47. Філософсько-психологічні концепції особистості. Філософсько-психологічна концепція (с. Л. Рубінштейн)

Будучи піонером у використанні онтологічного підходу у вітчизняних, психології, Рубінштейн вперше включає людину в структуру його буття не як рядоположний з ін рівнями буття елемент, а як активний, що перетворює буття суб'єкт.

Пізнання і діяльність розглядаються як різноякісні модальності відносини людини зі світом, крім яких виділяється також ставлення - не тільки до буття, але і до ін суб'єкту. Коли об'єктом впливу стає ін людини, необхідно подолати її відчуженість, негативну незалежність, викликати його до самостійного буття, в якому здійснюється його власну сутність, знаходимо через іншого.

На відміну від більшості гносеологічно орієнтованих концепцій свідомості, які зводять його до відбиття, Рубінштейн розглядає свідомість як вираження відношення суб'єкта до світу, як можливість його самовизначення. Психіка, свідомість не самодостатні, не існують в собі, а належать особистості Зв'язок свідомості та діяльності стає особистісно опосередкованої. У світі свідомості як в зовсім особливому вимірі особистості здатна виходити за свої межі. Що володіє свідомістю особистість особливим чином будує свої відносини зі світом.

Простежуючи єдність свідомості і діяльності, Рубінштейн показав, що свідомість як вищий психічний процес є способом особистісної регуляції що складаються в діяльності відносин. Свідомість здійснює щонайменше три взаємообумовлених функції: регуляцію психічних процесів, регуляцію відносин, регуляцію діяльності і всього життя суб'єкта.

У розробленій Рубінштейном структурі особистості представлені психологічної модальності діяльності - потреби, здібності, спрямованість.

В "Основах загальної психології "особистості визначається через триєдність - що людина хоче (спрямованість як мотиваційно-потребностная сфера), що він може (здібності, дарування) і що він є (характер). Ці модальності утворюють ціле, не заданий самого початку, не зафіксоване, не статичне: у життєдіяльності людини виявляє свою спрямованість, реалізує дарування, формує характер.

Умови життя людини, життєві обставини не є чимось постійним, статичним, почилих. Концепція суб'єкта привносить перш за все ідею активного, що будує умови свого життя і свої відносини до буття людини Умови життя стають розв'язуваних задач, що стимулюють людину до їх вирішення.

Особистість розглядається в діяльності, в якій вона проявляється, формується, зазнаючи різноманітні зміни якої визначається і скріплюється цілісність її структури. Діяльність додає єдність не тільки внутрішньої структурі особистості, а й цілісність, системність зв'язків особистості з світом. Особистість не розчиняється в діяльності, через неї вона змінює світ, вибудовуючи свої відносини з ним, ін людьми, життям як такої.

Особистість доцільно розглядати не тільки як суб'єкта діяльності, але і як суб'єкта життєвого шляху і як стійкий психічний склад людини. Вона самостійно організовує своє життя, несе за неї відповідальність, стаючи все більш виборчої та унікальною.

самосвідомості не є прямим самоставлення, не опосередкованим усіма життєвими проявами суб'єкта. Розуміння його як основи ідентичності, тотожності многообразно проявляється суб'єкта - це розуміння самосвідомості як рефлексії активності суб'єкта, рефлексії його діяльнісних можливостей, практичних досягнень.

Самосвідомість виникає в ході розвитку свідомості особистості, у міру того, як вона реально стає самостійним суб'єктом. Етапи розвитку самосвідомості є етапами виокремлення особистості з безпосередніх зв'язків з навколишнім світом, оволодіння цими зв'язками і відносинами через дії. Людина усвідомлює свою самостійність лише через стосунки з оточуючими людьми, приходячи до самосвідомості через пізнання інших людей. Самосвідомість - не тільки рефлексія себе, але й переосмислення свого життя.

Масштаб особистості, масштаб її діянь і масштаб життя знаходяться в різному співвідношенні один з одним в житті кожної конкретної людини. Життя - особливий вимір особистості, то, в ніж особистість об'єктивує свою сутність. Особистість як суб'єкт життя пов'язує клубок з усіх ниток - вікової, подієвої, продуктів творчості, соціальних досягнень - своїм власним унікальним вузлом, визначаючи якість свого життя.

Кожна особистість по-різному реалізує себе в тому чи іншому віці. Одна стає зрілою трохи Чи не в дитинстві, інша залишається інфантильною і в старості. Одна залежить від ланцюга зовнішніх подій, інша творить і охороняє свій внутрішній світ, ідучи в події внутрішні, здійснюючи себе в них. Третя організовує, спрямовує і прискорює зовнішні події, реалізуючи в них свій внутрішній світ.

