Висновки до розділу

Теоретичний аналіз літературних джерел дозволив з’ясувати наступні основні положення з проблеми дослідження:

1. Лідерство – це здатність окремої особистості спонукати інших діяти, «запалювати», надихати їх на певну активність і діяльність. Цей феномен як один з базових механізмів диференціації соціальної діяльності передбачає досягнення особливого положення відносно решти членів групи певною особою або певною частиною групи, які є лідерами.

Лідер – член групи, за яким решта членів групи визнає право приймати відповідальні рішення в значимих для них ситуаціях, – рішення, які стосуються їх інтересів і визначають напрямок і характер діяльності всієї групи. Він здійснює найбільший психологічний вплив на групу загалом і окремих її членів та є найавторитетнішою особистістю, яка реально відіграє центральну роль в організації спільної діяльності та регулюванні взаємовідносин в групі.

У психологічній літературі виділяють низку концепцій лідерства, основними з яких є теорія «рис лідера», поведінкова теорія та ситуаційний підхід. Жодна з них не розкриває повної картини цього феномену, а розглядає його лише під певним кутом зору, зосереджуючи увагу на певному визначальному факторі. Зокрема, у рамках поведінкового підходу, відповідно до якого вирішальним чинником є манера поведінки відносно підлеглих, виділено поняття стилів лідерства.

2. Стиль лідерства – типова для лідера система прийомів впливу на групу. Традиційною в психології вважається система класифікації, запропонована К. Левіном, яка включає наступні стилі лідерства: авторитарний, для якого характерні жорсткі способи управління, відхилення будь-чиєї ініціативи та обговорення рішень, які приймаються; демократичний, з притаманними йому колегіальністю та схваленням ініціативи; ліберальний стиль, що характеризується відмовою від управління, ухиленням від керівництва.

Науково-емпіричні дослідження лідерства та його стилів проводилися протягом усього ХХ століття та до теперішнього часу, проте досі не існує однозначного визначення поняття «лідерство», а також відрізняються й уявлення про природу та сутність цього феномену. Не було знайдено прямого зв’язку між стилем керівництва та ефективним лідерством, а також різняться висновки щодо впливу стилю лідерства на продуктивність діяльності та ступінь задоволеності нею. Неоднозначність результатів досліджень, проведених у галузі психології, підтверджує доцільність подальшого вивчення проблеми лідерства та його стилів.

Було виявлено, що схильність до того чи іншого стилю лідерства пов’язана з багатьма особистісними властивостями, що виступають диспозиціями, про наявність яких свідчать стійкі закономірності мислення, переживань та дій і які дозволяють прогнозувати та пояснювати поведінку, є непрямими її причинами. Такими особистісними особливостями є індивідуально-типологічні властивості.

3. Індивідуально-типологічні особливості особистості – це ті психічні властивості, які є найбільш стійкими та постійно проявляються, забезпечують певний рівень поведінки та діяльності, типовий для неї. Відповідно до структури особистості, запропонованої А. Г. Ковальовим, індивідуально-типологічні властивості представлені у темпераменту, характері, здібностях, спрямованості, самосвідомості. Названі особливості мало змінюються та належать до найбільш стабільних властивостей, а тому накладають свій відбиток на діяльність людини у будь-якій галузі.

4. У причинно-наслідковому зв’язку особистісні риси розглядаються як причина, а поведінка – наслідок, що свідчить про можливість зв’язку схильності до того чи іншого стилю лідерства з особистісними властивостями та припустити можливість визначення типологічних чинників стилів лідерства.