2. Культура Мексики

У колоніальний період найбільш високого розвитку досягла мексиканська архітектура. Під керівництвом іспанських зодчих, переважно священнослужителів, індіанці звели безліч культових і світських будівель у ренесансному і барочному стилях, які у ту епоху переважали в Іспанії. Святковий вигляд куполам і фасадам додавав кахельний декор. Стіни храмів прикрашалися масштабними фресками.

Протягом 19 ст. у розвитку мексиканського мистецтва не спостерігалося значних зсувів. На Всесвітній паризькій виставці 1889 р. Мексика вибудувала свій павільйон у мавританському стилі, характерному для Іспанії 14 ст. У 1909 р., напередодні падіння диктатури Порфіріо Діаса, у Мексику повернулися художник Дієго Рівера (1886–1957) і теоретик мистецтва Лікар Атль (псевдонім Херардо Мурільо, 1875–1964). До того часу у національному образотворчому мистецтві відзначилися дві великі фігури: автор гравюр Хосе Гуадалупе Посада (1851–1913) і живописець Франсісько Гойтія (1884–1960).

На початку 1920-х років міністр освіти Хосе Васьконселос (1881–1958) замовив ряду молодих художників масштабні розписи на стінах деяких громадських будівель. Ці художники, прозвані муралістами (від ісп. mura — настінний розпис) — Дієго Рівера, Хосе Клементе Оросько (1883–1949), Давид Альфаро Сікейрос (1896–1974), Руфіно Тамайо (1899–1991), Хесус Герреро Гальван (1910–1973), Мігель Коваррубіас (1904–1957) — намагалися поєднувати сучасну пластику з тематикою і естетикою доколумбових мексиканських культур. Колосальні за розмірами фрески і мозаїки муралістів являють собою не стільки розпис на стінах, скільки стіни-картини, що створюють справді архітектурний простір. Мексиканський муралізм значно вплинув на мистецтво всієї Латинської Америки, особливо країн Андського регіону. Настінні розписи досі залишаються найпрестижнішим жанром мексиканського живопису. З сучасних художників найбільшої популярності досяг Луїс Гуевас.

Характерна риса сучасної мексиканської архітектури — синтез новітніх тенденцій з традиціями індіанської архітектури і гармонійне поєднання сталі, бетону, скла з настінними розписами і мозаїчними панно. Яскравий зразок цієї архітектури являє Університетське містечко, відкрите у 1954 р., де розміщується Мексиканський національний автономний університет. Олімпійські ігри 1968 р., проведені у Мехіко, послужили стимулом для зведення ряду прекрасних сучасних будівель і реставрації шедеврів колоніальної архітектури.

Мексиканські індіанці мали досить розвинену музичну культуру. У своїй книзі Індіанська монархія (Monarquia Indiana) іспанський хроніст і місіонер Хуан де Торкемада дає живий опис пронизливої і ритмічної музики ацтеків. Вокальна й інструментальна музика ацтеків будувалася на пентатонних звукорядах (приблизно відповідають чорним клавішам фортепіано) і не знала півтонів. Музичний інструментарій ацтеків включав різного типу барабани, брязкальця з висушених плодів, скребки, дзвоники, флейти і морські раковини з просвердленими у них отворами, які видавали звуки на зразок тромбона. Струнних інструментів індіанці не знали. Іспанці навчили індіанців діатонічному звукоряд, контрапункту і грі на струнних. Народна креольська музика Мексики відрізняється багатством і різноманітністю. З жанрів мексиканського пісенного фольклору найбільшу популярність придбав корридо, різновид народної балади. Цей пісенний жанр розвинувся на основі іспанського романсу 15-16 стст., але знайшов глибоко своєрідну тематику і стилістику. Він будується з чотиривіршів з точною римою (на відміну від асонансних рим іспанського романсу), виконується під акомпанемент гітари з повторенням мелодійних фраз кожного куплета. Класикою жанру став значний підрозділ корридо мексиканської революції, що склався у 1910-1920-ті роки.