Розділ іі емпіричне дослідження типологічних чинників стилю лідерства у студентів

Основним завданням роботи на емпіричному етапі є вивчення зв’язку стилів лідерства студентів з типологічними особливостями їх психіки. У другому розділі обґрунтовано та висвітлено методику дослідження, наведено його результати.

2.1. Методика дослідження

Досягнення мети дослідження передбачає вивчення стилів лідерства та типологічних особливостей особистості студентів, а також з’ясування наявності та характеру зв’язку між ними.

Для визначення типологічних чинників стилів лідерства у дослідженні використовувалися стандартизовані психологічні методики, призначені для вивчення стилю лідерства та типологічних особливостей особистості, відповідно до її структури (темперамент, характер, здібності, спрямованість, самосвідомість):

• методика «Схильність до певного стилю керівництва» Є. П. Ільїна;

• методика «Визначення переважаючого типу темпераменту» В.С.Івашкіна;

• опитувальник Х. Смішека «Діагностика типів акцентуації рис характеру та темпераменту за К. Леонгардом»;

• опитувальник для визначення типів мислення та рівня креативності Г.С.Нікіфорова;

• методика діагностики спрямованості особистості Б. Басса;

• тест-опитувальник ставлення до себе В. В. Століна та С. Р. Пантелєєва [13, 46].

Таким чином, вивченню підлягали тип темпераменту, тип акцентуації характеру, тип мислення (що є вершинним психічним процесом серед тих, які визначають рівень інтелекту, тобто загальних здібностей), тип спрямованості та тип самосвідомості, які розглядалися можливими детермінантами становлення стилю лідерства. Ми виходили з наступного розуміння досліджуваних явищ:

Стиль лідерства – це типова для лідера система прийомів впливу на групу.

Типологічні особливості – це ті психічні властивості, які є найбільш стійкими та постійно проявляються, забезпечують певний рівень поведінки та діяльності, типовий для неї.

Шлях дослідження індивідуальних особивостей, який Б.М.Тєплов назвав аналітичним і є, на його думку, досить продуктивним, передбачає виявлення окремих особистісних властивостей та з’ясування можливих співвідношень між ними. Лише кількісна оцінка досліджуваних особливостей дозволяє повною мірою з’ясувати співвідношення між різними властивостями, зрозуміти ступінь їх взаємозв’язку або, навпаки, незалежності один від одного.

2.1.1. Методика вивчення стилів лідерства. Методика «Схильність до певного стилю керівництва» Є. П. Ільїна являє собою опитувальник, за допомогою якого можна дізнатися про схильність суб’єкта до того чи іншого стилю керівництва, які є аналогічними зі стилями лідерства.

Студентам пропонувалося уявити, що вони керують колективом та відповісти на запитання, викладені в опитувальнику, вибравши з трьох запропонованих варіантів відповіді той, який більшою мірою характеризує їх поведінку в якості керівника. Наведемо для прикладу деякі запитання з цієї методики:

1. При прийнятті важливих рішень Ви:

а) порадитеся з колективом;

б) намагатиметеся не брати на себе відповідальність за прийняття рішення;

в) приймете рішення одноосібно.

2. При організації виконання завдання:

а) надасте свободу у виборі способу виконання завдання учасникам колективу, залишивши за собою лише загальний контроль;

б) не будете втручатися в хід виконання завдання, вважаючи, що колектив сам зробить все як треба;

в) будете регламентувати діяльність членів колективу, суворо визначаючи, як треба робити.

3. При здійсненні контролю над діяльністю підлеглих:

а) будете жорстко контролювати кожного з них;

б) довірите здійснення контролю самим підлеглим;

в) вважатимете, що контроль необов'язковий.

4. В екстремальній для колективу ситуації:

а) будете радитися з колективом;

б) візьмете все керівництво на себе;

в) повністю покладетеся на лідерів колективу.

