3. Зміст проекту закону

У законопроекті змішано матеріально-правові й організаційні питання; видається також, що він регламентує певні питання, які мали б бути предметом регулювання підзаконних актів, оскільки вони є, по суті, внутрішніми питаннями управління і не потребують вирішення на законодавчому рівні. Закон має регулювати лише основні правові відношення між державними службовцями та державою як їх «працедавцем».

Якщо метою авторів законопроекту є врегулювання організаційних питань, наприклад статусу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з розробки та впровадження публічної політики у сфері державної служби¹, то положення про його завдання, тощо були б зрозумілішими та прозорішими, якби їх було викладено в окремому розділі. З іншого боку, оскільки існує окремий закон, що регулює діяльність цього органу, то його завдання, описані в різних місцях аналізованого законопроекту, мають бути визначені шляхом чітких посилань на спеціальний закон про відповідний орган. З нинішньої редакції законопроекту важко зрозуміти, що дійсно робить цей орган та які обов’язки й повноваження він має.

У багатьох статтях законопроекту застосовується формулювання «типовий» порядок, «типові» профілі, тощо. Те, як воно використовується, наводить на думку, що іноді цей порядок/профілі може бути довільно змінено, а іноді вони мають зобов’язальну силу (див. статті 8, 9, 16 (2), 20, 29 тощо).

Вступ на державну службу та проходження державної служби мають бути чітко розмежовані, оскільки відповідні процедури та вимоги є різними. Питання полягає в тому, чи враховано це в типових положеннях про конкурс та чи внутрішній конкурс з метою просування державного службовця по службі («внутрішній» означає, що конкурс проводиться в межах державної служби, а не в межах одного органу) має пріоритет перед відкритим конкурсом.

Класифікація посад пов’язана з рівнем освіти державних службовців. Відповідно до Статті 30, державні службовці мають можливість навчатись у відповідних вищих навчальних закладах. Незрозуміло, чи державні службовці, які отримують вищу освіту в такий спосіб, мають право на вищу за класифікацією посаду.

4. Перехресні посилання та інші технічні питання

Проект закону містить багато посилань на зразок «якщо інше не передбачено законом». Такі нечіткі посилання створюють невизначеність. Якщо закон «Про державну службу» регулює статус державних службовців то питання, охоплені сферою дії закону, мають повністю регулюватися цим законом та відповідними підзаконними актами, які мають бути чітко й точно перелічені в законі «Про державну службу».

Не всі частини та/чи абзаци пронумеровано, що може ускладнити посилання на них для правового обґрунтування певних рішень.

Недостатньо чіткою є логічна структура закону (наприклад, чому стаття про пенсійне забезпечення передує розділу про дисциплінарну відповідальність державних службовців; чому розділ про припинення державної служби передує розділу про оплату праці та дисциплінарну відповідальність?). У більшості країн правила щодо дисциплінарної відповідальності поширюються, певною мірою, і на пенсіонерів. Видається, що в Україні законодавець не має такого наміру. Відтак якщо дисциплінарні стягнення поширюються лише на працюючих державних службовців (це варто переглянути), тоді положення про дисциплінарну відповідальність мають передувати положенням про пенсійне забезпечення. З іншого боку, багато правил пенсійного забезпечення тісно пов’язані з правилами призначення загальних пенсій; практичніше було б включити положення про пенсійне забезпечення державних службовців окремим розділом до загального закону про пенсійне забезпечення.