• Словотворчі частки

• Словотворчі частки, поєднуючись з іншими словами, служать для творення нових слів.

• У такій ролі виступають частки ні-, де-, дехто, аби-, будь-, -будь, -небудь, казна-, хтозна-, завгодно, -би, -б, -же, -ж, не-, ні-, де-, аби-, абихто (дехто тут проти?)..

• Формотворчі частки

• Формотворчі частки служать для творення:

• зворотної форми дієслова (-сь, -ся: повертався я запізно);.

• наказового способу (хай, нехай: нехай пройду я крізь вогонь);

• умовного способу б, би: хіба став би я за це братися);

• найвищого ступеня порівнянняприкметників і прислівників (най-: найкрасивіша земля);

• зворотної форми дієслова (-сь, -ся: повертався я запізно);.

• 31 Багатозна́чність сло́ва — наявність у одного і того ж слова різних значень відповідно до різних контекстів, коли слово може переосмислюватись.

•  виділяють два типи лексичного значення – пряме і переносне. Прямим Значення назване тому, що слово, яке його має, прямо вказує на предмет (явище, дію тощо), тобто безпосередньо співвіднесене з поняттям чи окремими його ознаками. Непрямим (переносним) Називається таке значення слова, поява якого обумовлена виникненням порівнянь, асоціацій, що об’єднують один предмет з іншими. Переносне значення з’являється в результаті переносу прямого (основного) позначення предмета на новий предмет.

• 32 Метафора - це перенесення назви з одних предметів, явищ, дій, ознак на інші на основі подібності  між ними. (Вушко чашки)

• Метонімія – заміна одного слова іншим на основі суміжності (тобтотісного зв’язку). Читати Підмогильного – не сам твір, а його автор;

• Синекдохою переймання) називається різновид метонімії, в якій відбувається пере­несення значення з цілого на його окрему частку. Напри­клад: «З баталії в ліс не ховався.

• 33 Зміна значень слів відбувається в трьох напрямках:

• 1)            звуження;

• 2)            розширення;

• 3)            зміщення. При звуженні обсягу значення назва стає конкретнішою.

• Слово печиво колись означало “усе спечене з борошна”, тепер — “кондитерські вироби з борошна”.

• При розширенні обсягу значення кількість охоплюваних словом предметів, явищ зростає. Наприклад, колись слово ос-нова означало “подовжні нитки в тканині” (від “снувати”), те-пер, крім цього, — “те, на чому що-небудь тримається”.

• Унаслідок семантичного зміщення те саме слово починає позначати інші речі. Наприклад, колись слово берег означало “гора”, тепер — “край землі, що межує з рікою, озером, морем”.

• Звуження, розширення й зміщення значення відбувають-ся внаслідок перенесення назв з одних предметів на інші.

• 34 Лексичні омоніми – це два, три і більше слова, однакові за звуковим складом, але різні за лексичним значенням і не пов’язані асоціативно, наприклад:

• коса – 1 зачіска штучний –1 несправжній

• коса – 2 сільськогосподарське штучний – 2 від штука

• знаряддя

• Таким чином, особливістю слів-омонімів є те, що вони хоч і мають однакове звучання й написання в усіх чи в певних граматичних формах, все ж за своїм значенням внутрішньо не зв’язані. Лексичні омоніми бувають словами різних частин мови.

• Омонімія, як лексико-семантичне явище, характеризується тим, що для позначення абсолютно різних предметів позамовної дійсності використовується один і той же форматив (матеріальне вираження словесного знака).

• Омонімами (гр. – homos - однаковий, onyma - ім”я) називають слова, що звучать і пишуться однаково, але не мають нічого спільного у властивих їм значеннях.

• Лава – 1) спосіб шикування;

• 2) пристрій для сидіння;

• 3) вулканічна маса;

• 4) вибій у шахті.

• Лексико-семантичні явища полісемії та омонімії абсолютно різні, певними моментами навіть протилежні, що однак не забезпечує їх послідовного розмежування навіть у лексикографічній практиці.

• Основним критерієм розрізнення є те, що кожне переносне значення полісемантичного слова обов'язково так чи інакше пов'язане з його первинним значенням, оскільки розвинулось внаслідок подібності понять.

• 35Омоформи - слова, що збігаються лише в одній або кількох формах. Здебільшого вони належать до різних частин мови. Наприклад:

• Думи мої, думи мої,

• Квіти мої, діти!

• Виростав вас, доглядав вас, -

• Де ж мені вас діти! (Т. Шевченко).

• Омофони - це слова, які вимовляються однаково, але мають різні значення й написання. Наприклад:

• Гончар - гончар, Роман – роман

• Омографи - слова, що пишуться однаково, але мають різне звучання і значення:

• мала щастя - мала дитина,

• 36 Пароніми — слова близькі за звуковим складом і звучанням, та різні за значенням. Різниця може бути в одній букві, у зміненому префіксі чи суфіксі.

• За звуковим складом пароніми поділяють на однокореневі та різнокореневі. Однокореневі — відрізняються лише суфіксами чи префіксами: танк — танкер

• Різнокореневі — відрізняються одним-двома звуками: компанія — кампанія,

• Синонімічні — мають подібні значення: повідь — повінь,

• Антонімічні — протилежні за значенням: прогрес — регрес,

• Семантично близькі: крикливий — кричущий, Семантично різні: газ — гас,

• 37 Синонімія - повний або частковий збіг значень двох чи кількох слів; подібність слів, морфем, фразеологічних одиниць за значенням при відмінності їх звукової форми.

• Українська синоніміка, як і синоніміка будь-якої мови, створювалася впродовж історичного розвитку мови. Насамперед виникнення синонімів пов'язане з ходом пізнання людиною навколишнього світу, з дедалі глибшим осягненням ознак, властивостей, рис предметів і явищ.