5. Будуючи взаємини з членами колективу:

а) будете самі проявляти активність у спілкуванні;

б) будете спілкуватися в основному, якщо до Вас звернуться;

в) будете підтримувати свободу спілкування між Вами і підлеглими.

…

Методика складається з 18 запитань, запропоновані до них відповіді позначають автократичний, демократичний та ліберальний стилі керівництва. За кожен зроблений вибір нараховується по 1 балу. Оскільки в чистому вигляді схильність до одного зі стилів керівництва практично не зустрічається, мова може йти про змішані стилі керівництва з тенденцією схильності до одного з них:

• якщо відповідей, які характеризують демократичний стиль керівництва, більше 12, то можна говорити про схильність до демократичного стилю;

• якщо менше та при цьому вибори автократичного стилю превалюють на 3 бали над ліберальним, можна говорити про схильність до авторитарно-демократичного стилю;

• а у випадку превалювання на 3 бали виборів ліберального над автократичним – про схильність до ліберально-демократичного стилю.

2.1.2. Методика вивчення типів темпераменту. В основі методики «Визначення переважаючого типу темпераменту» метод ідентифікації, запропонований А. Бєловим в 1971 р. Досліджуваному пропонуються 4 картки, на кожній з яких написано по 20 властивостей, характерних для представників кожного типу темпераменту: перша картка – холерика, друга – сангвініка, третя – флегматика, четверта – меланхоліка. Студентам було запропоновано уважно прочитати перелік властивостей і поставити знак «+», якщо вони вважають, що ця якість їм властива, і знак «-», якщо вона відсутня. У випадках сумніву ніякий знак не ставиться. Наведемо для прикладу деякі твердження з цієї методики:

І.

1. Непосидючість, метушливість.

2. Нестриманість, запальність.

3. Нетерплячість.

4. Різкість і прямолінійність у відносинах з людьми.

5. Рішучість та ініціативність.

…

ІІ.

1. Життєрадісність.

2. Енергійність і діловитість.

3. Недоведення початої справи до кінця.

4. Схильність переоцінювати себе.

5. Здатність швидко схоплювати нове.

…

ІІІ.

1. Спокій і холоднокровність.

2. Послідовність і докладність у справах.

3. Обережність і розсудливість.

4. Уміння чекати.

5. Мовчазність, небажання розмовляти через дурниці.

…

ІV.

1. Сором’язливість.

2. Розгубленість у новій обстановці.

3. Труднощі у встановленні контактів з незнайомими людьми.

4. Невіра в свої сили.

5. Легке перенесення самотності.

…

При обробці результатів підраховується кількість плюсів за кожною з карток окремо та вираховується їх відсоток за кожним типом темпераменту. Якщо число позитивних відповідей за яким-небудь типом темпераменту складає 40% і більше, це означає, що даний тип темпераменту є домінуючим.

2.1.3. Методика вивчення типів характеру. Використовувався опитувальник Х. Смішека «Діагностика типів акцентуації рис характеру та темпераменту за К. Леонгардом». В його основу покладено концепцію автора про акцентуйовані особистості, тобто ті, у яких окремі основні риси мають високий ступінь вираженості. Автор виділяє 10 типів акцентуації:

1) демонстративний;

2) педантичний;

3) застрягаючий;

4) неврівноважений;

5) гіпертимний;

6) дистимічний;

7) тривожно-боязливий;

8) циклотимічний;

9) афективно-екзальтований;

10) емотивний.

Студентам пропонувалося уважно прочитати запитання методики та дати відповіді «так» або «ні» проставляючи в бланку відповідно «+», якщо відповідь ствердна, або «-», якщо відповідь заперечна, не задумуючись довго над відповіддю. Наведемо для прикладу деякі запитання з цієї методики:

1. У Вас переважно веселий і безтурботний настрій?

2. Ви чутливі до образ?

3. Чи буває так, що у Вас на очі навертаються сльози в кіно, театрі, під час бесіди тощо?

