Сучасний стан охорони праці в україні

Умови та безпека праці, їх стан та покращання - самостійна і важлива задача соціальної політики будь-якої сучасної промислово розвинутої держави. Для того, щоб краще усвідомити на якому рівні знаходиться стан охорони праці в сучасній Україні необхідно зважити на те, що 1991 року розпочалася не лише розбудова нової держави, а й те, що країна, опинившись у стані економічної кризи, водночас вирі­шувала (та ще й зараз продовжує вирішувати) задачі зміни соціально­го, економічного та державного устрою.

Рівень безпеки будь-яких робіт у суспільному виробництві знач­ною мірою залежить від рівня правового забезпечення цих питань, тобто від якості та повноти викладення відповідних вимог в законах та інших нормативно-правових актах. У 1992 році вперше не лише в Україні, а й на теренах колишнього СРСР було прийнято Закон Укра­їни «Про охорону праці», який визначає основні положення щодо реа­лізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров’я в процесі трудової діяльності та принципи державної політики у цій сфері, регулює відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єди­ний порядок організації охорони праці в країні.

Заявивши про свій намір приєднатися до Європейського Союзу, Україна взяла на себе зобов’язання щодо приведення національного законодавства у відповідність з законодавством ЄС. З цією метою 1992 р. прийнято нову редакцію Закону «Про охорону праці», розро­блюються нові нормативно-правові акти, ведеться робота по внесен­ню змін до діючих нормативних актів по таким напрямкам: загальні вимоги безпеки праці та захисту здоров’я працюючих на робочих міс­цях, безпека машин, безпека електрообладнання, засоби індивідуаль­ного захисту, використання вибухових речовин, гірничі роботи, захист від шуму тощо.

Починаючи з 1994 року в Україні розроблюються Національні, галузеві, регіональні та виробничі програми покращання стану умов та безпеки праці на виробництві, в ході реалізації яких були закладені основи для удосконалення державної системи управління охороною праці, впровадження економічних методів управління, вирішення

питань організаційного, наукового і нормативно-правового забезпе­чення робіт у сфері охорони праці. Розроблені засоби захисту пра­цюючих, які раніше не випускались в Україні; створено ряд засобів, що контролюють стан охорони та умови праці, небезпечні та аварійні ситуації; створена єдина автоматизована інформаційна система охо­рони праці тощо.

Виробничий травматизм в Україні за період 1980-2004 рр.

З часів набуття Україною незалежності спостерігається стійка тен­денція зниження виробничого травматизму, як загального так і зі смертельними наслідками, що видно з таблиці 1.

Рік	Чисельність працюючих	Травматизм			Непрацездатність, людино-днів
		загальний	смертельний
1980	23581989	147475	2838	3111808
1985	23621764	124610	2335	2770644
1990	22614835	139600	2640	2847840
1995	17951806	80450	2195	2122203
1997	15794245	54510	1646	1527059
1999	14300370	39844	1388	1250563
2001	12651907	30992	1399	1028583
2002	12297260	26168	1285	894001
2003	11954815	24929	1230	859730
2004	11954094	22691	1164	839475

Таблиця 1

Якщо в перші роки зменшення кількості нещасних випадків було зумовлене в першу чергу такими обставинами, як падіння обсягів виробництва, зменшення чисельності працюючих, можливим прихо­вуванням нещасних випадків від реєстрації, особливо на малих під­приємствах, то аналіз стану виробничої безпеки за останні роки пока­зує, що в Україні набула тенденція зниження виробничого травматиз­му при стабілізації кількості працюючих і зростанні виробництва в народному господарстві (рис. 1), що не в останню чергу зумовлено реалізацією принципів, закладених до Закону України «Про охорону праці».

Рис. 1. Динаміка валового внутрішнього продукту та виробничого травматизму в Україні

Основними причинами нещасних випадків в нашій країні є пору­шення технологічного процесу, трудової та виробничої дисципліни, вимог безпеки при експлуатації транспортних засобів, незадовільне утримання і недоліки в організації робочих місць, незадовільна орга­нізація виконання робіт, невикористання засобів індивідуального захисту.

Разом з тим слід відмітити, що у зв’язку з погіршенням економіч­ної ситуації і матеріально-технічної бази підприємств, що спостеріга­лось протягом минулих майже двох десятиліть, умови праці на біль­шості з них також погіршились. В промисловості, сільському госпо­дарстві, будівництві на транспорті зросла кількість робочих місць, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам і правилам. В серед­ньому 20-25% працюючих постійно знаходяться під впливом шкід­ливих умов праці.

Із загальної кількості технічних засобів, які експлуатуються в кра­їні, під облік потрапляє лише 30%. З них біля 50% вичерпали перед­бачений паспортом ресурс роботи, 20% не відповідають вимогам нор­мативних актів охорони праці і лише 30% мають сертифікат.

