Myasoyid_Zadachi

[7, т. 1, 168-174; 8, 109-14% 13, 7-14; 20, 346-361; 26, 328-32% 34, 34-58; 40, 83-92\

4.4. Мурашиний лев (родина комах загону сітчастокрилих), щойно вилупившись з яєчка, виповзає на мурашину доріжку, що приваблює його запахом мурашиної кислоти. Там він вибирає суху піщану ділянку, на якій викопує ямку й ховається на її дні. Мураха, яка біжить цією доріжкою, оббігає ямку, але при цьому неминуче скочує вниз кілька піщинок, що падають на голову мурашиного лева. Мурашиний лев сильним рухом голови вики­дає струмінь піску саме в той бік, звідки на нього посипались піщинки, і збиває мураху. Та падає прямо у розкриті щелепи мурашиного лева, якому залишається лише задовольнити свою потребу в їжі.

▲ Як пояснити таку поведінку? Яку роль у ній відіграє психіка? [6, 110-143; 9, 103-109, 10, 162-18% 18, 56-64; 21, 184-19% 25, 46-55; 26, 321-342; 27, 32-40, 32, 135-136; 34, 140, 37, 121-127; 40, 58-64; 41]

4.6. Поза кліткою, в якій сидить шимпанзе, на відстані, що не сит-гї°\?^Є ?^от?^гнУ^тися кінцівкою, кладуть принаду (банан, апель-****)• У клітці лежить палка. Мавпа може наблизити до себе прина-таше скориставшися палкою. Спочатку вона намагається схо­ду™ Фрукти безпосередньо рукою. Ці спроби не приносять успіху, ивність шимпанзе на деякий час начебто згасає. Тварина відволікається від принади, не намагається більше дістати її. Потіш знову вдається до таких спроб, але тепер уже бере палку, протягуД її до плоду, доторкується до нього, тягне палку назад, знову протяі гує її і знову тягне назад. У результаті плід усе більше наближується до мавпи, зрештою, вона здобуває його. Задачу розв'язано.

А Як пояснити таку поведінку тварини? Про яку стадію розвиткщ психіки вона свідчить?

[7; 10, 169-175; 11, 24-51, 576-606; 13, Д4; 17; 20; 21, 206-4 214; 25, 67-76; 26, 460-483; 32, 136-137, 40% 34, 143, 225; 37,1 127-140, 40, 147-151; 46, 3-65; 48; 54, 115-120, 56, 261-277

4.9. Песці, на шляху яких клали принаду, особливим пристроєм з'єднану з націленою на них рушницею, хапали її і відразу ж гинули. Проте невдовзі вони почали проривати у снігу хід і брати принаду знизу, не потрапляючи під кулю. Олені також замість того, щоб бігти від шуму, що його зчиняють загоничі, в бік мис­ливців, з часом змінювали напрямок руху: починали бігти на шум, прориваючись таким чином через лінію загоничів і рятуючись.

▲ Про що свідчить така поведінка? На якій стадії розвитку психі­ки перебувають ці тварини ?

[З, 146-180, 10, 162-188, 16, 363-384; 18, 64-75; 19, 49-5% 21, 184-222; 24; 25, 61-67; 26, 280-319, 27, 257-287; 34, 233; 37, 127-138, 38, 153-159, 53, 595-644; 56, 318-348

4.12. У науково-фантастичному романі французького письмен ника Веркора "Люди чи тварини?" описано виявлені у наші дні істоти, які дістали назву тропі. Вони полюють, вміють видобуваїти вогонь і використовують його для примітивного приготування їжі — копчення м'яса. Найкмітливіші з них навчились користуватися сірниками. Знаряддя полювання тропі иготовляють з каменю. Для цього вони б'ють по каменю з великою точністю, відсікаючи від нього спочатку великі, а потім усе менші шматкиПричому вони займаються виготовленням знарядь навіть у разі неможливості застосувати їх. їм показали, як користуватися долотом і зубилом, але тропі зуміли скористатися тільки другі інструментом. Унаслідок спеціального навчання ці істоти навчи! лися вимовляти п'ять-шість слів, поступаючись у мовному розвитку трирічній дитині. Дослідження мозку померлих тропі показали, що звивини в них майже такі самі, як і в людини, але менш чіткі і глибокі. ]

А Як відповісти на запитання, винесене автором у назву романуШ За якими критеріями можна відрізнити людину від тварин ? І [1, 84-104, 174-224; 5; 8, 27-30, 10, 182-198, 18, 129-14Щ 21, 215-222, 30, 102-123, 368-379, 380-403; 34, 444; 37, 15б4 Ж,в9, 5-43, 107-142, 43, 137-154; 51, 21-43]

4.13. Якщо порівнювати між собою максимальні об'єми черепа людиноподібних мавп і черепа первісної людини, то виявиться що мозок останньої переважає мозок найрозвиненіших видів мавш більш ніж удвічі (600 і 1400 см³). Ще очевидніші відмінності У масі мозку — майже вчетверо (1400 і 350 г). До того ж мозом людини має значно складнішу будову.

