Усічені склади злочинів. До цієї групи належать склади злочину, момент закінчення яких віднесено на ранню стадію розвитку злочинної діяльності — на стадію готування. Класичним видом злочину, який належить до цієї групи, є злочин, передбачений ст. 257 КК «Бандитизм». Момент закінчення цього злочину співвіднесено з діями по організації банди, що в будь-якому іншому випадку розглядається як готування до злочину.
Злочини цього виду створюють також діяння які характеризуються як «погроза», «заклики», «змова» та Ін. Детальніше це питання буде розглянуто в темі «Стадії злочину».
Одночасно не може бути сприйнятою позиція П. С Матишевського, який узагалі заперечував існування групи усічених злочинів. Можливо, дійсно сам термін «усічений» не є досконалим (хоча і загальновизнаним протягом багатьох років) і запропонований термін sui generis - «особливий» є більш сприйнятливим. Термін не визначає змісту поведінки, яка визнається злочинною. А те, що існує специфіка злочинів, які сьогодні визначаються як «усічені», визнається більшістю вчених криміналістів.
47. Поняття і види обставин, що виключають злочинність діяння
Оскільки лише КК встановлює вичерпний перелік діянь, які визнаються злочинами і за які настає кримінальна відповідальність, то лише він може визначати умови, які виключають злочинність діяння. Вирішення питання про допустимість і прийнятність заподіяння шкоди, за яке формально передбачена кримінальна відповідальність, не може бути віддано на розсуд окремих осіб. Відсутність злочинності діяння повинна чітко передбачатися самим кримінальним законом і встановлюватися в ході діяльності органів, уповноважених державою на правозастосування.
У частині 2 ст. 2 КК вказується, що для вирішення завдань, поставлених перед цим Кодексом, останній визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами. Таке формулювання передбачає, що не всі суспільно небезпечні діяння є злочинами та що існують обставини, за яких діяння, яке об'єктивно є суспільно небезпечним, оскільки заподіяло чи створило загрозу заподіяння істотної шкоди право-охоронюваним благам, оцінюється інакше, ніж злочин.
За деяких обставин діяння, своїми зовнішніми рисами, особливо заподіяною шкодою, схожі на злочини, насправді не є суспільно небезпечними й протиправними.
Під обставинами, що виключають злочинність діяння,слід розуміти передбачені КК зовнішньо подібні зі злочинами соціально прийнятні і правомірні вчинки, які здійснені за певних умов і не визнаються злочинами у зв'язку з тим, що були спрямовані на захист правоохоронюваних інтересів особи, суспільства чи держави.
Загальні ознаки обставин, що виключають злочинність діяння:
вольове діяння особи; зовнішня подібність злочину; вони передбачені в КК або інших нормативних актах; це - соціально прийнятні вчинки; вони вчинюються за певних умов; вони не тягнуть кримінальної відповідальності.
До них КК відносить такі обставини, що містяться у розд. 8: необхідна оборона (ст. 36); затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38); крайня необхідність (ст. 39); фізичний або психічний примус (ст. 40); виконання наказу або розпорядження (ст. 41); діяння, пов'язані з ризиком (ст. 42); виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.
Ці обставини потрібно відрізняти від таких норм, як: надання новому закону у випадку пом'якшення його дії зворотної сили (ст. 5); малозначність діяння (ч. 2 ст. 11); скоєння злочину особою, яка не досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність (ст. 22) та ін. У цих випадках закон виключає злочинність діяння не в зв'язку з правомірністю діянь, які зовні схожі на злочин, а у зв'язку з відсутністю будь-якого елемента складу злочину.
Фізичний та психічний примус, виконання наказу або розпорядження, діяння пов'язані з ризиком, виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації вперше закріплені в новому КК.
Окремі науковці до обставин, що виключають злочинність діяння, відносять також згоду потерпілого, виконання професійних обов'язків, здійснення свого права. Ці обставини передбачено в законодавстві окремих країн.
На сьогодні правомірність діянь за цих обставин визначається не кримінальним законом, а, головним чином, нормами державного, адміністративного і цивільного права. У деяких статтях Конституції України в загальному або конкретизованому вигляді вказується на інтереси і права, які належить захищати, зокрема за необхідної оборони, крайньої необхідності, здійснення заходів із затримання злочинця. Це - інтереси держави, особи, власності. їх захист - обов'язок усіх посадових осіб і представників громадських організацій. Громадяни, вказується в Конституції України, зобов'язані поважати права і законні інтереси інших осіб, бути непримиренними до антигромадських учинків, всіляко сприяти охороні громадського порядку.
48. Амністія - є видом повного або часткового звільнення осіб, засуджених за вчинення злочинів, від відбуття покарання. Оголошення амністії належить до повноважень ВР України і встановлюється виключно законом, в якому зазначаються категорії осіб, які підлягають амністії.