Згідно оцінок, що наведені в Програмі розвитку України до 2010 ро­ку, біля 2/3 основних виробничих фондів країни протягом найближчих 10 років в більшій своїй частині стануть зношеними. Обумовлено це тим, що критичного зносу досягнуть не лише фонди, яким зараз 15­20років, а й ті, яким 10-14 років. В той же час за своїми потенційними можливостями Україна разом з іноземними інвесторами не зможе здій­снити їх повне оновлення. Через це слід очікувати, що значно збіль­шиться кількість техногенних аварій, катастроф, нещасних випадків з людськими жертвами і травматизмом. В таких умовах необхідно прискорити процеси реструктуризації і модернізації перспективних та консервації, закриття і ліквідації мало перспективних та найнебезпечні- ших підприємств. В цьому процесі особливу роль відіграє охорона праці як система, яка має спрямовувати свої зусилля на забезпечення належного рівня безпеки праці та виробничого середовища.

Спостерігається суттєва (в кілька десятків разів) різниця по кіль­кості травмованих та загиблих на виробництві в окремих регіонах кра­їни. Найбільший виробничий травматизм має місце в Донецькій, Лу­ганській, Дніпропетровській, Запорізькій областях, а найменший - в Чернівецькій, Закарпатській, Тернопільській областях (табл. 2).

Вирішення проблем охорони праці вимагає взаємодії відповідних органів влади та громадськості. Реалізація відповідних державних програм, спрямованих на покращання умов і охорони праці, дозво­лить розробити і впровадити науково обґрунтовану державну систему наглядової, навчально-методичної та контрольної діяльності у сфері охорони праці; адаптувати нормативно-правову базу з питань охорони праці до вимог директив Європейського Союзу; вирішити питання науково-методичного та інформаційного забезпечення з питань охорони праці на національному та регіональному рівні та багато іншого, що дозволить здійснити комплексне вирішення задач охорони праці, забезпечити пріоритет життя і здоров’я працюючих по відношенню до результатів виробничої діяльності і створити безпечні та здорові умови праці на підприємствах і в організаціях усіх форм власності.

Для вирішення зазначених задач в Україні існує достатній науко­во-технічний потенціал. Перед усім - це Національний науково-дос­лідний інститут охорони праці. Крім того понад 500 організацій і під­приємств займаються питаннями охорони праці. Серед них відомі своїми розробками інститути НАН України, такі як Інститут економі­ки промисловості, ІЕЗ ім. Є. О. Патона, Інститут медицини праці; галузеві організації: МакНДІ (м. Макіївка), НВО «Респіратор» (м. Донецьк), ДержНДІТБХП (м. Сіверськодонецьк), ДержНДІБПГ (м. Кривий Ріг); вищі навчальні заклади: НТУУ «Київський політех­нічний інститут», Державний університет «Львівська політехніка», Криворізький державний університет та ряд інших закладів.

Таблиця 2

Відомості про стан виробничого травматизму за 2003-2004 рік по областях

Області	2004 р.		2003 р.		Різниця, +/-
	Всього	У т. ч. «смерт.»	Всього	У т. ч. «смерт.»	Всього	У т. ч. «смерт.»
Україна	22691	1164	24929	1230	-2238	-66
Авт. Республіка Крим	555	45	528	50	27	-5
Вінницька	523	28	525	33	-2	-5
Волинська	524	21	499	20	25	1
Дніпропетровська	2024	97	2134	136	-110	-39
Донецька	7182	235	8322	214	-1140	21
Житомирська	383	24	337	27	46	-3
Закарпатська	122	14	130	17	-8	-3
Запорізька	977	58	1041	45	-64	13
Івано-Франківська	278	26	257	18	21	8
Київська	406	63	441	38	-35	25
Кіровоградська	389	15	404	21	-15	-6
Луганська	3201	90	3593	93	-392	-3
Львівська	701	40	819	42	-118	-2
Миколаївська	290	21	357	30	-67	-9
Одеська	403	49	533	55	-130	-6
Полтавська	508	31	601	29	-93	2
Рівненська	254	15	303	15	-49	0
Сумська	586	21	597	22	-11	-1
Тернопільська	181	25	173	27	8	-2
Харківська	821	52	738	52	83	0
Херсонська	310	19	379	20	-69	-1
Хмельницька	361	36	353	37	8	-1
Черкаська	250	20	245	21	5	-1
Чернівецька	104	12	113	11	-9	1
Чернігівська	333	21	470	30	-137	-9
м. Київ	897	79	912	120	-15	-41
м. Севастополь	128	7	125	7	3	0