1. Відмінність примушування давати показання від катування

Катування – передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне винне діяння, вчинене фізичною особою (групою осіб) або представником (представниками) влади чи органу, який представляють, у формі дії, яка проявляється у відхиленні від встановленої в суспільстві норми людської поведінки в бік жорстокості, немилосердності, безсердечності з умисним заподіянням особі сильного фізичного болю чи морального страждання шляхом тривалого нанесення сильних побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою отримати від неї або від третьої особи будь-які відомості, зізнання у вчиненні злочину, визнання будь-яких фактів, примусити її чи третю особу вчинити будь-які дії або утриматися від будь-яких дій, залякати її, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється. При розслідуванні справ про катування працівники дізнання та слідства не завжди правильно визначають характер насильницьких дій проти особи, допускають неправильну їх кваліфікацію. Крім того, встановлено, що працівники правоохоронних органів, будучи зацікавленими у результатах справи, вважають за потрібне кваліфікувати протизаконні дії винної особи не за статтею, що передбачає катування, а за іншою статтею, що передбачає відповідальність за суміжні злочини з більш м’якою санкцією, зокрема за перевищення влади або службових повноважень (ст. 365) та за примушування давати показання (ст. 373).

Зв'язок роботи із іншими дослідженнями. Ґрунтовно проаналізоване в роботах багатьох учених, зокрема як Александров Ю.В., Аниянц М.К., Гродзинський М.М., Гуревич Л.І,, Даурова Т.Г., Дубовець П.А., Жижиленко А.А., Загородников Н.І., та ін

Такі теоретики кримінального права, як Петін І.А., Сердюк Л.В., Сидоренково Т.А., Тюменев А.В., Шарапов Р.Д. звертаються до норм ККУ у зв'язку з розглядом насильницької злочинності в цілому.

Деякі автори, зокрема Катеринчук К.В., вважають, що склад злочину, передбачений ст. 373 (примушування давати показання), повністю охоплює склад злочину, передбачений ст. 127, а тому ст. 373 доцільно вилучити з КК України. Проте, між примушуванням давати показання від катуванням є певні особливості. По-перше слід зазначити, що в них є різними об’єкти злочину, оскільки родовим і безпосереднім об’єктом катування є здоров’я особи. Додатковим обов’язковим безпосереднім об’єктом злочину є воля, честь і гідність особи. В той час, як родовим об’єктом примушування давати показання є суспільні відносини, що забезпечують здійснення правосуддя у державі. Безпосереднім об’єктом злочину є правосуддя в частині забезпечення доведеності вини, а також конституційне право людини на те, що її обвинувачення не буде ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним способом. А лише додатковим факультативним безпосереднім об’єктом злочину є здоров’я, воля, честь і гідність особи. Крім того, катування (ст.127 КК України) - передбачає загальний суб'єкт злочину. Примушування давати показання - ст. 373 КК - спеціальний суб’єкт - особа, яка проводить дізнання або досудове слідство.  Також слід зазначити, що катування - є одним із способом вчинення примушування. І складає кваліфікований склад примушування. Так, Якщо примушування здійснюється з застосуванням катувань, відповідальність за які передбачена ч.1 ст. 127, то дії винного слід кваліфікувати лише за ч.2 ст.273 КК. Тобто, якщо особа, яка проводить дізнання або досудове слідство застосовує катування до особи, допит якої проводиться - дія кваліфікується за ст. 373 ч.2 КК України. Додаткова кваліфікація за ст. 127 КК не застосовується.