▲ Які висновки випливають із цих порівнянь ? Чи можна величину І будову мозку вважати ознакою людини ?

[1, 77-286; 4; 5; 18, 132-149, 20; 21, 222-231; 30; 32, 20-21% 39

7.7. За винагороду групі землекопів пропонували рити ями певних розмірів. Спочатку робота йшла добре, але через кілька днійїї продуктивність помітно впала. Робітники скаржилися на втому, а потім взагалі відмовилися працювати. Коли ж їм пояснили, що в такий спосіб необхідно знайти загублену гілку водогону робота відновилася з нормальною продуктивністю.

▲ Чому так сталося? Які складові діяльності виступають у цьомй випадку на перший план?

[З, 57-62; 7, 121-13% 10, 116-121; 15, 42-6% 16, 68-71 ІЩ 17, т. 2, 180-186; 19, 202-210, 24, 189-199, 26, 219, 440-4Щ 27, 49-52\

8.3. Індуїстський місіонер А. Сінх в с. Годамурі почув про якийсь "людський дух", що пересувається разом із групою вовків. Він організував експедицію, яка знайшла двох дівчаток. Менша, Ама-ла, була віком приблизно 18 місяців, старша, Камала, — 8 років. У листопаді 1920 р. Сінх перевіз дітей до притулку до Мінднапура, де розпочав систематичне перевиховання їх, процес якого ретель­но описував. Спочатку тільки голод змушував дітей вживати їжу. Люди наводили на них жах; дитину, що наблизилася, Камала по­кусала. Вдень вони спали, вночі пересувалися по кімнаті і тричі протягом ночі вили. Амала швидше почала виявляти ознаки "олюд­нення", але через рік вона померла. Камала лише після двох років перебування в притулку вимовила перше слово і лише через 8 років почала говорити, але простими фразами. Перші кроки без допомоги вона зробила після 6 років перевиховання. В цей час почала спілкуватися з дітьми, виконувала нескладні доручення, пов'язані з обслуговуванням. її емоційне життя було багатим, але адекватно висловити його вона не могла. Після дев'ятирічного перебування у притулку вона померла від хвороби нирок.

▲ Які закономірності психічного розвитку висвітлює цей випадок ? Чому Камала так повільно набувала психічних новоутворень ? [1, 78-90, 12, 26; 13, 176-19», 17, 26-3% 21, 11-2% 28, 205-21% 31, 133-140, 33, 74-75, 22% 34, 244-246\

8.4. Коли дитину залишали в кімнаті з глухонімими або з діть­ми, які говорили незрозумілою їй мовою, то відсоток її егоцен­тричного мовлення знижувався до одиниці. В іншій ситуації, коли поведінка дитини навмисно утруднювалась, цей відсоток зростав майже вдвічі порівняно з поведінкою за відсутності перешкод. А Про що свідчать ці результати? Які функції виконує егоцентрич­не мовлення у процесі психічного розвитку? [8, 59-63; 9, т. 2, 42-62, 314-331, 23, 5-10, 33, 406; 34, 343; 39, 146-155\

8.7. За допомогою ручок, які приводили у рух стержень, групи з шістьох досліджуваних мали спільними зусиллями, начебто на дотик, визначити літеру, яка була "написана" на експеримен­тальному стенді. Про правильність напрямку руху стержня сиг­налізували спалахи лампочки. Досліджувані могли спілкуватися: будувати гіпотези та пропонувати тактику їх перевірки. Проте Далеко не всі групи впорались із цим завданням.

А Що їм заважало?Які особливості спілкування досліджувались та­ким чином?

