2.2.3. Криміналістична характеристика інших особистих прав.

Злочини, які посягають на інші особисті права можна поділити на такі групи:

1)злочини проти прав інтелектуальної власності;

2)злочини проти сім’ї;

3)злочини проти свободи совісті;

4) інші злочини, які посягають на особисті права громадян.

При розробленні методичних питань розслідування злочинів у сфері інтелектуальної власності з огляду на їхню специфічність важливим є правильне розуміння ключових понять названого інституту цивільного права.

Предметом злочину можуть бути і суміжні права, які ґрунтуються на використанні авторських прав, – права виконавців, виробників фонограм та відеограм, організацій мовлення.

Об’єкти авторського і суміжних прав, якими виступають твори, не можна ототожнювати з об’єктами злочину, зокрема передбаченого ст. 176 КК України. Об’єкт самого авторського або суміжного прав, на використання якого посягає правопорушник, – це матеріальна річ, з приводу якої або шляхом дії (впливу) на яку вчиняється злочин. Тому саме об’єкти авторського права і виступає предметом злочинної діяльності в названій сфері і є досить різноманітними (літературні твори, твори образотворчого мистецтва, твори декоративно-прикладного мистецтва, фотографічні твори, твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва, твори хореографії та пантоміми, картографічні твори, бази даних та інші). Об’єктами суміжних прав і, відповідно, предметом злочину є виконання, фонограми, відеограми і передачі організацій мовлення.

Важливим елементом криміналістичної характеристики злочинних порушень авторського та суміжних прав є особа потерпілого. В авторському праві використовується поняття „суб’єкт авторського та суміжного права”, під яким розуміється особа, якій належать авторські немайнові та майнові права у зв’язку з твором. Такими особами можуть визнаватися:

- автор – фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір, має на нього майнові та/або немайнові права;

- спадкоємці та особи, яким автори чи їхні спадкоємці передали свої авторські майнові права;

- виконавці творів – фізична особа – актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи будь-яким іншим способом виконує твори літератури, мистецтва чи твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент музичних і музично-драматичних творів;

- виробники фонограм – фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший звукозапис виконання або будь-яких звуків;

- виробники відеограм – фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший відеозапис виконання або будь-яких рухомих зображень (як із звуковим супроводом, так і без нього);

- організації мовлення – організація ефірного мовлення чи організація кабельного мовлення;

- спадкоємці та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконань, відеограм, фонограм, правонаступники організацій мовлення.

У криміналістичні характеристиці злочинних порушень авторського та суміжного прав винятково важливе місце посідають способи вчинення названих злочинів. Способи вчинення злочинів знаходяться в прямій залежності від конкретних способів використання об’єктів авторського права і від оцінки правової природи подібного роду дій. Враховуючи це пропонується така їхня класифікація: 1) відтворення твору (включає перелік варіантів виготовлення копій залежно від характеру твору і матеріальних носіїв); 2) трансляція і ретрансляція; 3)публічне сповіщення; 4) публічне виконання; 5) публічна демонстрація аудіовізуального твору, відеограми; 6) публічний показ; 7) плагіат (привласнення авторства); 8) незаконний імпорт; 9) розміщення, заміна маркувальних (захисних) знаків (стрічок, наклейок, голограм, поліграфічних вкладишів) на упаковці (внутрішній або зовнішній частинах) або носії, які свідчать про те, що дана продукція охороняється законом, у випадку якщо це не відповідає дійсності; 10) використання творів у якості контенту для мобільних телефонів (використання музичних творів у якості мелодій та рінгтонів, графічних творів у якості заставок); 11) використання програмного забезпечення для мобільних телефонів.

Особливості предмета доказування у кримінальних справах про злочинні порушення авторських і суміжних прав суттєво впливають на зміст тактичних завдань розслідування і засоби їх вирішення. У зв’язку з цим при дослідженні методичних питань розслідування досить специфічних злочинів зазначеної категорії, на наш погляд, необхідним є визначення зв’язку між категоріями різних наук кримінально-правового циклу за схемою „склад злочину” – „предмет доказування” – „тактичні завдання розслідування” – „тактичні операції”.

