Необхідним зв'язок є в тому випадку, коли він обумовлений внутрішнім розвитком цього діяння, властивими йому особливостями і тією конкретною ситуацією, у якій він відбувається.
Випадковим зв'язок буде визнаний тоді, коли наслідки не є результатом внутрішнього розвитку певного діяння, а викликаються іншими причинами та обставинами.
Злочинний результат у цих випадках настає тому, що до відповідного діяння приєднуються якісь побічні обставини.
Наприклад, одна особа заподіяла іншому легку шкоду здоров'ю (див. 125 КК). У нанесену ранку потрапили інфекційні бактерії, хвороба була запущена, і потерпілий помер. У цьому випадку необхідний причинний зв'язок існує лише між діями особи і заподіянням легкої шкоди здоров'ю потерпілого. Із настанням смерті потерпілого його дії не мають причинного зв’язку, тому що цей наслідок не випливає з внутрішньою необхідністю з поведінки особи, яка спричинила легку шкоду здоров'ю потерпілого, а викликаний приєднанням до нормального ходу розвитку причинного зв'язку побічних обставин. Смерть потерпілого наступила не через заподіяння легкої шкоди здоров'ю, а через влучення в ранку хвороботворних бактерій. У зв'язку з цим у розглянутому випадку особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності лише за заподіяння легкої шкоди здоров'ю.
50. Поняття, ознаки та види рецидиву злочинів.
Рецидивом злочиніввизнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин (ч. 1 ст. 34 КК).
Основні ознаки рецидиву злочинів:
1) рецидив має місце там, де особою вчинено два чи більше самостійних і тільки умисних злочинів; 2) за рецидиву кожен із вчинених злочинів утворює собою одиничний злочин (різні його види); 3) злочини, що створюють рецидив, обов'язково віддалені один від одного певним проміжком часу, іноді дуже тривалим (рецидив, віддалений у часі); 4) судимість особи за попередній злочин. Факт судимості створюється обвинувальним вироком суду, що вступив у законну силу із призначенням винному певного покарання. Протягом строку покарання, а в ряді випадків і протягом певного проміжку часу після відбуття покарання, існує судимість як певний правовий стан.
Залежно від характеру злочинів, що входять у рецидив, він поділяється на такі два види: загальний і спеціальний рецидиви.
Загальний рецидив - це такий рецидив, до якого входять різнорідні злочини, тобто не тотожні за родовим чи безпосереднім об'єктом і ті, що мають різні форми вини. Це, наприклад, випадок, коли особа має судимість за заподіяння умисного тілесного ушкодження і протягом строку судимості вчиняє шахрайство, або коли особа, маючи судимість за крадіжку, вчиняє хуліганство тощо. Загальний рецидив не впливає на кваліфікацію злочину, але розглядається за п. 1 ч. 1 ст. 67 КК як обставина, що обтяжує покарання.
Спеціальним називається рецидив, до якого входять тотожні або однорідні злочини, тобто однакові за складом або такі, що мають тотожні або подібні безпосередні об'єкти і вчинені за однієї й тієї ж форми вини.
Залежно від кількості судимостей рецидив поділяється на два види: простий і складний.
Простий рецидив є в тих випадках, коли особа має дві судимості. Наприклад, маючи судимість за крадіжку, особа вчиняє вимагання, за яке теж засуджується, крадіжку і хуліганство і ін.
Складний рецидив - це рецидив злочинів, за якого особа має три та більше судимості.
За ступенем суспільної небезпечності вирізняють пенітенціарний рецидив, рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів.
Пенітенціарний рецидив має місце там, де особа, яка була засуджена до позбавлення волі, знову вчиняє протягом строку судимості новий злочин, за якого знову засуджується до позбавлення волі.
Рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів - це рецидив, за якого особа, маючи судимість за один із таких злочинів, знову вчиняє, незалежно від їх послідовності, новий такий же злочин.
Практичне значення рецидиву злочинів полягає в тому, що він враховується у кваліфікації злочинів, звільненні від кримінальної відповідальності і призначенні покарання.
Це насамперед стосується спеціального рецидиву. У багатьох статтях Особливої частини КК попередня судимість прямо вказана як кваліфікуюча ознака. Тож, якщо ця ознака встановлена в справі, вона має відобразитися у кваліфікації злочину. Так, хуліганство, вчинене особою, що вже має судимість за хуліганство, кваліфікується за ч. 3 ст. 296 КК.
Рецидив, якщо він не передбачений у статті Особливої частини КК як кваліфікуюча ознака, відповідно до п. 1 ст. 67 КК визнається обставиною, що обтяжує покарання.