[1, 140-150, 25, 86-96; 28, 247-251; 34, 244-2461

8.14. На магнітофонну стрічку було записано 38 фраз, прого­ворених акторами. Одну фразу, наприклад, з відповідною інто­нацією казав чоловік: "Дуже добре, хлопці, виходьте і покажіть їм", інша була вимовлена голосом маленької дівчинки: "Хтось зламав мою ляльку", третя — офіційним тоном: "Зачиніть, будь ласка, двері". Досліджувані мали визначити вік, стать, рід занять кожного мовця, висловити припущення про його індивідуально-психологічні особливості та ситуацію мовлення. В результаті пе­реважна більшість оцінок збіглася. Так, прослухавши першу фразу, 90 % досліджуваних вирішили, що її сказав тренер, людина во­льова і відповідальна, звертаючись до футболістів перед виходом На поле.

10.5. Якщо подразнювати слабким електричним струмом ре­цептори найрізноманітніших аналізаторів (зорового, слухового, дотикового), то досліджуваний відчуватиме світло, шум, біль тощо. Цей самий ефект виникатиме і при дії на ці самі аналізатори фокусованого ультразвуку. Тому можна дійти висновку, що у від­чуттях відтворюються не властивості подразників, а стани відпо­відних аналізаторів.

▲ Наскільки обґрунтований такий висновок?Яка концепція відчут­тів за ним приховується?

[4, 6-10, 6, 5-9, 9, 32- 49, 11, 242-244) 13, 261-262, 379, 14, 210-212, 18, 205-209

10.6. Відомо, що відчуття викликає лише подразник, інтен­сивність якого досягає певної (порогової) величини. Проте до­слідженнями було встановлено факт непостійності значень поро­гів відчуття досліджуваного (той самий подразник то викликав, їо не викликав відчуття). Виявлено також, що крива залежності частоти відповідей досліджуваного ("Так, бачу", "Так, чую") від величини подразника має не ступеневий, як слід було б очікува­ти, а безперервний характер.

Як узгодити ці дані з уявленням про пороги відчуттів? Чи є вза­галі такі пороги?

[З, 194-197) 6, 25-31) 9, 91-99, 11, 147-148, 267) 12, 127-128; 13, 285-286; 14, 212-215) 18, 219-24», 21, 245-255]

10.9. Сліпоглухоніма О. І. Скороходова свідчить: "Шум і звуки уявляються мені у вигляді безперервних вібрацій, які я відчуваю, коли йду вулицею або їду в трамваї, тролейбусі... Якщо я все ж таки захочу уявити людські голоси, то звуки я відчуваю кінчика­ми пальців, тому що деяких своїх знайомих, а також власний голос я "слухаю" руками... Якщо я спробую висловити свої уяв­лення поетичною мовою, то це буде приблизно так: усе життя, яке протікає навкруги, відділене від мене "скляною стіною". Зрячі люди бачать все навколишнє і можуть розповісти мені про це, але як тільки я хочу безпосередньо сприймати це життя, без до­помоги зрячих і чуючих, я наштовхуюсь на тонку "скляну стіну", яка здається мені справжньою "китайською стіною" [19, 181— 18Щ,

А Як це свідчення характеризує природу відчуттів? Чому виникає "китайська стіна "?

[4, 171-175; 5, 27-34; 8, 72-83; 9, 32-49, 11, 242-244; 13, 261-262; 15, 35-143; 19, 180-183]

10.13. Чотири групи вантажників протягом зміни переносили ящики однієї ваги, але різного кольору: чорного, коричневого, жовтого і білого. Опитування показало, що робітники, які носи-ли чорні і коричневі ящики, в кінці зміни скаржилися на втому. У двох інших групах такого не було.

10.18. Досліджуваним пропонували різні запахи співвіднести з довільно вибраними звуковими тонами чи відтінками світла. З'ясу­валося, що вони співвідносили конкретні запахи з суворо визна­ченими тонами і відтінками, причому запахи речовин, молекули яких містять більше число атомів вуглецю, співвідносили з тем­нішими, а менше — зі світлішими відтінками. Наприклад, один відчував їх то як "дзвінкі", то як "солоні" або "хрусткі".

А Що це за явище? Як можна пояснити отримані результати? [6, 18-21\ 9, 7-16; 11, 44, 39% 12, 170, 13, 52, 363\ 14, 236-237]

11.1. Вищі тварини переважають людину за швидкістю побудо­ви чуттєвих образів, оцінкою їх емоційного тону та відповідною орієнтацією в навколишньому середовищі. Проте чуттєві образи людини незрівнянно багатші: очевидно, що тварина не відобра­жає й сотої долі того, що сприймає в об'єктах людина.

