БЛОК ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПРОБЛЕМНИХ ЗАВДАНЬ

1. Образна система тексту. Ключові слова.

2. Характеристика засобів милозвучності: евфонічні чергування голос­них і приголосних; вимовна легкість (повноголосся, подовження, спрощення).

3. Засоби активізації уваги слухачів.

Завдання 4. Доберіть і запишіть 3-4 аргументи, щоб підтвердити такі думки:

1. Людина відчуває свій обов'язок лише тоді, коли вона вільна (А. Берг­сон). 2. Свобода - це воля до особистої відповідальності (Ф. Ніцше). 3. Світ належить тим, хто вміє хотіти (Д. Донцов).

Завдання 5. Складіть цитатний план до теми «Мовленнєва комунікація у фаховій діяльності». Подумайте, у якій послідовності варто розташувати ви­слови видатних людей.

Завдання 6. Запишіть типові орфоепічні, граматичні, лексичні, стилістичні помилки, які допускають в українському мовлення суспільні діячі, політики.

Завдання 7. Підготуйте кілька виступів на одну тему, але різних за ме­тою, наприклад, інформаційний виступ, рекламний, критичний. Що різнить ці виступи?

Завдання 8. Підготуйтеся до тренінгу «Мистецтво презентації».

Раніше вождями народів були із полководців, нині вождями стають ті, хто уміє красиво говорити.

Аристотель

Напишіть промову, створіть з допомоги Power Point презентацію, яка б допомогла вам зацікавити, привернути увагу аудиторії. Під час тренінгу будь­те готові аналізувати публічні виступи ваших однокурсників за критеріями, запропонованими нижче.

Основні критерії оцінювання публічної промови: обізнаність промовця з вибраної теми; точне, цікаве формулювання назви теми: чинник актуальності і новизни теми: ефективність вступу; інформаційна свіжість; логічність роз­витку теми; аргументація основних положень; контраргументація; наочність; контакт з аудиторією; засоби активізації уваги слухачів; мистецтво цитува­ння; прийоми драматизації виступу; поведінка оратора; стилістична вираз­ність виступу; техніка і культура мовлення; засоби художнього мовлення; афористичність мовлення; інтонаційна різноманітність; елементи театралі­зації; гумор; цікаві приклади тощо.

Критерії аналізу публічного виступу

І. Оцінювання з погляду культури української мови:

Риторична компетенція складається із сукупності умінь спілкуватися і впливати па співрозмовника. Кожне уміння може розглядатися як сукупність інтелектуальних і практичних дій, цілеспрямованих і взаємозалежних, виконуваних у певній послідовності.

З посібника

Завдання 1. Укладіть словник основних риторичних термінів, послуговуючись лексикографічною працею Кунь 3. Риторичний словник. - К.: Рідна мова, 1997.

Завдання 2. Користуючись посібником Томан І. Мистецтво говорити: Пер. з чес- 2-е вид.- К.: Політвидав України, 1989, підготуйтесь до виступу за обраною темою.

1. Передусім зміст та етика розмови. Голос і слух - посередники у вста­новленні зв'язків з навколишнім світом.

2. Вибір слів. Упорядкування мови.

3. Поза, жести, міміка людини під час мовлення. Встановлення кон­тактів.

4. Як привернути й утримати увагу слухачів. Особистість мовця.

5. Чого треба уникати. Навчіться розуміти мову без слів.

6. Вміння переконувати.

7. Мета розмови. Стосунки між людьми у світлі досягнень психології.

8. Початок, головна частина й закінчення виступу. На першому місці -слухачі.

9. Виклад. Стиль і мовний рівень виступу. Власне виступ.

Завдання 3. Підготуйте наукову доповідь з проблем свого фаху, викорис­товуючи логічну аргументацію. Зробіть риторичний аналіз промови за схемою.

Схема риторичного аналізу промови

1. Як оратор сформував тему, мету, представив предмет?