• У процесі пізнання виникає потреба не тільки назвати якесь явище, а й висловити свою думку про нього, виявити ставлення до нього. Так виникають синоніми.

• Розрізняються лексичні і контекстуальні синоніми. Лексичні — це такі синоніми, які належать до однієї частини мови і мають певний відтінок у значенні.

• Контекстуальні синоніми — це такі слова або сполучення слів, які лише в контексті мають близьке значення, а поза контекстом вони не мають загального спільного значення

• Синонімічний ряд — це група слів (синонімів), що об'єднані спільним основним значенням

• 38 Активна лексика становить ядро словникового складу мови. Вона об'єднує як споконвічно українські слова, так і численні групи запозичених слів. Головна її ознака — регулярне використання у сфері діяльності людини.

• Пасивна лексика — слова, які вийшли або виходять з активного вжитку, а також нові слова, недавно створені чи запозичені з інших мов — неологізми.

• Історизми — це слова або їх окремі значення, що вийшли з ужитку, оскільки зникли реалії, які вони називали, і в сучасній мові відсутні їх синонімічні замінники.

• Архаїзми — це витіснені іншими синонімами назви понять, що існують і в наш час: десниця (права рука)

• 39 Власне українська лексика — це слова, що витворилися в українській мові після спільнослов'янської мовної єдності, засвідчені в історичних пам'ятках, художніх творахукраїнського народу. Вони становлять основу української лексики і формують національні ознаки мови. Запозичена лексика – запозичена з інших мов.

• 40 До активно вживаноїлексики належать не лише загальновживані слова без помітної застарілості чи новизни, а й терміни, професіоналізми, які мовець вживає, розуміє і розпізнає. Однак цей показник значною мірою залежить від загального культурно-освітнього і духовного рівня мовців, їхніх зацікавлень тощо. Тому слід розрізняти поняття активно вживана лексика й активний запас слів окремих носіїв мови.

• До пасивної лексики належать застарілі слова (історизмита архаїзми) і нові слова, що ще не набули у мові загальновживаногохарактеру, — неологізми.

• 41 Загальновживана лексика – це слова, які використовують усі носії мови незалежно від рівня освіти, фаху, місця проживання тощо.

•   Соціально обмеженим є вживання термінологічної та професійної лексики, що використовується людьми однієї професії, що працюють в одній галузі науки, техніки. 

• Діалектна лексика – це слова, що вживаються в певних місцевостях і мають відповідники у літературній мові

• Жаргонна лексика (або жаргонізми) - це слова і вирази, що зустрічаються в мові людей, пов'язаних родом діяльності, проведенням часу 

• арґо́ -слова та вирази, що обмежено вживаються в мові окремих соціальних груп.

• 42 Фразеологічні зрощення — абсолютно неподільні, нерозкладні, немотивовані фразеологічні одиниці, у значенні яких «немає ніякого зв’язку, навіть потенційного, зі значенням їх компонентів»: бити байдики, точити ляси, собаку з’їсти (на чому), пиши пропало, чорта з два, сон в руку. Фразеологічні єдності — теж семантично неподільні фразеологічні одиниці, але цілісне значення їх умотивоване значенням компонентів (не нюхати пороху — не бути ще в боях; прикусити язика — замовкнути; кров з молоком — здоровий та ін.) Фразеологічні сполучення — «тип фраз, створюваних реалізацією зв’язаних значень слів» Фразеологічні сполучення не є безумовними семантичними єдностями. Вони аналітичні: «зачепити почуття», «зачепити гордість», «зачепити інтереси».

• Генетична класифікація фразеологізмів – це класифікація фразеологічних одиниць, що передбачає групування фразеологічного матеріалу за джерелами походження

• Морфологічна класифікація передбачає визначення лексико-граматичної природи стрижневого слова, співвіднесення фразеологічних одиниць із певними частинами мови тощо

• 43 Джерелом виникнення фразеологізмів в українській літературній мові є: вислови з античної культури: золотий вік (щаслива пора, епоха розквіту); золотий дощ (несподіване багатство);

• крилаті вирази українських письменників: Убий — не здамся (Леся Українка)

• переклади крилатих виразів російських письменників: На-Роджений плазувати літати нездатний (М. Горький); Серед фразеологічних одиниць української мови є й омоніми – однакові з лексичними і структурно – граматичними особливостями, але різні за змістом усталені звороти

• Калька (наподібка)— особливий вид запозичення: утворення нового фразеологізму, слова або нового значення слова через буквальний переклад відповідного іншомовного елемента

• 44 Украї́нська лексикогра́фія — розділ українського мовознавства, що займається створенням словників (словникарство) та опрацюванням їх теоретичних засад. Історія української лексикографії починається з кінця XVI ст.

• Староукраїнська лексикографія  До часів Київ. Русі належать невеликі рукописні словники:

• Українська лексикографія кінця XVIII ст. по 1917 р.  З появою нової укр. л-ри та літ. мови на нар. основі починається новий період в укр. Л. її основою в 19 ст. стала укр. жива розмовна та літ. мова. Збільшується кількість видаваних словників.

• Українська лексикографія 1917 — кінця XX ст.  Розвиток Л. у тій частині України, що входила до складу СРСР, можна поділити на кілька етапів. Перший етап 1917 — поч. 30-х pp. характеризується, по-перше, активним розвитком Л. за кількістю та різноманітністю словників (за П. Горецьким, їх видано 131; особливо багато — 1918 та в часи українізації), зумовленим становленням укр. державності і, відповідно, виходом укр. мови на держ. рівень