4. Зробивши щось, Ви вагаєтеся, чи все зроблено правильно, і не заспокоюється доти, доки не переконаєтеся ще раз у тому, що все зроблено правильно?

5. У дитинстві Ви були таким же сміливим і відчайдушним, як Ваші однолітки?

6. Чи часто у вас різко змінюється настрій – від безпричинної радості до відрази до життя, до себе?

7. Чи перебуваєте зазвичай у центрі уваги компанії?

…

При підрахунку балів кількість відповідей, які співпадають з ключем, необхідно помножити на 2, 3 або 6. Риса характеру є акцентуйованою, якщо кінцева сума балів дорівнює чи більша 19. Про тенденцію ж можна говорити у випадку, якщо кінцева сума балів за рисою характеру знаходиться в діапазоні від 15 до 19.

2.1.4. Методика вивчення типів здібностей. Виходячи з того, що мислення є вершинним психічним процесом серед тих, які визначають рівень інтелекту, тобто загальних здібностей, для виявлення переважаючого типу здібностей використовувався опитувальник для визначення типів мислення та рівня креативності Г. С. Нікіфорова. Досліджуваним було запропоновано 75 тверджень, свою згоду чи незгоду з якими вони мали позначити у бланку відповідно знаками «+» або «-». Наведемо для прикладу деякі твердження з цієї методики:

1. Мені легше щось зробити, ніж пояснити, чому я так зробив.

2. Я люблю складати програми для комп’ютера.

3. Я люблю читати художню літературу.

4. Я люблю живопис (скульптуру).

5. Я не надав би перевагу роботі, в якій все чітко визначено.

6. Мені простіше засвоїти що-небудь, якщо я маю можливість маніпулювати предметами.

7. Мені подобаються шахи, шашки.

…

При обробці даних підраховується сума «+» для кожного фактору:

1 – предметне мислення;

2 – символічне мислення;

3 – знакове мислення;

4 – образне мислення;

5 – креативність.

Шкала оцінки вираженості креативності та базового типу мислення розбивається на три інтервали:

• низький рівень (від 0 до 5 балів);

• середній рівень (від 6 до 9 балів);

• високий рівень (от 10 до 15 балів).

2.1.5. Методика вивчення типів спрямованості. Використовувалася методика діагностики спрямованості особистості Б. Басса. Анкета складається з 27 суджень, по кожному з яких можливі три варіанти відповідей «А», «Б», «В», які позначають три види спрямованості особистості. Досліджувані повинні були обрати одну відповідь, яка найбільшою мірою виражає їх точку зору чи відповідає реальності. Наведемо для прикладу деякі твердження з цієї методики:

1. Найбільше задоволення я отримую від:

A. Схвалення моєї роботи;

Б. Усвідомлення того, що робота зроблена добре;

B. Усвідомлення того, що мене оточують друзі.

2. Якби я грав у футбол (волейбол, баскетбол), то я хотів би бути:

A. Тренером, який розробляє тактику гри;

Б. Відомим гравцем;

B. Обраним капітаном команди.

3. На мою думку, кращим педагогом є той, хто:

A. Проявляє інтерес до учнів і до кожного має індивідуальний підхід;

Б. Викликає інтерес до предмета, так що учні із задоволенням поглиблюють свої знання в цьому предметі;

B. Створює в колективі таку атмосферу, за якої ніхто не боїться висловити свою думку.

4. Мені подобається, коли люди:

A. Радіють виконаній роботі;

Б. Із задоволенням працюють в колективі;

В. Прагнуть виконати свою роботу краще за інших.

