Погляди на просторову економіку д. Сміта і д. Гамільтона

У 70-х роках XX ст. критиками і послідовниками "штандортних" теорій стали Д. Сміт (відомий спеціаліст з географії промисловості) і Д. Гамільтон (тривалий час був керівником групи з географії промисловості Міжнародного географічного союзу).

Д. Сміт, як і А. Вебер, вважав головним критерієм правильного розміщення виробництва його прибутковість. Просторову організацію економіки слід розглядати, на його думку, більш широко — не як ізольований процес, а як велику складову єдиної структури суспільства. Він стверджував, що модель Вебера й інші схожі моделі не дають змоги враховувати соціальні аспекти розміщення промисловості (вплив підприємств на зайнятість та життєвий рівень населення, стан навколишнього середовища та ін.). Д. Сміт визнавав, що під час оцінювання економічної ефективності розміщення підприємств треба враховувати не тільки вартість продукції, яку вони виробляють, а й вартість, яку вони забирають у суспільства (збитки від забруднення навколишнього середовища, шкоду, завдану робітникам, тощо). Він пропонував аналогічно до "конуса попиту" А. Льоша обчислювати "конус шкоди" підприємств (рівень забруднення залежно від відстані до підприємства), а також враховувати "корисність" і "шкідливість" підприємств у плануванні їх розміщення. Такі погляди обстоював і Д. Гамільтон [45,50].

Науково-технічні (інноваційні) теорії і концепції просторової організації економіки Теорія дифузії нововведень Хагерстранда

Шведський географ Т. Хагерстранд у 1953 р. опублікував працю "Просторова дифузія як процес впровадження нововведень", яка дала змогу з'ясувати механізм впливу НТР на розвиток і розміщення господарства. За цією моделлю, новації поширюються у трьох напрямах: а) від розвинених економічних районів на периферійні території; б) від центрів найвищого ієрархічного ступеня до центрів нижчого порядку; в) від великих міст у прилеглі райони. Він увів також такі поняття, як інформаційні поля, ефекти сусідства і бар'єрів [28, 78—89].

Теорія-гіпотеза "продуктивно-виробничих циклів" ("циклу життя продукту") р. Вернона, с. Хірша

Суть цієї теорії, яка була розроблена у 60-ті роки XX ст., в тому, що різні стадії "життя" продукту впливають на розміщення його виробництва. З неї випливає, що два перших етапи інновації —розроблення й освоєння — орієнтуються на науково-дослідні центри з висококваліфікованими спеціалістами та відповідною інфраструктурою. Новий високотехнологічний товар вигідніше випускати в економічно високорозвинених країнах або регіонах.

На стадії зрілості зростає значення менеджменту і великого капіталу для організації масштабного виробництва. Коли продукт стає звичним для попиту і стандартизованим для виробництва ініціатор його виробництва (1-ша і 2-га стадії) втрачає в нормі й масі прибутку внаслідок появи конкурентів. Отже, виробництво може бути розміщене в країнах (регіонах) із середнім рівнем розвитку.

На стадії стандартизації (серійного, масового виробництва) витрати і прибуток підприємства значною мірою визначаються вартістю робочої сили. Відтак вигідніше розгортати виробництво в країнах (регіонах) з дешевою робочою силою, низькими податками, наприклад у Китаї, країнах Південно-Східної Азії та ін.