- •МІнісерство освіти та науки України
- •Тема 1. Політична система суспільства
- •Сутність і структура політичної системи
- •Функції і типологія політичних систем
- •1.3. Політична система України
- •Висновки
- •Політична система суспільства
- •Класифікація політичних систем
- •Зміни до Конституції України 2004 р.
- •Універсал національної єдності
- •Плану дій для забезпечення національної єдності:
- •Тема 2. Держава у політичної системі суспільства
- •. Сутність, форми, структура та функції держави
- •Головні риси правової та соціальної держави
- •Висновки
- •Основні форми держав
- •Конституція України
- •Характерні риси республіканської форми правління
- •Основні риси правової держави
- •Тема 3. Громадянське суспільство
- •3.2. Ознаки та умови функціонування громадянського суспільства
- •Взаємодія громадянського суспільства і держави
- •Висновки
- •Тема 4. Політичні режими
- •Сутність та типи політичних режимів
- •Ознаки демократичного політичного режиму
- •4.3. Політичний режим сучасної України.
- •Висновки
- •Політичні режими
- •Тема 5. Політичні партії, громадські організації та партійні системи
- •5.1. Політичні партії та партійні системи
- •1). За наявністю у політичних партіях достатньо чіткої ідеології:
- •2). За ставленням до домінуючого у сучасному світі типу приватновласницьких суспільно-економічних відносин (тобто за ступенем сприйняття або неприйняття цього типу в цілому):
- •3). Якщо керуватися класовим підходом до оцінки соціальної спрямованості партійних програм, то політичні партії можна класифікувати на:
- •4). Залежно від специфіки офіційної та фактичної соціально-політичної ідеології:
- •5). За ставленням до релігії та свободи совісті:
- •6). За цивілізаційними ознаками:
- •7). За особливостями тлумачення оптимальних форм державного будівництва та інституційно-правового закріплення міжнародних інтеграційних процесів розрізняються партії, що виступають:
- •4. За обмеженнями національно-етнічного характеру на членство в партії або за фактичною перевагою серед членів партії представників певних етнічних груп населення виділяються партії, що представляють:
- •5. За територіальними межами фактичної діяльності політичні партії можна Темаяти на:
- •1. За своєю природою:
- •Взагалі ж у становищі українських партій чимало спільного:
- •5.2. Громадсько - політичні організації та рухи
- •Соціально-політичний устрій та політичне призначення, функції партії
- •Ознаки політичної партії
Взагалі ж у становищі українських партій чимало спільного:
у більшості з них відсутній свій електорат;
спостерігається втрата інтересу громадян до всіх партій;
вкрай слабкі ідеологічні засади;
переживають розколи, скорочення лав, втрату впливу і авторитету;
відірваність програмних гасел партій від повсякденних інтересів населення;
спостерігається активне зрощення партій та їхнього апарату з бізнесом, часто з тіньовим;
відсутність сталого співробітництва партій в головному – побудові незалежної процвітаючої України.
Партійна система – це сукупність політичних партій, зв’язки між ними, а також державою.
В сучасної політичної практиці розрізняють наступні типі партійних систем:
однопартійна система (була колись в Італії, Німеччині, СРСР, сьогодні - на Кубі, в Північної Кореї, Кенії, Малі, Лівії, Швеції, Японії );
двопартійні системи (Великобританія, США);
двоблокова партійна система (Франція, Малайзія, Україна в майбутньому
двопартійні модифіковані партійні системи (одна за провідних партій змушена вступати в коаліцію з третьою партією, слабшою, але такою, що має постійне представництво в парламенті);
багатопартійні системи (Італія, Бельгія, Голландія).
Однопартійна система має такі ознаки:
• існування тільки однієї легальної партії, заборона утворення інших;
• домінуюча роль партії в державі, зрощення партійного апарату з державним;
• тоталітарний політичний режим.
Однопартійна система існувала в 20 — 40-х роках у фашистській Італії, в ЗО — 40-х — в гітлерівській Німеччині, в 20 — 80-х роках у Радянському Союзі, сьогодні — на Кубі, в Північній Кореї, Іраку та деяких країнах Африки (Кенії, Малі, Лівії тощо).
