Тема 2. Держава у політичної системі суспільства

2.1. Сутність, форми, структура та функції держави.

2.2. Головні риси правової та соціальної держави.

Вступ

В політичній системі суспільства держава посідає особливе місце і тому не випадково, що довгий час проблеми політики ототожнювались з проблемами держави. Це зумовлено тим, що саме в державі концентрується реальний зміст основного питання політики – питання про владу.

Місце держави як визначального елемента політичної організації суспільства визначається призначенням її в суспільстві. Вона виступає як:

• політична організація громадянського суспільства;

• носій влади в суспільстві;

• представник усього населення на даній території;

• форма політичного панування, що виражається у прийнятті владних рішень обов’язкових для виконання всім населенням;

• джерело всього політичного в суспільстві;

• виразник загального інтересу;

• інструмент реалізації загальної волі в суспільстві;

• головний суб’єкт політичного суверенітету;

• основний стабілізатор суспільного життя.

У світі існує 200 держав і їх кількість продовжує зростати. Вони різняться своєю історією, досвідом становлення та розвитку.

Актуальність проблеми обумовлено наступними факторами:

по-перше, предметом політичної науки. Держава - це інституціолізована політична влада;

по-друге, багатоваріантністю визначення держави та наявністю різних концепцій держави;

по-третє, складним механізмом функціонування її в політичної системі суспільства;

по-четверте, проблемами національного державотворення в Україні;

по-п’яте, перманентним (безперервним) характером реформ в сфері державного будівництва, які потребують консолідованої позиції національної еліти та різних політичних сил;

по-шосте, відповідальними завданнями держави у внутрішньої та зовнішньої політиці.

1. . Сутність, форми, структура та функції держави

Держава – це організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально-неоднорідному суспільстві, яка забезпечує цілісність і безпеку суспільства, здійснює управління загальносуспільними справами.

У різних філософських, соціологічних, політологічних концепціях це поняття має неоднаковий зміст. Наприклад, представники юридичного позитивізму (К.Гербер, А.Самен, П.Лабанд та інші) визначили державу як правову форму для сукупного життя народу, як “юридичне уособлення нації”. Розробник соціологічної теорії держави Р.Уєрінг вважав, що держава – це соціальна організація примусової влади, яка на перший план ставить суспільні інтереси у порівнянні з особистими.

Анархісти (М.Штірнер, П.Прудон, М.Бакунін, П.Кропоткін) визначали державу як організацію, яка облегшує свободу індивіда та будується на рабстві праці. Російський економіст та філософ П.Струве розглядає державу як надкласову силу, яка інтегрує усі верства і класи суспільства. Американський політичний діяч О.Гамільтон вбачав у державі як правового гаранта власності та розвитку бізнесу, так інтегратора усього суспільства для досягнення загальнонаціональних цілей.

Основні теорії виникнення держави можна згрупувати у такі групи:

1). Теологічна теорія (представники ідеологи релігій Стародавнього Сходу, католицької церкви, ісламу). Ця теорія пояснює походження держави Божою волею. Звідси виводиться залежність держави від релігійних організацій і діячів, покора усіх перед державною владою.

2). Патріархальна теорія (представник - Аристотель). Держава – це результат розвитку сім’ї. Абсолютна влада правителя є продовження влади батька у сім’ї.

3). Договірна теорія (представник – Г.Гроцій, Т.Гоббс, Ж.-Ж. Руссо та інші). Держава – це результат договору, укладеного між суверенним правителем і людьми. Появі держави передував “природний стан”, коли йшла “війна всіх проти всіх” (Т.Гоббс).

4). Психологічна теорія (представники – Л.Петражицький, Дж.Фрезер та інші). Держава – це організація, яка утворилася для керівництва суспільством з боку визначних осіб. Це керівництво є необхідне, бо люди мають психологічну потребу у підпорядкуванні.

5). Теорія насильства (представники Л.Гумплович, Є.Дюрінг). Згідно цієї теорії, походження держави пояснюється актом насильства, завоювання одного народу іншим. З метою підкорення завойованих народів створюється держава як особливий апарат примусу.

6.) Марксистська (класова) теорія (К.Маркс, Ф.Енгельс). Вона пов’язує виникнення держави одночасно з поділом суспільства на класи. Суть – фактична диктатура певного (панівного) класу.

Отже, в поясненні генезису держави історично склалися два підходи: позакласовий і класовий.