А Чим відрізняється сприймання людини від сприймання тварини ? Чому сприймання людини незрівнянно багатше? [7, 363-38101, 112-153; 13, 251-261; 16, 43-51; 21, 36-50, 22, 55-57; 25, 265-280, 26, 128-134\

11.3. Між зображенням предмета на сітківці ока і його зоро­вим образом немає прямої відповідності. По-перше, таке зобра­ження двовимірне, а образ — тривимірний. По-друге, стимуля­ція сітківки змінюється залежно від віддаленості, розміщення, освітленості предмета, тоді як його образ відносно стабільний. По-третє, одне й те саме зображення може породжуватись ма­лим предметом з невеликої відстані і великим, що розташований Далеко, хоча як в образі вони мають адекватне відображення.

Чому так відбувається?Як виникає зоровий образ?

[2, 7-62; 7, 364-381; 12, 119-153; 13, 251-261; 16, 43-51; 17, 141-173; 18, 55-57; 21, 52-4Р, 57-79, 273-274; 24, кн. 2, 255-26^5; 26, 128-134; 29, 184-194; 31, 227-22?|

11.6 Після хірургічного видалення вродженої катаракти у до­рослому віці хворий спочатку не сприймає світ таким, яким його бачать зрячі з дитинства. Проте немає і повного хаосу, оскільки він одразу сприймає цілісні фігури на якомусь тлі. Хворий може фіксувати погляд на предметі, розглядати його, стежити очима за його переміщеннями, визначити, що певні предмети різні, але нездатний ні схарактеризувати відмінності між ними, ні назвати їх (хоча добре впізнає навпомацки). Такий хворий прагне взяти.

12.4. Хворий поступово втрачав пам 'ять. Спочатку це стосува­лося подій, я)кі відбулися зовсім недавно, потім тих, що мали місце протягом останнього року, далі — кількох останніх років, аж до спогадів про дитинство. Згодом хвороба перестала прогре­сувати і почалося відновлення пам'яті, яке відбувалося у зворот­ному порядку: спочатку з'явилися спогади юності, потім — зрі­лого віку і лише після цього — події останніх років.

А Чому перебіг захворювання був саме таким? Яку закономірність ілюструє цей випадок ? [5, 131-150, 8, 45-49,11, 143-169, 22, 327, 24, 64-71; 28, 25-60\

12.6. Хлопчик дошкільного віку після першого ознайомлення безпомилково відтворив розклад руху потягів через столичний вокзал. Інший, уже дорослий, міг без помітних зусиль повторити будь-якої довжини ряд слів або беззмістовних складів, які за­пам'ятав тиждень, місяць, рік, багато років тому. Одного разу йому дали штучну математичну формулу, яка нічого не означала, і він відтворив її через 15 років після запам'ятовування. Для того, Щоб щось забути, він вигадував певні прийоми (наприклад, уяв­ляв, як горить папірець з непотрібною інформацією).

А Як можна пояснити ці випадки ? Як вони характеризують люд­ську пам'ять?

[5, 91-113; 8, 50-51, 54-59, 11, 21-26; 14, 292-298; 17, 8-87; 25, 342-344; 29, 194-20Д

13.1. В історії філософії існує проблема чуттєвого і раціональ­ного — проблема співвідношення опосередкованого мисленням і безпосереднього, такого, що ґрунтується на даних органів чуття, пізнання дійсності. Одні філософи {Декарт, Спіноза, Гегель) стверджували, що джерелом і критерієм пізнання є теоретичне мислення, яке дає змогу вийти за межі емпіричних узагальнень, інші {Бекон, Гоббс, Локк) вважали таким джерелом чуттєвий до­свід, мислення для них було суб'єктивним засобом системати­зації уявлень.

А, Як ця проблема розв'язується у сучасній психології? Як пов'язані між собою чуттєве йраціональне?

[З, 105-107, 321] 7, 6-34; 14, 13-21, 97-99; 24, 5-11; 27, 101-121; 34, 360-363; 36, 223-227; 38, 145-1481

13.3. У малайській мові слово "тама" означає "брати батька", "подібний", "схожий". Дитина, оволодіваючи мовленням, нерід­ко однаково називає предмети, що рухаються, тварин з довгою шиєю тощо. Цікаво, що людина також прагне охопити поняттям певне коло пов'язаних між собою об'єктів.