1. Яка композиція (вступ, основна, заключна частини) тексту і як вона спрямована на досягнення мети?

2. Монолог, діалог, полілог.

3. Логічність, послідовність і доцільність побудови промови.

2. Як сформульовано тези, наскільки вдало вибрано тип аргументації та види доказів?

• індивідуальне (спілкуються двоє);

• колективне спілкування.

3. З урахуванням каналів комунікації виділяють:

• безпосереднє спілкування («обличчя до обличчя»);

• опосередковане (телефон, радіо, телебачення).

3. Залежно від змісту повідомлення розрізняють:

побутове (обговорення щоденних проблем); наукове (обговорення наукових проблем);

• фахово-ділове (спілкування між людьми як представниками фахових установ);

естетичне (передавання естетичної інформації).

Усі ці форми мовленнєвого спілкування істотно різняться між собою і мають свою специфіку. Особливе значення для фахової підготовки мають такі форми мовного спілкування як діалог, монолог і полілог.

Діалог - це форма ситуаційно зумовленого спілкування двох осіб, комунікативні ролі яких упорядковано змінюються (мовець стає адре­сатом, а адресат перетворюється на мовця).

Висловлювання у діалозі називаються репліками (комунікатив­ними кроками).

Діалогічне професійне спілкування завжди прогнозує мету і за­вдання, формується під впливом мотивів фахової діяльності. Найхарактерніші ознаки діалогу:

• безпосередність словесного контакту двох учасників спілку­вання;

швидкий обмін репліками без попереднього обмірковування;

• ситуативна залежність реплік;

• можливість імпліцитного способу передачі інформації (репліки скорочені, нерозгорнуті);

• використання паравербальних засобів (жести, міміка, рухи тіла, погляд, відстань тощо), що реалізуються візуально;

• зорове й слухове сприйняття учасників діалогу; важливість інтонації, тембру, тональності. Інтонація сприяє формуванню діалогічного контексту.

Монолог — форма мовлення адресата, розрахована на пасивне й опосередковане сприйняття адресатом. Отже, реакція слухача не ма­теріалізується в знаковій формі мови.

Усі форми усного монологічного мовлення можна переділити на дві групи:

1	2	3
6.	Імпровізоване	Докладний і ґрунтовний виклад думок
7.	Інтонація, міміка, жести (невербальні засоби)	Відсутність цих засобів
8.	Чітко індивідуалізоване	Поглиблена робота над словами і текстом
9.	Емоційне й експресивне	Редагування думки і форми її вираження
10.	Повтори, перебивання, повернення до вже сказа­ного тощо	Самоаналіз написаного, можли­вість багаторазового перепису­вання і вираження
11.	Обмежене в часі	Можливість перечитування
12.	Особливості комунікативної ситуації	Текстові характеристики

Отже, для усного спілкування визначальним є: безпосередня наяв­ність адресата, замкнена цілісна комунікативна ситуація, складниками якої є комуніканти й текст, невербальні засоби спілкування, інтонація, емоційність та експресивність. Головна складність в оволодінні усним спілкуванням є необхідність і вміння визначити на слух (навіть інту­їтивно) доцільність чи недоцільність того чи іншого слова, звороту, інтонації, манери мовлення в кожній конкретній ситуації.

2.3.2. ІНДИВІДУАЛЬНІ ТА КОЛЕКТИВНІ ФОРМИ ФАХОВОГО СПІЛКУВАННЯ

Усне фахове спілкування відбувається у межах конкретних форм, яким властива особлива організація мовних засобів. В основу виокрем­лення цих форм покладено різні критерії:

1. За способом взаємодії між комунікантами виділяють:

монологічне (говорить один учасник спілкування);

• діалогічне (зазвичай розмовляє двоє осіб);

• полілогічне спілкування (розмовляють троє і більше учасників).

2. За кількістю учасників виокремлюють: