Родовий (груповий).Під родовим (груповим) об'єктом розуміють окрему групу однорідних або тотожних за своєю соціальною і економічною сутністю суспільних відносин, які через це повинні охоронятися єдиним комплексом взаємозалежних кримінально-правових норм.

Видовий об'єкт — це частина родового об'єкта, яка об'єднує в межах останнього групу близьких між собою суспільних відносин. Видовий об'єкт співвідноситься із родовим як частина і ціле (наприклад, злочини проти життя особи).

Безпосередній.Найбільше значення як для правотворчої, так і для правозастосовної діяльності має безпосередній об'єкт злочину — це ті конкретні суспільні відносини, які поставлені законодавцем під охорону певної статті Особливої частини Кримінального кодексу і яким завдається шкоди злочином, що підпадає під ознаки конкретного складу злочину.

Родовий і безпосередній об'єкти найчастіше співвідносяться як ціле та частина.

У теорії кримінального права існує класифікація безпосередніх об'єктів злочинів «по горизонталі». Безпосередній об'єкт злочину буває основним і додатковим, в свою чергу, безпосередній додатковий поділяється на два види — додатковий обов'язковим і додатковий факультативний.

Основним безпосереднім об'єктом є ті суспільні відносини, які насамперед і головним чином прагнув поставити під охорону законодавець, приймаючи закон про кримінальну відповідальність. Звідси випливає, що основний безпосередній об'єкт відображає й основний зміст того чи іншого злочину, його антисоціальну спрямованість. Він більшого мірою, ніж інші об'єкти, визначає ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину і тяжкість наслідків, що настали або могли настати.

Додатковим безпосереднім об'єктом є тільки ті суспільні відносини, яким поряд із основним об'єктом завдається або виникає загроза заподіяння шкоди.

Додатковий безпосередній об'єкт може бути двох видів: обов'язковий (необхідний) — це суспільні відносини, яким при вчиненні даного злочину завжди спричиняється шкода. Це такий об'єкт, що в даному складі злочину страждає завжди, у будь-якому випадку вчинення певного злочину і необов'язковий (факультативний) це ті суспільні відносини, яким при вчиненні даного злочину в одному випадку заподіюється шкода, а в іншому — завдання шкоди цим відносинам не настає. Наприклад, здоров'я

при вчиненні зґвалтування, відносини здоров'я чи власності при хуліганстві.

41 Виконання наказу або розпорядження.

Дія чи бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, не є злочином, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження. Зміст закону полягає в тому, що відповідальності підлягає не особа, що спричинила шкоду, внаслідок виконання виданого наказу чи розпорядження, а особа, яка видала наказ чи розпорядження.

Кримінально-правові принципи регулювання спричинення шкоди внаслідок виконання наказу були сформовані в міжнародному праві під час роботи Нюрнберзького міжнародного трибуналу у справі головних німецьких воєнних злочинців, створеного після Другої світової війни.

Наказ - це видана в належній формі, належною особою, в межах її компетенції, офіційна, власна обов'язкова вимога виконати чи не виконати підлеглому якісь дії. У деяких випадках невиконання наказу тягне за собою кримінальну відповідальність (ст. 403 КК "Невиконання наказу").

Кримінальне право (ч. 2 ст. 41 КК) визначає, що наказ чи розпорядження буде законним за таких умов: вони повинні бути видані відповідною особою, в належному порядку, в межах її компетенції; наказ чи розпорядження повинні не суперечити чинному законодавству і не порушувати конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Виконання наказу, згідно з чинним законодавством, буде законним за таких умов: виконавцем наказу чи розпорядження може бути лише особа, підлегла особі, що видала наказ чи розпорядження; наказ чи розпорядження, належним чином видані, є обов'язковими для виконавця; виконання наказу чи розпорядження в їх межах призвело до спричинення шкоди правоохоронюваним інтересам; наказ чи розпорядження не повинно бути заздалегідь незаконним для виконавця.