А Про що свідчить це явище? Як воно характеризує мислення? [12, 154-184; 14, 105-110, 17. 157-166; 18, 124-152, 21, 309, ЗО, 265; 34, 395-406; 36, 219-231; 38, 194-203]

13.6. Коли під час малювання дошкільникам створювали різні перешкоди (у дитини не виявлялося під рукою олівця потрібного кольору, паперу, фарб тощо), то прояви егоцентричного мовлення ("Де олівець, зараз мені потрібен синій олівець"; "Нічого, я за­мість цього намалюю червоним і змочу водою, воно потемніє і буде як синє") зростали майже вдвічі. Відомо також, що найбіль шого розвитку таке мовлення досягає на третьому році життя дитини, у віці шести років воно йде на спад, а після семи прак­тично зникає.

А Як пояснити ці дані?Як вони характеризують мислення? [З, 287-292, 12, 42-58-, 16, 216-218; ЗО, 406; 32, 343; 38, 176-1871

13.7. Великий фізики. Ейнштейн зазначав: "Слова, написані або проговорені, не відіграють, напевно, жодної ролі в меха­нізмі мого мислення. Психічними елементами мислення є деякі, більш чи менш ясні, знаки чи образи, які можуть бути "за ба­жанням" відтворені й скомбіновані. Між цими елементами і логічними концепціями, що розглядаються, звичайно, існує певний зв'язок... Але з психологічної точки зору ця комбінацій­на гра, напевно, є головною характеристикою творчої думки — до переходу до логічної побудови у словах або знаках іншого типу, з допомогою яких цю думку можна буде повідомити іншим людям" [38, 368]. Аналогічну думку повторив видатний матема­тик Ж. Адамар: "Я стверджую, що слова повністю відсутні в моєму розумі, коли я дійсно думаю; слова з'являються в моєму розумі лише після того, як я завершу або закину дослідження" (1, 72|.

А Чи відповідають ці твердження даним психології мислення? Чи не є вони помилковими?

[З, 277-295; 7, 352-353; 12, 295-361; 17, 278-288; 20, 79-92; 30, 200-203; 34, 458-460; 36, 181-183; 38, 153-183

13.9. Сучасні комп'ютери можуть здійснювати складні об­числення, грати у шахи, складати вірші, музику, читати і пе­рекладати тексти. Людина, яка виконує ці дії, без сумніву, мислить.

Чи мислить комп 'ютер ? Чим відрізняється таке мислення від мис­лення людини?

[6, 69-70, 99-102, 13, 41-46; 20, 79-92, 22, 6-31; ЗО, 194-195; 31, 94-95; 32, 151; 36, 171-180, 38, 60-70, 305-ЗЩ

13.10. Німецький психолог К. Дункер писав: "У проблемній ситуації обов'язково чогось не вистачає (інакше вона б не була проблемною, а просто ситуацією), і цю відсутню ланку слід знайти за допомогою мислительного процесу... Мислення — це процес, який шляхом інсайту (розуміння) проблемної ситуації приводить до адекватних відповідних дій. Чим глибший інсайт, тобто чим сильніше істотні риси проблемної ситуації визначають відповід­ну дію, тим інтелектуальнішим воно є" [38, 44\.

А Чи охоплює це визначення сутність мислення ? На позиціях якої теорії мислення стоїть цей учеций?

[10, 5-26; 20, 79-92, 24, 20-51; 25, 79-85; 30, 69-70, 135; 32, 78-79, 34, 364-369, 437; 36, 237-240, 38, 35-46, 60-701

13.12. На початку 30-х років жителям віддалених районів Уз­бекистану, переважно неграмотним, пропонували зображення чо­тирьох предметів: молотка, сокири, пилки і поліна з проханням виділити серед них "зайвий". Найчастіше вони відповідали "все потрібно". Навіть розповідь експериментатора про те, що один досліджуваний вважав зайвим поліно, коментувалася так: "На­ певно, у нього багато дров". Лише люди грамотні могли впора­тись із цим завданням.

А Поясніть результати цього дослідження. Як вони характери­зують мислення?

[12, 184-207; 14, 102-110, 17, 278-281; 18, 44-47; 30, 265; 32, 240, 34, 395-400, 36, 224-231]

13.13. Два учні четвертого класу розв'язували задачу. "Зараз З год 40 хв, котра година буде через півгодини?". Перший мірку вав так: півгодини — це 30 хв, тому потрібно 30 додати до 40. Оскільки в годині лише 60 хв, то решта 10 хв перейде в наступну годину. Отже, відповідь: 4 год 10 хв. Для другого учня година — це круглий циферблат, а півгодини — половина цього кола. В

3. год 40 хв стрілка стоїть під гострим кутом зліва на відстані двох п'ятихвилинних поділок від вертикалі. Взявши цю стрілку за ос­нову, учень уявно розрізає диск навпіл і попадає в точку, розта­шовану в двох діленнях справа від вертикалі, з протилежного боку. Так він отримує відповідь і переводить її в числову форму:

4. год 10 хв.

