Теорія міжрегіональної взаємодії розвитку економік регіонів (оптимум Парето)

Ідея визначення збалансованого міжрегіонального простору ґрунтується на трьох фундаментальних поняттях: оптимуму за Парето, ядра, економічної рівноваги. Оптимум — це множина варіантів розвитку міжрегіональної економіки, котру не можна поліпшити для одних регіонів без погіршення розвитку інших. За критерій оптимальності приймається відсутність втрат ресурсів. Ядро (у випадку його наявності) — це та множина варіантів розвитку, у здійсненні якої зацікавлені всі регіони. Поняття економічної рівноваги може мати багато модифікацій (вони встановлюються окремо згідно зі спільними інтересами регіонів). Розрахунковий апарат моделей економічного простору заснований на використанні національних і регіональних міжгалузевих балансів [54].

5. теоретичні основи ек. Районування

Економічне районування – це науково обґрунтований поділ те-риторії країни або регіону на систему економічних районів, які фор-муються в процесі розвитку суспільного виробництва й відбивають географічний поділ та інтеграцію праці [5, с. 16].

З економічним районуванням пов'язані інші суміжні поняття. Так, районоутворенням називають об'єктивний процес формування й розвитку районів, а районологією (регіонологією) – вивчення за-кономірностей та особливостей створення, формування й розвитку районів [5, с. 30].

Батьківщиною теорії й практики економічного районування вва-жається Росія, перші наукові досвіди районування якої відносять до початку XIX ст. В XIX – на початку XX ст. районування Росії прово-дилося К. І. Арсеньєвим, К. Ф. Германом, П. П. і В. П. Cеменовими-Тян-Шанськими, Д. І. Менделєєвим, Д. І. Ріхтером, А. І. Скворцо-вим та іншими вченими.

У радянський час, особливо в 1920-ті роки, воно набуло особливого розмаху у зв'язку із втіленням плану електрифікації Росії (ГО-ЕЛРО) та перших п'ятирічних планів.

Основоположниками теорії економічного районування в радян-ський період уважаються І. Г. Александров, Г. М. Кржижановський, М. М. Баранський [3], М. М. Колосовський [11]. Істотний внесок у подальший розвиток цієї теорії зробили економіко-географи Ю. Г. Саушкін [21], П. М. Алампієв [2], A. М. Колотієвський [12], І. І. Бєлоусов [4], Т. М. Калашникова [10] та ін.

У цей час було сформульоване поняття про інтегральний економіч-ний район. За Е. Б. Алаєвим, економічний район – це територіально ці-лісна частина народного господарства країни, що має наступні ознаки: спеціалізацію як основну народногосподарську функцію, комплексність, що розуміється у широкому сенсі як взаємозв'язок найважливіших еле-ментів економічної та територіальної структур району, керованість, що дозволяє розглядати район як організаційний осередок територіального управління народним господарством. Об'єктивною основою економіч-ного району є територіально-виробничий комплекс [1, с. 227].

М. М. Колосовський виокремив п'ять типів економічних ра-йонів, віднісши до них: 1) резервні території зі слабким розвитком

Регіональна економіка та природокористування

продуктивних сил; 2) райони піонерного економічного розвитку; 3) райони великоосередкового розвитку господарства; 4) райони потужних осередків господарського розвитку; 5) райони комплексного господарства. Ним розроблені ієрархія економічних районів з виділенням відповідно макро-, мезо- та мікрорайонів, а також їх зонування, тобто об'єднання районів у групи [14, с. 124].

Просунулося вперед не тільки інтегральне, але й галузеве еконо-мічне районування: промислове, сільськогосподарське, транспортне та ін.

Найбільша цінність даної теорії полягає в тому, що, починаючи з плану ГОЕЛРО 1920-х років і до кінця 1980-х років, вона знахо-дила втілення в конкретному територіальному плануванні та еко-номічному районуванні СРСР. У 1980-х роках сітка економічного районування СРСР нараховувала 19 великих економічних районів, об'єднаних в 3 економічні зони. Однак на той час вона вже багато в чому не відповідала реаліям, так само як і система управління районами. Усе різкіше стали позначатися розбіжності між економічним районуванням та адміністративно-територіальним поділом.