Більшість сучасних зарубіжних і вітчизняних спеціалістів вважає, що виникнення і існування держави не є першим результатом появи приватної власності і поділу суспільства на класи. Наприклад, у Древньому Єгипті і Вавилоні, Стародавньому Китаї, Ізраїльському царстві Давида, античних суспільствах та в інших країнах утворення держави передувало класовій диференціації населення.

А новітній досвід засвідчує що, з утворенням громадського суспільства і правової держави, остання все більше перетворюється в надкласовий, загальнонародний інститут, який здатний інтегрувати, консолідувати суспільство, відігравати роль інструмента реалізації загальнонаціональних інтересів, забезпечити цілісність соціальної системи.

Таким чином, держава – організація публічної політичної влади, яка створюється громадянами з метою захисту своїх різноманітних інтересів.

Форми державного правління і національно-територіального устрою держави. (Див. схему №1).

Важливою характеристикою держави є поняття “форма держави”. Це поняття включає у себе такі компоненти, як форма державного устрою, форма державного правління та політичний режим. Під “державним правлінням” розуміється спосіб організації і здійснення державної влади. Традиційно виділяють такі форми державного правління, як монархія та республіка.

Монархія (від грецького monarchia - одновладдя ) – це форма державного правління, при якій верховна державна влада повністю або частково зосереджується в руках одноосібного влади держави і передається у спадок.

Історичними формами монархії є абсолютна та конституційна (обмежена) монархія.

Абсолютна монархія характеризується повновладдям глави держави, а в конституційній – повноваження глави держави обмежується основним законом держави.

Різновидами конституційної монархії є дуалістична (монарх володіє виконавчою владою і частково - законодавчою) і парламентська (монарх володіє законодавчою владою і частково - виконавчою ).

Абсолютна більшість сучасних монархій – парламентського типу (Великобританія, Данія, Швеція, Японія та інші).

Альтернативною до монархії формою правління є республіка. Вона характеризується здійсненням вищої державної влади виборним колегіальним органом, який формується населенням (або його частиною) на визначений час. Республіками є більшість сучасних держав. Різновидами республіки є парламентська, президентська та змішана. (Див. схему № 2).

Парламентська республіка. Верховенство в системі державної влади належить парламенту, який формує уряд. Парламент може висловлювати уряду вотум недовіри, наслідком чого є або відставка уряду, або розпуск парламенту та проведення дострокових парламентських виборів. Уряд володіє виконавчою владою, інколи – законодавчою ініціативою, а також правом клопотати перед президентом за розпуск парламенту. Функції президента в основному зводяться до представницьких.

Президентська республіка. Президент обирається народом, є главою держави і очолює виконавчу владу. Посади прем’єр-міністра немає. Членів уряду призначає президент, однак у деяких державах (наприклад, у США) ключових міністрів затверджує парламент. Президент не має права розпустити законодавчий орган, а депутати парламенту не можуть вплинути на дострокове переобрання президента, окрім як через механізм імпічменту. Разом із президентом іде у відставку увесь уряд.

Мішана республіка. Глава держави (президент) особисто пропонує склад уряду, який обов’язково повинен затверджуватися парламентом. Президент обирається на всенародних виборах. Виконавчу владу очолює прем’єр-міністр.

Зазначимо, що в Україні функціонує парламентсько-президентська форма державного правління.

Першим всенародно обраним Президентом був Л.Кравчук.

Другим Президентом було обрано Л.Кучму (липень 1994.), якого в жовтні 1999 року переобрано на другий термін.

Третім Президентом було обрано В.А. Ющенко (грудень 2004).

Державний устрій – це поділ держави на певні складові та розподіл влади між нею (державою) та цими складовими. Історично склалися три форми державного устрою: унітарна держава, федерація, конфедерація.

Унітарна держава означає таку побудову держави, за якої верховна суверенна влада повністю зосереджена в центрі, а складові держави (області, департаменти, воєводства, тощо) не мають ознак політико-державної самостійності, а є тільки адміністративно-територіальними підТемаами. Для унітарної держави характерна наявність єдиної системи централізованої державної влади, юрисдикція якої поширюється на всю територію країни. Існує єдине громадянство, єдина судова система, єдина конституція. Деякі унітарні держави (Італія, Португалія, Україна та інші) включають автономні утворення.