Двопартійна система характеризується такими рисами:
• наявність кількох політичних партій;
• існування двох партій значно авторитетніших за інших;
• формування складу уряду однією з двох партій, котра перемогла на виборах;
• впливова опозиція партії, яка програла вибори;
• демократичний політичний режим.
Класичними країнами з двопартійною системою залишаються Великобританія і США. Республіканська й Демократична партії США, Консервативна та Лейбористська партії Великобританії мають вікові традиції політичної боротьби, а виборче законодавство цих країн сприяє існуванню саме такої системи.
Серед багатопартійних систем італійський політолог Сарторі виділяє системи обмеженого і поляризованого плюралізму, а також атомізовану партійну систему.
Система обмеженого плюралізму, за Сарторі, характеризується ознаками:
• наявністю в країні багатьох політичних партій;
• репрезентацією у парламенті лише кількох партій;
• репрезентацією в уряді деяких із представлених у парламенті партій;
• відсутністю позасистемної опозиції;
• демократичним політичним устроєм.
Залежно від механізму формування виділяють різні варіанти системи обмеженого плюралізму:
1. Однопартійне правління, коли уряд формується партією, що дістала абсолютну більшість голосів на парламентських виборах. Типовим прикладом є Іспанія, де офіційно зареєстровано близько 250 політичних партій та організацій, у парламенті їх представлено вісім, а уряд сформовано соціалістичною партією, котра перемогла на виборах. Таким же чином формується уряд в Індії.
2. Двоблокова коаліція, коли уряд формується одним з двох блоків, що перемагає на виборах, наприклад, у ФРН, де з 1969 р. до 1982 р. уряд формувався блоком соціал-демократів з вільними демократами (СДПН-ВДПН), а постійний блок ХДС/ХСС перебував у опозиції. З 1982 р. ситуація змінилася, оскільки ВД П Н розірвала блок із СДПН й увійшла до коаліції ХДС/ХСС, яка і перемогла на виборах. Подібна система діє в Австрії. Деякі автори називають двоблокову коаліцію "модифікованою двопартійною системою", зважаючи на наявність двох сильних партій, жодна з яких, однак, не має абсолютної більшості в парламенті, а тому змушена шукати союзу з третьою.
3. Мультипартійна коаліція, коли уряд формується з представників кількох партій на основі їхнього пропорційного представництва в парламенті за результатами виборів. Характерним прикладом мультипартійних стабільних коаліцій є Швейцарія, а нестабільних - Італія, Бельгія, Нідерланди.
Сарторі вважає систему обмеженого плюралізму найдосконалішою, оскільки в ній відсутні антисистемні партії та двосторонні опозиції, всі партії орієнтовані на участь в уряді, можливою є їхня участь у коаліційних кабінетах.
Систему поляризованого плюралізму характеризують:
— наявність багатьох політичних партій;
— гострота ідеологічного розмежування між ними;
— присутність серед політичних партій позасистемних;
— формування уряду партіями центру;
— наявність двосторонньої (двополярної) деструктивної опозиції;
— демократичний політичний режим.
Типовими країнами з поляризованою системою в різні роки були Франція й Італія. У Франції партіями центру були Французька соціалістична партія (ФСП) та праве Об'єднання на підтримку республік (ОПР), роль лівої деструктивної опозиції виконувала Французька комуністична партія (ФКП), а правої — Національний фронт (НФ).
Таким чином, політична партія - це організована частина суспільства, члени якої добровільно об’єднуються з метою вибороти владу в суспільстві та утримати її.
Громадське суспільство примушує об’єднати громадян не тільки в партії але і в інші об’єднання: громадські організації та рухи.
За сучасних умов партії, громадські об’єднання та рухи стають ключовими елементами демократії, рушійною силою процесів трансформаційних зрушень.
Вони відіграють роль сполучної ланки між виборцями, їхніми інтересами, з одного боку, та державними установами, інституціями, де приймаються рішення, з другого це своєрідні канали політичної взаємодії між різними елементами “громадського суспільства” та “правової держави”.
Саме політичні партії та рухи відіграли провідну роль у переході від авторитарного до посткомуністичного управління після 1989р. у Східної та Центральної Європі.