1.2. Стилі лідерства та їх характеристика

Стиль лідерства – це типова для лідера система прийомів впливу на групу[6].

М. Мескон і Ф. Хедоурі зазначають, що за традиційною системою класифікації стиль може бути автократичним (це одна крайність) та ліберальним (інша крайність) або це буде стиль, зосереджений на роботі, та стиль, зосереджений на людині. Рис. 1.1. ілюструє автократично-ліберальний континуум.

Автократичний

Ліберальний

Демократичний

Стилі лідерства

Рис. 1.1. Автократично-ліберальний континуум

Автократичний керівник володіє достатньою владою, щоб нав’язувати свою волю виконавцям, і в разі необхідності без вагань застосовує це. Автократ навмисне апелює до потреб більш низького рівня своїх підлеглих, виходячи з припущення, що це той самий рівень, на якому вони оперують. Дуглас МакГрегор, відомий вчений в області лідерства, назвав передумови автократичного керівника по відношенню до працівників теорією «X» [33]. Відповідно до теорії «X»:

1. Люди спочатку не люблять працювати та за будь-якої можливості уникають роботи.

2. У людей немає честолюбства, і вони намагаються позбавитися відповідальності, віддаючи перевагу тому, щоб ними керували.

3. Найбільше люди хочуть захищеності.

4. Щоб змусити людей працювати, необхідно використовувати примус, контроль і загрозу покарання.

На основі таких вихідних припущень, автократ звичайно якомога більше централізує повноваження, структурує роботу підлеглих і майже не дає їм свободи в прийнятті рішень. Автократ також щільно керує всією роботою в межах його компетенції і, щоб забезпечити виконання роботи, може чинити психологічний тиск, як правило, погрожувати.

Коли автократ уникає негативного примушення, а замість цього використовує винагороду, він отримує назву прихильного автократа. Хоча він продовжує залишатися авторитарним, прихильний автократ виявляє активну турботу про настрій і благополуччя підлеглих. Він може навіть піти на те, щоб дозволяти або заохочувати їхню участь в плануванні завдань. Але він зберігає за собою фактичну владу приймати і виконувати рішення. І як би він не був прихильний, він розвиває свій автократичний стиль далі, структуруючи завдання і нав’язуючи неухильне дотримання величезної кількості правил, які жорстко регламентують поведінку співробітника.

Уявлення демократичного керівника про робітників відрізняються від уявлень автократичного керівника. Д. МакГрегор назвав їх теорією «У»:

1. Праця – процес природний. Якщо умови сприятливі, люди не тільки візьмуть на себе відповідальність, вони будуть прагнути до неї.

2. Якщо люди залучені до організаційних цілей, вони будуть використовувати самоврядування і самоконтроль.

3. Залучення є функцією винагороди, пов’язаної з досягненням мети.

4. Здатність до творчого вирішення проблем зустрічається часто, а інтелектуальний потенціал середньої людини використовується лише частково.

Завдяки цим припущенням, демократичний керівник віддає перевагу таким механізмам впливу, які апелюють до потреб більш високого рівня: Потреби в приналежності, високій меті, автономії та самовираженні. Справжній демократичний керівник уникає нав’язувати свою волю підлеглим.

Організації, де домінує демократичний стиль, як зазначає М. Мескон, характеризуються високим ступенем децентралізації повноважень. Підлеглі беруть активну участь у прийнятті рішень і користуються широкою свободою в виконанні завдань. Досить часто, пояснивши цілі організації, керівник дозволяє підлеглим визначити свої власні цілі у відповідності з тими, які він сформулював. Керівник витрачає порівняно більшу частину свого часу, діючи як сполучна ланка, забезпечуючи відповідність мети виробничої групи цілям організації в цілому та піклуючись про те, щоб група одержувала необхідні їй ресурси.