Федерація – це союзна держава, яка складається з державних утворень, які мають юридичну і, відповідно, політичну самостійність. Принцип федералізму полягає у розмежуванні сфер компетентності федеральної, центральної влади та влади суб’єктів федерації. Цей принцип передбачає договореність у прийнятті спільних рішень, рівне представництво в органах федеральної влади.

Територія у політико-адміністративному відношенні не є єдиним цілим, а складається з об’єктів федерації. Суб’єкт федерації наділяється установчою владою, має право прийняти власну конституцію, мати свою судову та правову системи. Федеральні закони мають безумовний пріоритет над регіональними.

У конституціях федерацій розмежовується компетенція федеральних і місцевих органів влади. У складі федерації може бути різна кількість суб’єктів: у США – 50, в Канаді – 10, у ФРН – 16, у Австралії – 10 і т.д.

До компетенції центральної влади в федерації належить вирішення питань оборони країни, зовнішньої політики, фінансів, оподаткування, організацій структур і діяльності вищих органів влади.

Конфедерація – це союз суверенних держав, які створюються для досягнення конкретної спільної мети. Принцип конфедералізму передбачає збереження повної юридичної та політичної самостійності держав – членів конфедерацій, відсутність центральних органів влади, уніфікованого законодавства, єдиного громадянства, судової системи. Взаємини між суб’єктами конфедерацій ґрунтується лише на добровільних договірних засадах для координації дій у розв’язанні конкретних спільних проблем, конфедерація характеризується відсутністю єдиної податкової системи, фінанси центральних органів складається із внесків, а не з податкових відрахувань. Члени конфедерацій передають у компетенцію союзу вирішення обмеженої кількості питань, найчастіше – у сфері обороні, зовнішньої політики, транспорту, зв’язку.

Конфедераційна форма держави існувала у США (1776 - 1787), в Німеччині (1815 - 1867). Що стосується Швейцарської конфедерації, названої так ще у XIII ст., то фактично вона давно стала федерацією з сильною централізацією найважливіших функцій, хоча конституцією країни визначено, що кожний кантон є “федерально-суверенною державою” зі своїм урядом і конституцією.

Від федерацій та конфедерацій потрібно відрізняти регіональну або інші союзи держав, такі як Співдружність Незалежних держав (СНД).

Є також і інші критерії типології держав. По відношенню до релігії держави можуть бути світськими і релігійними. Релігійні держави управляються, як правило, духовними особами. Панівна релігія є основою правління.

Основні ознаки та функції держави.

Ознаками держави є :

1. Наявність системи суверенної політичної влади (законодавчої, виконавчої, судової). Суверенітет держави означає, що держава володіє найвищою і необмеженою владою над внутрішніми суб’єктами в межах своїх кордонів, а інші держави повинні визначати це.

2. Територія. Держава нерозривно пов’язана з певною територією на яку поширюється її влада, а закони мають обов’язкову силу. Територія включає землю, надра, повітряний та водний простори. Як свідчить історія, саме територіальні претензії одних держав до інших спричинили численні конфлікти, які переросли у військові зіткнення.

3. Монополія на легальне застосування сили. Для цього держава створює спеціалізовані органи примусу, які використовує у ситуаціях, передбачених законом. Діапазон державного примусу простягається від обмеження закону свободи до фізичної ліквідації людини.

4. Наявність державної мови, якою визначається мова нації, котра складає більшість населення держави.

5. Апарат держави, тобто наявність системи органів, які здійснюють функції державної влади і управління, регулювання, контроль. Апарат, як правило, складається з представницьких органів (парламент, органи місцевого самоуправління та самоврядування), виконавчо-розподільчих органів (президент, уряд та його регіональні органи), судові органи, прокуратура, органи державного контролю.

6. Наявність національної правової системи. Кожна держава функціонує в межах визначеної правової системи.

Правова система держави закріплює санкціоновані державою нормативні регулятори суспільного життя, яким повинні підпорядкуватися усі суб’єкти і об’єкти політики.

7. Населення. Держава охоплює своїм впливом усіх людей, які перебувають у межах держави. Жодна особа не може існувати за межами держави і не підкорятися їй, бо приналежність до держави є суспільною необхідністю і регулюється правом. Тут проблема полягає в тому, що держави можуть складатися з однієї національності (це трапляється рідко) або бути багатонаціональними.