На життєвому шляху бувають такі вузлові моменти і поворотні етапи, коли прийняття того чи іншого рішення на більш-менш тривалий період визначає подальшу траєкторію розвитку. На такому поворотному етапі особистість може перевести свою життя в інше русло, круто змінивши її спрямування.

Людина є не лише суб'єктом діяльності і пізнання, а й суб'єктом життєдіяльності. Життєдіяльність - не просто сума пізнання, діяльності та спілкування. Суб'єкт пізнає, діє, спілкується в певних співвідношеннях, пропорціях, з певною мірою активності. Він знаходить у житті місце і час для праці, пізнання, комунікації.

Життя є для людини проблемою. Життєві суперечності створюються співвідношенням добра і зла, смерті і безсмертя, необхідності і свободи. Особливість людини як суб'єкта життя полягає в його здатності вирішувати життєві суперечності, змінювати співвідношення добра і зла, навіть смерті і безсмертя.

Тільки те життя є справжньою, яка здійснюється, будується людиною. У всіх інших випадках, навіть якщо фізичне існування продовжується, воно не є життям. А тому - не трагічна і смерть, забирає таке життя.

Відповідальність, або серйозне ставлення до життя, включає уявлення про її незворотності, про те, що її детермінація здійснюється тут і тепер цим конкретним вчинком, що здійснюються людиною. Відповідальність стосується не тільки всього скоєного, але і всього упущеного. Нездатність реалізувати свої можливості, свою сутність є заперечення себе як суб'єкта життя.

48. Концепція діяльності в психології.

Основна, суто зовнішня відмінність живої матерії від неживої, вищих форм життя від нижчих, більш розвитнутих живих істот від менш розвинутих полягає у тому, що перелічені першими значно більш рухливі та активні, ніж другі. Життя у всіх своїх формах пов’язане з рухами, і з його розвитком рухова активність набуває все більш досконалі форми. Людина здатна створювати собі умови та мешкати в будь-якому середовищі і в будь-якій точці земної кулі (а востанні роки і поза Землею). Жодна жива істота не здатна зрівнятися з нею у різномаїтті, розповсюдженні та формах активності.

Діяльність можна визначити як специфічний вид активності людини, спрямований на пізнання та творче перероблення оточуючого світу, включая саму себе та умови свого існування. В діяльності людина створює предмети матеріальної та духовної культури, перетворює свої здібності, зберігає та вдосконадює природу, будує суспільство, створює те, що без її активності не існувало б в природі. Творчий характер людської діяльності виявляється в тому, що завдяки їй вона виходить за межі своєї природної обмеженності, тобто перевершує свої ж генотипно обумовлені можливості. Внаслідок продуктивного, творчого характеру своєї діяльності людина створює знакові системи, знаряддя впливу на себе та природу. Користуючись цими знаряддями, вона побудувала сучасне суспільство, міста, машини, з їх допомогою винайшла нові предмети для користування, матеріальу та духовну культуру і, зрештою, перетворила саму себе. Історичний прогрес, що мав місце за останні декілька десятків тисяч років, зобов’язаний своїм походженням саме діяльності, а не удосконалюванню біологічної природи людини.

Діяльність людини має такі характеристики: мотив, мету, предмет, структуру і засоби. Мотивом діяльності зветься те, заради чого вона здійснюється. Як мотив зазвичай виступає конкретна потреба, яка в ході та за допомогою даної діяльності задовільняється.

Мотиви людської діяльності можуть бути найрізноманітнішими: органічними, функціональними, матеріальними, соціальними, духовними. Метою діяльностівиступає її продукт. Він може бути реальним фізичним предметом, створюваним людиною, певними знаннями, уміннями, навичками, набутими протягом діяльності, творчим результатом (думка, ідея, теорія, твір мистецтва).

Предметом діяльності зветься те, з чим вона безпосередньо має справу. Так, для прикладу, предметом пізнавальної діяльності є всяка інформація, предметом навчальної діяльності - знання, уміння, навички, предметом трудової діяльності - створюваний матеріальний продукт.

Діяльність має певну структуру. У ній як правило видіяляють дії та операції як основні складові діяльності. Дією називають частину діяльності, яка має цілком самостійну, усвідомлену людиною мету. Операція - це спосіб здійснення дії. Характер операції залежить від умов виконання дії, від наявних у людини умінь та навичок, від наявності інструментів і засобів виконання дії.

Мотивація діяльності упродовж її розвитку не залишається незмінною. З віком у міру розвитку людини відбувається зміна мотивації її діяльності. Якщо людина змінюється як особистість, то мотиви її діяльності перетворюються. Прогресивний розвиток людини характеризується просуванням мотивів в бік їх усе більшого одухотворення (від органічних до матеріальних, від матеріальних до соціальних, від соціальних до творчих, від творчих до моральних).

