дія приписується (під­метом)

• Категорії часу й спо­соб­­у, таким чином, виражають відношення мовця не до ізольо­ваного уявлення, а до співвідношення між уявленнями. Саме ця риса, на думку О. М. Пєшковського, є надзвичайно важливою, оскільки вона змушує зараховувати час і спосіб до синтаксичних категорій суб’єктивного характеру

• 25     Час — граматична категорія дієслова, що виявляє себе в особових утвореннях — переважно дійсного способу,— відносячи дію або стан до моменту мовлення (теперішній час), вказуючи на те, що вона відбувалася до моменту мовлення (минулий і давноминулий часи), чи на те, що її здійснення почнеться після моменту мовлення (майбутній час).

• . Творення часових форм дiєслова

• Уваги до особових закiнчень: 1. У дiєсловах з кiнцевим приголосним основи й  (/)  флексiï    виступають у графiч них варiантах: -ю,  -єш,  -є,  -смо,    -one, -ють (I дiєвiдмiна); -ю, -ïш, -ïть, -ïмо,    -ïте,   -ять   (II   дiєвiдмiна),   наприклад:    спiваю, спiваєш,  2. Утворення  1-ï  особовоï  парадигми  супроводжується    змiнами приголосних в основах дiєслiв перед закiнченням: а)  у    дiєсловах V класу чергуються  з-ж,к-ч,с-ш,т-ч,х-ш,  наприклад:    казати — кажу, кажеш,

• Зв’язок категорії часу з категорією виду виявляється в тому, що всі дієслова теперішнього часу мають форму недоконаного виду (доповідаю, пояснюю), а дієслова минулого і майбутнього часів – форми недоконаного виду (доповідав, доповів; буду доповідати – доповім) і форми доконаного виду (пояснював, пояснив; буду пояснювати – пояснюватиму).

• 26 Категорії особи, числа і роду належать до невласнедієслівних.

• категорія особи виражає відношення дії та її суб'єкта до мовця. Виконавцем дії може бути мовець 

• Розрізняють три особові форми в однині і три у множині. Форма першої особи передає значення суб'єкта повідомлення друга особа - адресата повідомлення  третя особа - об'єкта повідомлення

• Особові форми властиві дієсловам теперішнього і майбутнього часу, а також дієсловам наказового способу

• Із категорією особи тісно пов'язана категорія числа, що є теж невласне-дієслівною . Форми першої, другої, третьої особи однини протиставляються першій, другій, третій особі множини. Категорія числа дієслів має словозмінний характер.

• До словозмінних належить категорія роду. Вона властива дієсловам минулого часу й умовного способу.

• 27 Прислівник це повнозначна незмінювана частина мови, що виражає ознаку дії, стану чи ознаку якості або предмета Прислівник у реченні пов' язується з дієсловом, виконуючи роль обставини дії: наприклад, "Державний службовець повинен:

• Розряди прислівників за значенням

• За значенням виділяють такі розряди прислівників:

• — способу дії (як? у який спосіб?): швидко, добре, верхи, по-українськи;

• — міри і ступеня дії (скільки? наскільки? якою мірою?): багато, мало, дуже, двічі, надвоє, зовсім;

• — місця (де? куди? звідки?): там, тут, туди, додому, здалеку;

• — часу (коли? з якого часу? до якого часу?): сьогодні, нині, відтепер, зранку, доти, довіку;

• — причини (чому? через що? з якої причини?): згарячу, спросоння, спересердя, зозла;

• — мети (для чого? з якою метою? навіщо?): наперекір, навмисне, назло, нащо.

• 28 Прийменник — незмінна службова частина мови, яка виражає залежність одного повнозначного слова від іншого у словосполученні. Прийменники членами речення не виступають. За будовою прийменники поділяють на прості, складні та складені. Прості: з, за, до, через.Складні, утворені поєднанням простих прийменників: понад, попід. Складені прийменники утворені від кількох слів: поруч з, незалежно від

• За походженням прийменники поділяються на непохідні та похідні. Непохідні прийменники — найдавніші, їхнє походження не простежується: з, на, по, між.

• Похідні прийменники утворені від інших частин мови:

• - іменників: кінець, край;

• - прислівників: мимо, близько;

• - поєднанням іменників та прислівників із непохідними прийменниками: назустріч, услід.

• Якщо ж поєднання прийменника з іменником чи іншою частиною мови переходить у прислівник, така сполука пишеться разом (зустрілися утрьох, це було вперше).

• 29 Сполучник — незмінна службова частина мови, що сполучає однорідні члени речення та частини складного речення. Сполучники не мають лексичного значення, вони не є членами речення

• - сполучники сурядності, які поєднують однорідні члени або рівноправні частини складного речення: 

• - сполучники підрядності, які поєднують головну й залежну частини складного речення: .

• За своїм значенням сполучники сурядності та підрядності поділяються на групи.Сполучники сурядності:

• єднальні: і, й, та, і…і, ні…ні, ані…

• протиставні: а, але, та, проте, зате, однак;

• розділові: або, чи, хоч, то…то, або…або, чи…чи, хоч….хоч, то…то,

• Сполучники підрядності:

• часові: коли, як, доки, перед тим як;

• причинові: бо, тому що, через те що, у зв’язку з тим що;

• мети: щоб, для того щоб, аби;

• умовні: як, якщо, якби, коли;

• допустові: хоч, дарма що, хай;

• порівняльні: як, наче, неначе, мов, мовби;

• з’ясувальні: що, щоб, як.

• 30 Частка — службова частини мови, яка надає словам або реченням певних смислових чи емоційно-експресивних відтінків або служить засобом творення форм слів та похідних слів. Основне значення частки — видозміна значень окремих слів, цілих речень.

• За значенням і вживанням частки поділяються на фразові, словотворчі і формотворчі:

частки	приклади
фразові	так, ось, не, ні, навряд чи, аякже, авжеж
словотворчі	би, б, хтозна-, завгодно, аби, дехто, -же
формотворчі	хай, най-, б, би, нехай

• частки, що надають смислових відтінків:

• вказівні (це, ось, оце, он, ген, осьде, то, ото);

• означальні (прямо, майже, саме, якраз, справді, точно, просто);

• видільні (лише, навіть, хоч би, тільки, хоча б, аж, уже, -таки, і, й, та (у ролі часток),бо, же);

• частки, що вносять модальні і модально- вольові відтінки у значення:

• власне модальні (виражають непевненість, сумнів, припущення: ледве чи, мовляв, навряд чи, ой, ну, чи не);

• стверджувальні (еге, так, авжеж, аякже, атож);

• заперечні (ні, ані, не);

• питальні (чи, хіба, що за, невже);

• спонукальні (нехай, хай, ну, давай, бодай);

• емоційно- експресивні частки (увиразнюють емоційну оцінку висловлювання: який, як, що то за, що за).