В умовах багатонаціональності зусилля влади спрямовані на те, щоб врегулювати конфлікти, які виникають між представниками різних національних груп. Міжнаціональні конфлікти ведуть до сепаратизму і навіть до розпаду багатонаціональних держав (колишні Югославія, Чехословаччина).

Не може бути держави без народу, але зворотна ситуація можлива: український народ в період царизму, єврейський народ до 1948 року, курди до цього часу.

Основний порядок організації життя держави і, зокрема, політичного устрою, закріплений в конституції більшості держав сучасного світу. Майже всі держави мають писані конституції (за виключенням, наприклад, Ірану, Саудівська Аравії, Бутану, Оману).

Конституція вважається ознакою держави.

В Україні Конституція була прийнята 28 червня 1996 року.

Зміни до Конституції України прийняти 8 грудня 2004 року. Україна трансформується у парламентсько-президентську державу.

Функції держави.

Під функціями держави розуміють основні напрямки її діяльності, які розкривають її соціальну сутність і призначення.

Внутрішніми функціями держави є :

• економічна (господарська) функція – держава як організатор та координатор економічних процесів;

• соціальна функція – держава як організатор соціального забезпечення громадян;

• підтримка законності та правопорядку – держава гарантує стабільний порядок у суспільстві та захищає суспільний лад від дестабілізації;

• встановлення норм, дотримання яких є обов’язковим для усіх юридичних та фізичних осіб і покликане забезпечити функціональну стабільність суспільства;

• законодавча;

• культурно-виховна та наукова;

• функція узгодження інтересів різних соціальних груп та індивідів, розв’язання соціальних конфліктів;

• фіскальна функція – збір коштів у вигляді податків для утримання державного апарату та фінансування соціальної сфери;

Зовнішніми функціями держави є :

• функція оборони та національної безпеки;

• розвиток відносин співробітництва з іншими державами;

• інноваційна функція (використання інтелектуальних досягнень, технологій інших держав тощо).

За часом виконання усі функції держави можна Темаити на тимчасові та постійні. Якщо тимчасові функції здійснюються лише на певному етапі існування держави (наприклад, під час війни, надзвичайних ситуацій), то постійні функції реалізуються протягом усього часу існування держави.

Функції держави, їхній зміст змінюється залежно від історичної епохи. Існують відмінності й у тлумаченні функцій держави у різних політичних теоріях.

1. Марксисти акцентують увагу на класових функціях держави.

2. На думку представників класичного лібералізму (І.Бентам, Б.Констан та інші), держава виконує виключно функції правового регулювання відносин між автономними, вільними громадянами і не повинна втручатися у економічну та соціальну сферу.

3. Представники соціального лібералізму (Д.Кейнс та інші) вважали, що держава повинна активно втручатися в економічне життя, виконувати фіскальну, соціальні функції (виконання соціальних програм).

4. Різноманітні концепції “плюралістичної демократії” (Г.Ласкі, М.Дюверже та інші) на перший план виводять владні функції держави, яка має виконувати роль координатора і арбітра між конкуруючими політичними силами, забезпечувати правові умови для більшої політичної конкуренції.

5. Неоконсервативні течії (тетчеризм, рейганізм) виступають за сильні політико-владні функції держави і проти економічної та соціальної функцій, які, на їх думку, породжують утриманську психологію та бюрократизацію суспільства.

Основними функціями мають бути створення гарантій для внутрішньої та зовнішньої безпеки, підтримка політичної та духовної єдності нації, формування національно-державницької свідомості.

Таким чином, держава виникає тоді коли при економічній, а відповідно соціальній диференціації політична влада набуває окремого апарату.

Держава - центральний інститут політичної системи до якого тягнуться інші політичні сили. Вона різниться від інших політичних інститутів найвищою концентрацією влади, суверенітетом, найбільшою формальністю, наявністю території, примусовістю, поруч виняткових прав на використання насилля, на прийняття загальнообов'язкових законів, на фіскальну політику стягнення податків.

В основі розуміння держави лежать такі поняття як форми правління державний устрій, соціальні функції, політичний режим.

Розвиток сучасної держави пов'язаний з одного боку, зі зростанням, посиленням позицій в суспільстві, що не підтверджує прогнозів про відмирання держави, з іншого боку, з передачею ряду її функцій влади самокерованим суспільним структурам.

Розвиток державності в Україні направлено на формуван­ня правової, соціальної держави.