Використане законодавцем визначення складу злочинних порушень авторських і суміжних прав (ст. 176 КК України) суттєво впливає на зміст обставин, що входять до предмета доказування (ст. 64 КПК України): а) подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину; б) винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви; в) обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом’якшують та обтяжують покарання; г) характер і розмір шкоди, заподіяної злочином.

Елементи предмета доказування у справах про злочинне порушення авторських і суміжних прав заходять свою подальшу конкретизацію у вирішенні таких специфічних завдань розслідування, як:

– встановлення приналежності авторських або суміжних прав потерпілому;

- встановлення охороноздатності твору;

- встановлення розміру заподіяної матеріальної шкоди;

- встановлення кваліфікуючих ознак злочину;

- встановлення ознак невідповідності примірників розповсюджуваного твору ліцензійним примірником.²⁴

Посягання на сімейні відносини може бути здійсненим шляхом вчинення лише певних діянь, здатних за своїми властивостями заподіяти їм шкоду. Так, зокрема, об’єктивна сторона посягань на майнові сімейні відносини може характеризуватися порушенням права власності (володіння, користування, розпорядження) на майно, що належить іншому члену сім’ї або перебуває у спільній з ним власності, а також ненаданням іншому члену сім’ї кошів на його утримання, передбачених законом або шлюбним договором. Об’єктивна сторона посягань на немайнові сімейні відносини як необхідна складова передбачених кримінальним законодавством злочинів проти сім’ї та неповнолітніх характеризується діяннями, що полягають у заподіянні їм шкоди шляхом злісного невиконання обов’язків по догляду за дитиною з боку батьків, опікунів чи піклувальників, підміни дитини, розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) та незаконних дій щодо усиновлення (удочеріння). Посягання на відносини щодо нормального фізичного, духовного та статевого розвитку неповнолітніх з об’єктивної сторони характеризуються вчиненням суспільно небезпечних діянь, що завдають шкоду нормальному фізичному, духовному або статевому розвитку неповнолітніх шляхом фізичного, психічного або духовного насильства.

Злочини проти сім’ї та неповнолітніх можуть бути вчинені як загальним, так і спеціальним суб’єктом. Спеціальними суб’єктами цих злочинів виступають особи, які є членами сім’ї та на яких сімейним законодавством покладено певні сімейні обов’язки, а також особи, що виконують професійні або службові обов’язки із забезпечення належного існування сімейних відносин та відносин щодо нормального розвитку неповнолітніх. Серед спеціальних суб’єктів розглядуваних злочинів також слід виділити повнолітніх осіб, тобто осіб, яким на момент вчинення злочину виповнилось 18 років, та осіб, які раніше вчиняли такі злочині та (або) були судимі за їх вчинення.

Визнання спеціальними суб’єктами злочинів проти сім’ї та неповнолітніх учасників сімейних відносин або відносин щодо забезпечення охорони життя та здоров’я неповнолітніх обумовлене механізмом заподіяння шкоди об’єкту цих злочинів. При вчиненні таких злочинів посягання на суспільні відносини здійснюється „з середини”, тобто особою, яка сама є учасником цих суспільних відносин. Врахування цієї особливості показує на певні недоліки щодо встановлення кримінальної відповідальності за заподіяння шкоди суспільним відносинам „з середини”, усунення яких має бути здійсненим через розширення кола спеціальних суб’єктів окремих злочинів проти сім’ї та неповнолітніх, запропоновано шляхи вдосконалення у цій частині чинного кримінального законодавства.²⁵

До злочинів у сфері віросповідання належать порушення законодавства про релігію, загальнокримінальні злочини, вчинені за релігійними мотивами

або під виглядом виконання релігійних обрядів. Кримінально-правова кваліфікація та криміналістична характеристика таких злочинів полягає в правильному оцінюванні уповноваженими державою органами фактичних обставин вчиненого діяння та в обґрунтуванні необхідності застосування до порушників відповідної статті Кримінального кодексу України.²⁶