Явна незаконність наказу або розпорядження означає, що виконавець знає про їх явно незаконний, злочинний характер, або повинен знати про це на підставі покладених на нього юридичних обов'язків (наказ застосовувати зброю, під час припинення несанкціонованого мітингу).

Особа, яка відмовилася виконати явно злочинний наказ або розпорядження, не підлягає кримінальній відповідальності. Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах, як і начальник, чиє волевиявлення вона виконала. Особа, яка знає про злочинність наказу або розпорядження, однак виконує його внаслідок примусу, підлягає кримінальній відповідальності за правилами, передбаченими ст. 40 КК.

У тих випадках, коли особа не усвідомлювала і не могла усвідомити злочинного характеру наказу або розпорядження, відповідальності підлягає тільки та особа, яка видала злочинний наказ чи розпорядження. Водночас учинення злочину внаслідок порушення умов правомірності виконання наказу чи розпорядження може бути визнано обставиною, що пом'якшує покарання.

42. Додаткові покарання - це ті покарання, які можуть застосовуватися разом з основними, вони лише доповнюють основні покарання. Так, додатковими покараннями визнають (ч. 2 ст. 52 КК): позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу; конфіскація майна. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу не передбачені у санкціях статей Особливої частини КК. Вони можуть застосовуватися за наявності умов (при засудженні за тяжкий чи особливо тяжкий злочин), передбачених ст. 54 КК.

До покарань, які можуть застосовуватися як основні, так і додаткові, належать: штраф; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ч. 3 ст. 52 КК). Штраф являє собою грошове стягнення, що накладається судом у випадках, встановлених в Особливій частині КК, і в розмірі, що визначається залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до 50 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини КК не передбачено вищого розміру штрафу. Як додаткове покарання він може бути призначений якщо його спеціально передбачено у санкції статті (частини статті) Особливої частини КК.

За вчинення злочину, за який передбачене основне покарання у виді штрафу понад 3 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, розмір штрафу не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої злочином, або отриманого внаслідок вчинення злочину доходу, незалежно від граничного розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК. Виключення з цього правила допускається, якщо суд встановить, що такий злочин вчинено у співучасті і роль виконавця (співвиконавця), підбурювача або пособника у його вчиненні є незначною. Таких осіб може бути покарано штрафом у розмірі, передбаченому санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК, без урахування розміру завданої злочином майнової шкоди або отриманого внаслідок нього доходу.

З урахуванням майнового стану особи суд може призначити штраф із розстрочкою виплати певними частинами строком до одного року.

При несплаті штрафу у розмірі не більше 3 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і відсутності підстав для його розстрочки, суд

замінює несплачену суму штрафу громадськими роботами із розрахунку 1 година робіт за 1 неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправними роботами із розрахунку 1 місяць робіт за 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше 2-х років.

У разі несплати штрафу в розмірі понад 3 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, призначеного як основне покарання, та відсутності підстав для його розстрочки, суд замінює несплачену суму штрафу покаранням у виді позбавлення волі із розрахунку 1 день позбавлення волі за 8 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у таких межах: 1) від 1 до 5 років позбавлення волі - у випадку призначення штрафу за вчинення злочину середньої тяжкості; 2) від 5 до 10 років позбавлення волі - у випадку призначення штрафу за вчинення тяжкого злочину; 3) від 10 до 12 років позбавлення волі - у випадку призначення штрафу за вчинення особливо тяжкого злочину. Якщо ж під час такого розрахунку строк позбавлення волі становить більше зазначених меж, то суд замінює штраф позбавленням волі на максимальний строк, передбачений для злочину відповідної тяжкості (ст. 53 КК).

Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу як покарання передбачає, що засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54 КК).

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від 2 до 5 років або як додаткове покарання на строк від 1 до 3 років (ст. 55 КК).

Як додаткове покарання воно може бути призначене й коли не передбачено у санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, якщо з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв'язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. При призначенні його як додаткового покарання до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк - воно поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання, а при призначенні покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове до інших основних покарань, а також у разі звільнення від відбування покарання