У сучасної людини є безліч різноманітних видів діяльності, кількість яких приблизно відповідає кількості наявних потреб. Щоб подати та описати усі ці види діяльності, необхідно перерахувати найбільш важливі для даної людини потреби.

Види діяльності відповідають загальним потребам, які можна виявити практично у всіх без винятку людей, а точніше - видам соціальної людської активності, до яких неминуче включається кожна людина в процесі індивідуального розвитку. Це - спілкування, гра, навчання та праця. Такі основні види людської діяльності.

Спілкування - це вид діяльності, спрямований на обмін інформацією між людьми, що спілкуються. Воно також прагне мети встановлення взаєморозуміння, гарних людських та ділових стосунків, здійснення допомоги та навчально-виховного впливу людей одне на одного.

Гра - це такий вид діяльності, результатом якого не є виробництво якогось матеріального чи ідеального продукту (за винятком ділових та конструкторських ігор дорослих та дітей). Існують декілька типів ігор: індивідуальні та групові, предметні та сюжетні, рольові та ігри з правилами. Відносини між людьми під час гри мають штучний характер в тому розумінні, що оточенням вони не сприймаються серйозно, не складають підставу для висновків про людину.

Навчання - вид діяльності, метою якого є набуття людиною знань, умінь та навичок. Навчання може бути організованим (у спеціальних освітніх закладах) і неорганізованим, що відбувається попутно у інших видах діяльності, як їх додатковий результат. У дорослих людей навчання може набувати характеру самоосвіти. Особливості навчальної діяльності полягають у тім, що вона безпосередньо послуговує засобом психологічного розвитку індивіда.

Праця - займає особливе місце у системі людської діяльності. саме завдяки праці людина побудувала сучасне суспільство, створила предмети матеріальної та духовної культури, перетворила умови свого життя таким чином, що відкрила для себе перспективи подальшого, практично необмеженого розвитку.

Автоматизовані, свідомо, напівсвідомо та несвідомо контрольовані компоненти діяльності звуться відповідно уміннями, навичками та звичками.

Уміння - це елементи діяльності, які дозволяють будь-що робити з високою якістю (наприклад, точно і правильно виконувати якусь дію, операцію, серію дій чи операцій). Уміння зазвичай включають до свого складу автоматично виконувані складові, що звуться навичками, та в цілому являють собою свідомо контрольовані частини діяльності, хоча б основних проміжних пунктах та остаточній меті.

Навички - це цілком автоматизовані, інстинктивноподібні компоненти умінь, які реалізуються на рівні несвідомого контролю. Якщо під дією розуміти частину діяльності, яка має чітко поставлену свідому мету, то навичкою теж можна назвати автоматизований компонент дії.

Розвиток і удосконалення діяльності можна розуміти як перехід компонентів окремих умінь, дій та операцій на рівень навичок.

Уміння на відмінну від навичок утворюються в результаті координації навичок, їх об’єднання у системи за допомогою дій, що перебувають під свідомим контролем. Через регуляцію таких дій здійснюється оптимальне керування уміннями. Воно полягає у тім, щоб забезпечити безпомилковість і гнучкість виконування дії. Сама дія у структурі уміння контролюється за його метою.

Уміння на відміну від навичок завжди спираються на активну інтелектуальну діяльність і обов’язково включають до свого складу процеси мислення. Свідомий інтелектуальний контроль - це основне, що відрізняє уміння від навичок.

Уміння і навички поділяються на декілька типів: рухові, пізнавальні, теоретичні та практичні.

Ще одним елементом діяльності є звичка. Від уміння та навичок вона відрізняється тим, що являє собою так званий непродуктивний елемент діяльності. Якщо уміння та навички пов’язані з розв’язанням якогось завдання, припускають одержання якогось продукту і є досить гнучкими (у структурі складних умінь), то звички є негнучкою (часто й нерозумною) частиною діяльності, яку людина виконує механічно, не маючи свідомої мети або явно вираженого продуктивного завершення. На відміну від простої навички звичка може певною мірою свідомо контролюватися. Та від уміння вона відрізняється тим, що не завжди є розумною та корисною (погані звички. Звички як елементи діяльності являють собою найменш гнучкі її складові.

УЗАГАЛЬНЕННЯ

Діяльність – одна з головних категорій психологічної науки. Предметом психології є сама цілісна діяльність людини в різних її формах і видах. Особистість як суб’єкт діяльності, задовольняючи власні потреби, взаємодіє з середовищем, ставить перед собою певну мету, мотивує її, добирає засоби для її здійснення, виявляє фізичну й розумову активність, досягаючи поставленої мети. Свідомий характер людської діяльності виявляється в її плануванні, в передбачені результатів, регуляції дій, у прагненні до її вдосконалення.