Амністія може передбачати: скорочення строків покарання або заміну призначених судом покарань іншими, м'якшими; зняття судимості та ін. Амністія може передбачати звільнення жінок, які мають маленьких дітей, хворих, неповнолітніх.
Відповідно до Закону України "Про застосування амністії в Україні" (1996) амністію не може бути застосовано до особливо небезпечних рецидивістів; осіб, які мають дві і більше судимості за вчинення тяжких злочинів; осіб, яких засуджено за особливо небезпечні злочини проти держави, умисне вбивство за обтяжуючих обставин.
Помилування за своїм змістом наближається до амністії. Однак акти про помилування завжди мають індивідуальний характер і застосовуються лише персонально до окремих осіб.
Помилування здійснюється, як правило, на прохання засудженого, його рідних, захисника тощо. Питання про помилування відносно іноземних громадян може бути поставлене також урядами їхніх країн і міжнародними організаціями. Помилування може бути застосоване до будь-якої особи, але насамперед до тих, хто щиро розкаявся і довів це своєю поведінкою.
Згідно з Конституцією України помилування здійснює Президент України.
49. Причинний зв’язком це – об’єктивно існуючий зв’язок між діянням (дією або бездіяльністю) тобто причиною і суспільно небезпечними наслідками, коли дія або бездіяльність викликає (породжує) настання суспільно небезпечного наслідку. В одних випадках причинний зв’язок між злочинними діяннями і наслідками очевидний і не викликає сумнівів (постріл – і миттєва смерть, заволодіння майном – майнова шкода). Коли між діянням і суспільно небезпечними наслідками є значний проміжок часу і за цей період мало місце якесь втручання інших осіб чи сил природи, потрібний глибокий аналіз з усіх обставин справи. При вирішенні питання про наявність чи відсутність причинного зв'язку між суспільно небезпечним діянням та суспільно небезпечним наслідком поперше необхідно встановити, чи скоєно при цьому суспільно небезпечне діяння, що містить ознаки відповідного складу злочину.
Цю обставину необхідно в першу чергу враховувати в тих випадках, коли ознакою об'єктивної сторони складу злочину є порушення визначених правил та інструкцій. Наприклад, якщо в результаті наїзду водія настала смерть пішохода, то не можна відразу ж вирішити питання про наявність причинного зв'язку між діями водія (наїздом) та наслідком, що настав, (смерть потерпілого). Необхідно з'ясувати, чи порушив шофер якісь спеціальні правила (правила безпеки руху та експлуатації транспортних засобів), тому що смерть пішохода могла настати і не через порушення цих правил. В усіх таких випадках порушення відповідних правил
входить до об'єктивної сторони злочинного діяння, і при відсутності такого порушення відповідний склад злочину також відсутній.
По-друге, суспільно небезпечна поведінка особи може бути визнаною причиною настання злочинного наслідку тільки тоді, коли вона у часі передувала фактові настання цього наслідку. Якщо діяння було вчинено після настання наслідків, то ніякої мови про причинний зв’язок не може бути.
Причина завжди передує наслідкові. Наприклад, потерпілий йшов по вулиці, раптово у нього стався інфаркт міокарду і мертвий впав на проїжджу частину вулиці. Водій автомобіля, який рухався у напрямку руху потерпілого, загальмував, але гальмовий шлях автомобіля був більший, ніж відстань до лежачого на проїжджій частині пішохода. Автомобіль, переїхавши пішохода, зупинився. Результати судовомедичної експертизи засвідчили, що смерть його настала від інфаркту міокарда, а наїзд стався після смерті. Тобто причинного зв’язку між наїздом автомобіля на пішохода і його смертю не існує.
Проте для вирішення питання про наявність причинного зв'язку між двома явищами недостатньо встановити лише їх зовнішню послідовність. Необхідно, щоб одне з них певним чином вплинуло на настання іншого.
Упроцесі встановлення причинного зв'язку необхідно з'ясувати, що суспільно небезпечне діяння, яке ставиться у провину особі як причина настання злочинного результату, було необхідною умовою, без якої цей наслідок не міг настати. Разом з тим слід зауважити, що зазначена обставина (як і встановлення зовнішньої послідовності подій діяння та наслідку) є лише необхідним етапом встановлення причинного зв'язку в процесі діяльності слідчого або суду при розслідуванні і судовому розгляді кримінальної справи.
Усудовій практиці мав місце випадок, коли водій у порушення правил дорожнього руху посадив вантажників до кузову самоскида. У процесі руху один з них вистрибнув з машини, потрапив під колесо і був роздавлений на смерть. Суд правильно визнав відсутність причинного зв'язку між фактом порушення водієм правил руху на автотранспорті і настанням смерті потерпілого, хоча ці порушення і були необхідною умовою настання злочинного результату (якби водій не порушив зазначених правил, смерть потерпілого не настала б).
Причиною подія є лише тоді, коли встановлено, що відповідний наслідок викликаний саме цим, а не іншим явищем. Останнє ж вирішується на підставі визначення того, чи є зв'язок між розглянутими подіями необхідним чи випадковим.