Оскільки демократичний лідер припускає, що люди мотивовані потребами більш високого рівня – в соціальній взаємодії, успіхах і самовираженні, – він намагається зробити обов’язки підлеглих більш привабливими. У певному сенсі він намагається створити ситуацію, в якій люди певною мірою самі мотивують себе, тому що їхня робота, по природі своїй, сама є винагородою. У високій мірі демократичний керівник також сприяє тому, щоб підлеглі розуміли, що їм доведеться вирішувати більшу частину проблем, не шукаючи схвалення або допомоги. Але керівник вкладає багато зусиль в створення атмосфери відкритості і довіри з тим, що якщо підлеглим і знадобиться допомога, вони, не соромлячись, могли б звернутися до керівника. Щоб добитися цього, на думку М. Мескона, керівник організовує двостороннє спілкування і грає направляючу роль. Він намагається навчити підлеглих вникати в проблеми організації, видавати їм адекватну інформацію і показувати, як шукати й оцінювати альтернативні рішення.

Найбільш поширену типологію стилів лідерства створив Курт Левін [6]. Він виділив такі три стилі:

• Авторитарний (директивний) стиль — жорсткі способи управління, відхилення будь-чиєї ініціативи та обговорення рішень, які приймаються.

• Демократичний (колегіальний) стиль — колегіальність, схвалення ініціативи.

• Ліберальний (анархічний) стиль — відмова від управління, ухилення від керівництва.

Зміст виділених ним стилів лідерства, за Є. Ю. Грудзинською [9], наведено в Таблиці 1.2.

Таблиця 1.2.

Зміст стилів лідерства

	Авторитарний стиль	Демократичний стиль	Ліберальний стиль
Природа стилю	Зосередження вла-ди та відповідаль-ності в руках лідера	Делегування повно-важень з утриманням ключових позицій у лідера	Зняття лідером з себе відповідальності та відмова від влади на користь групи
	Прерогатива у встановленні цілей і виборі засобів	Прийняття рішень розділене по рівнях на основі участі	Надання можливості самоуправління в ба-жаному для групи режимі
	Комунікаційні по-токи йдуть пере-важно згори	Комунікація здійсню-ється активно в двох напрямках	Комунікація буду-ється в основному на горизонтальній основі
Сильні сторони	Увага терміновості та порядку, можли-вість передбачення результату	Посилення особистих зобов’язань з виконан-ня роботи через участь в управлінні	Дозволяє розпочати справу без втручання лідера
Слабкі сторони	Існує тенденція до стримування інди-відуальної ініціа-тиви	Демократичний стиль вимагає багато часу	Група може втратити швидкість і напрямок руху без лідерського втручання

Кожен зі стилів лідерства, на думку Г. М. Андрєєвої [1], має дві характеристики – формальну, до якої відносяться прийоми та способи впливу, і змістовну, яка визначає рішення, що пропонуються групі (Таблиця 1.3.).

Таблиця 1.3.

Характеристики стилів лідерства

Стиль лідерства	Характеристика стилю лідерства
	формальна	змістовна
Авторитарний стиль	Ділові, короткі розпоря-дження; зборони без по-блажливості, з погрозами; чітка мова, непривітний тон; похвала й осуд суб’єктивні; емоції ігноруються; позиція лідера – поза групою.	Справи в групі плануються заздалегідь у повному об’ємі; визначаються лише безпосередні цілі, подальші невідомі; слово лідера вирішальне.
Демократичний стиль	Інструкції в формі пропози-цій; товариський тон; похва-ла й осуд з порадами; розпо-рядження та заборони з дискусіями; позиція лідера – всередині групи.	Заходи плануються не зазда-легідь, а в групі; за реаліза-цію пропозицій відповіда-ють всі; усі напрямки робо-ти не лише називаються, але й обговорюються.
Ліберальний стиль	Відсутність похвали, осуду; жодного співробітництва; позиція лідера – непомітно в стороні від групи.	Справи в групі йдуть самі по собі; лідер не дає вказівок; робота складається з окре-мих інтересів учасників групи.

Стиль лідерства – передумова та наслідок рівня групового розвитку. Він залежить також від змісту спільної діяльності, яка лежить в основі міжособистісних відносин в групі. Для груп вищого рівня розвитку типовий демократичний стиль, який передбачає відповідальність лідера перед колективом, свідоме підкорення йому, ініціативність колективу. К. Левін у своїх роботах рекомендував саме демократичний стиль як найефективніший. За умов високої необхідності організованості та централізації часто застосовується авторитарний стиль лідерства. При низькій соціальній цінності факторів, які обумовлюють відносини між членами групи, можливий ліберальний стиль лідерства.