5. Я хотів би, щоб мої друзі:

A. Були чуйні та допомагали людям, коли для цього з’являється нагода;

Б. Були вірні та віддані мені;

B. Були розумними та цікавими людьми.

…

При обробці даних бали за всіма 27 пунктами сумуються окремо для кожного виду спрямованості. За допомогою методики виявляються наступні види спрямованості:

• спрямованість на себе – орієнтація на пряму винагороду, агресивність у досягненні статусу, власність, схильність до суперництва, дратівливість, тривожність, інтровертованість;

• спрямованість на спілкування – прагнення за будь-яких умов підтримувати стосунки з людьми, орієнтація на спільну діяльність, соціальне схвалення, залежність від групи, потреба в емоційних відносинах з людьми;

• спрямованість на справу – зацікавленість у вирішенні ділових проблем, виконанні роботи якомога краще, орієнтація на ділову співпрацю, здатність захищати в інтересах справи власну думку, яка корисна для досягнення спільної мети.

2.1.6. Методика вивчення типів самосвідомості. Використовувався тест-опитувальник ставлення до себе В. В. Століна та С. Р. Пантелеєва, побудований відповідно до розробленої В. В. Століним ієрархічної моделі структури досліджуваного явища. Даний опитувальник дозволяє виявити три рівні ставлення до себе, які відрізняються за ступенем узагальненості:

а) глобальне ставлення до себе;

б) диференційоване ставлення до себе: самоповага, аутосимпатія, самоінтерес та очікуване ставлення до себе;

в) рівень конкретних дій (готовності до них) стосовно свого «Я».

Опитувальник включає наступні шкали:

1. Глобальне ставлення до себе (шкала S) – вимірює інтегральне почуття «за» чи «проти» власного «Я» досліджуваного.

2. Самоповага (шкала I) – шкала з 15 пунктів, які поєднують твердження стосовно «внутрішньої послідовності», «саморозуміння», «самовпевненості». Мова йде про той аспект ставлення до себе, який емоційно та змістовно поєднує віру в свої сили, здібності, енергію, самостійність, оцінку своїх можливостей, контроль власного життя, розуміння самого себе.

3. Аутосимпатія (шкала II) – шкала з 16 пунктів, які відображають дружність-ворожість до власного «Я», «самоприйняття», «самозвинувачення». У змістовному плані шкала поєднує як схвалення себе, довіру до себе та позитивну самооцінку, так і бачення в собі переважно недоліків, низьку самооцінку, готовність до самозвинувачення. Пункти свідчать про такі емоційні реакції на себе, як роздратування, зневага, знущання, винесення самовироків.

4. Очікуване ставлення інших (шкала III) – шкала з 13 пунктів, які відображають очікування позитивного чи негативного ставлення до себе оточуючих.

5. Самоінтерес (шкала IV) – шкала з 8 пунктів, відображає міру близькості до самого себе, зокрема інтерес до власних думок і почуттів, готовність спілкуватися з собою «на рівних», впевненість у своїй цікавості для інших.

Опитувальник містить також сім шкал спрямованих на вимірювання вираженості установки на ті чи інші внутрішні дії стосовно «Я» досліджуваного:

шкала 1 – самовпевненість;

шкала 2 – ставлення інших;

шкала 3 – самоприйняття;

шкала 4 – самокерівництво, самопослідовність;

шкала 5 – самозвинувачення;

шкала 6 – самоінтерес;

шкала 7 – саморозуміння.

Досліджуваним пропонувалося відповісти на 57 тверджень, у разі згоди ставиться знак «+», незгоди – знак «-». Наведемо для прикладу деякі твердження з цієї методики:

1. Думаю, що більшість моїх знайомих ставиться до мене з симпатією.

2. Мої слова не так часто розходяться з ділом.

3. Думаю, що багато хто бачить у мені щось подібне з собою.

4. Коли я намагаюся себе оцінити, я перш за все бачу свої недоліки.

5. Думаю, що як особистість я цілком можу бути привабливим для інших.

…

При обробці даних показник за кожним фактором підраховується шляхом сумування балів відповідно до ключа. Отриманий «сирий бал» за кожним фактором переводиться за таблицями в набрані частоти.

Показники свідчать про наступне:

• значення показника менше 50 – ознака не виражена;

• 50-74 – ознака виражена;

• більше 74 – ознака яскраво виражена.