Сучасне районування, запозичуючи теоретичні розробки економіко-географів, виходить за рамки економічного як такого. Мова йде про соціально-економічне, політико-географічне, історико-географічне, еколого-ресурсне, природно-сільськогосподарське та інші види районування.

6. придніпровський ек район

До складу Придніпровського економічного регіону входять Дніпропетровська, Запорізька і Кіровоградська області. Регіон має вигідне економіко-географічне положення відносно високорозвинутих регіонів України (Донбас, Причорноморський, Центральний). Його територією проходить нижня течія Дніпра, південна частина Запорізької області прилягає до Азовського моря.

Загальна площа регіону - 83,7 тис. км2, проживає тут 8,6 млн. населення. Регіон характеризується досить високою густотою населення -81 чол/км2. Міське населення становить 77,9 % (порівняно з 68 % по Україні). Найбільша густота населення - у Дніпропетровській області -115 чол/км2, тут найвищий рівень міського населення - 83,6 %.

Частка в загальній земельній площі, чисельності населення і трудових ресурсах України становить, заданими статистичних показників, відповідно 13,9,17,9, 13,9 %, тоді як випуск товарів та надання послуг становить 18,6%. У господарському виробничому комплексі регіону створюється 16,5 % валової додаткової вартості країни.

Придніпровський економічний регіон багатий нарізні природні ресурси. Тут розміщені унікальні родовища мінерально-сировинних ресурсів, потенціал запасів яких найбільш вагомий в Україні. Особливо виділяються металеві, тверді гірничорудні та корисні копалини для будівельних матеріалів і будівництва. Господарський комплекс регіону забезпечений власними енергетичними та паливними ресурсами Донбасу, з якими він тісно інтегрується. У регіоні високий потенціал земельних ресурсів. Переважна більшість фунтів належить до категорії найбільш високого класу бонітету. Щодо кліматичних умов, тут помітна висока сума активних температур, що сприяє вирощуванню різноманітних теплолюбних сільськогосподарських культур.

Придніпровський економічний район є визначним науково-технічним центром держави. Наукові школи Придніпров'я працюють над новими науковими проблемами, зокрема тими, що стосуються формування і реалізації космічної програми України, створення енергозберігаючих технологій у гірничій справі, металургійній, хімічній промисловості, будіндустрії та сільському господарстві.

У цьому регіоні зосереджено 17,9 % основних фондів промисловості та виробляється 24 % промислової продукції України. Територіальна концентрація промислового виробництва в регіоні майже в 2 рази вища ніж у середньому по Україні (особливо чорної та кольорової металургії, електроенергетики, машинобудування, металообробки).

У Придніпров'ї надзвичайно високе техногенне навантаження на територію. Критичний рівень спостерігається в Криворізькому районі, який перевищує середній показник по регіону у 8,5 рази, а у Дніпропетровському районі - у 48 разів.

Економічний регіон є одним з провідних виробників продукції чорної металургії в Україні і спеціалізується на виробництві сталевих труб (75 % виробництва на Україні), готового прокату (більше половини), чавуну і сталі у межах 46 %, коксу - 38 %, марганцевої руди - 100 %, більше 89 % залізної руди, вугілля -12,6 %, автомобілів - 3 6,7 %, тракторів -15,4 %, каустичної соди - 38 %, шин - 22 %, шпалер -18,5 %, верхнього трикотажу - 10 % (див. рис. ¡2.1).

Придніпров'я є провідним у розвитку сільськогосподарського виробництва, зокрема виробництва зернових, олійних, овочевих і плодово-ягідних культур, продукції молочно-м'ясного скотарства, птахівництва, свинарства, тонкорунного вівчарства, які обумовлюють спеціалізацію в загальнодержавному поділі праці.

Економічний регіон перетинають найбільш вантажонапружені магістралі, як залізничні, так і автомобільні, які пов'язані з перевезенням вантажів не тільки в регіоні, айв країні та за її межами.

Безперечно, значення розвитку Придніпровського економічного регіону надзвичайно важливе для розвитку економіки країни в цілому. Однак, як і в інших економічних районах, тут також є свої труднощі і проблеми, які необхідно вирішувати. Про них буде йти мова у наступних розділах.