А Про що свідчать відмінності у способах розв'язування цієї задачі? Як вони характеризують мислення?

[2, 73-182, 11, 5-13; 13, 64-68; 30, 200-203; 32, 225-226; 34, 388-395; 36, 7-10, 38, 87-107; 41, 76-89

13.21. Уявіть, що до Вас звертається допитливий учень: "Я багато розмірковував над процесом пошуку людиною істини і раптом виявив парадокс. Якщо я знаю, що шукаю, то що ж мені ще шукати? А якщо не знаю, що шукаю, то як я можу шукати? В мене склалося враження, що мислення — це не пошук нового знання, а швидше пригадування відомого, даного спочатку в не­чіткій і неявній формі".

▲ Що Ви відповісте цьому учневі?

[6, 205-216] 13, 304-314] ЗО, 200-202] 32, 223-225] 36, 107-116

14.1. Пізнавальна діяльність вищих тварин за будовою майже не відрізняється від пізнавальної діяльності людини. Вона також вклю­чає відчуття, сприймання, пам'ять, мислення. Можна дійти вис­новку, що пізнавальна діяльність людини має еволюційні перед­умови, але "заважає" уява, джерел якої у тваринному світі немає.

▲ Чому уява виділяється серед інших складових пізнавальної діяль­ності людини ? Чи має вона еволюційні передумови ? [З, 6-23; 15, 8-23; 18, 5-7; 21, 41-67; 22, 54-55; 25, 110-11% 31, 217-2

14.7. Коли австралійських аборигенів привезли в сучасне міс­то, вони з подивом і страхом дивилися на багатоповерхові бу­динки, автомобілі, предмети побуту, але найбільше враження справив на них сірник, який запалив один з присутніх. Коли південноамериканський індіанець уперше спустився з гір і опи­нився у великому місті, він байдуже поставився до тролейбусів, ліфтів, літаків, але не міг приховати здивування, побачивши ве­лосипед: "Біжиш і крутиш колесо — дивовижно!" — вигукнув він. Сім'ю старовірів Ликових, яка з 1929 р. переховувалася у важкодоступному районі Західних Саян, здивували не досяг­нення технічної думки, а звичайний целофановий пакет. Ага-фію Ликову, яка народилась у тайзі, найбільше вразив звичай­ний кінь.

▲ Про що свідчать ці приклади?Як вони характеризують сутність уяви ? [З, 15-1% 14, 33-31] 15, 10-14\ 26, 113-122\

14.12. М. В. Гоголь в "Авторській сповіді" зізнався: "Я ніколи нічого не створював в уяві і не мав такої здатності. У мене тільки те й виходило добре, що взято було мною з дійсності, з даних, мені відомих. Угадувати людину я міг тільки тоді, коли мені уяв­лялися найменші подробиці її зовнішності. Я ніколи не писав портрет як просту копію. Я створював портрет, але створював його внаслідок розуміння, а не уяви. Чим більше речей я брав при цьому до уваги, тим вірніше виходив у мене витвір" [10, Щ

Про який спосіб створення нових образів йдеться? Наскільки пов­но письменник відображає процес своєї творчості ? [З, 37-40, 15, 19-23; 17, 14-29, 23, 64-65; 25, 110-113; 26, 355-3591

14.14. Д. І. Менделєєв уві сні побачив таблицю, яка ґрунтува­лася на збільшенні атомної ваги хімічних елементів — варі­анті, протилежному тому, на підставі якого він безрезультатно розкладав свій "хімічний пасьянс", коли не спав. Прокинув­шись, учений намалював її на клаптику паперу і зробив вип­равлення лише в одному місці. Подібне сталось і з Ф. А. Кеку-ле, який працював над формулою бензольного кільця. Уві сні він побачив довгі ланцюжки атомних зв'язків ацетилену, які раптом зарухались і почали звиватись як змії. Одна схопила свій власний хвіст і так закрутилась. "Начебто спалах блискав­ки розбудив мене, —- згадував хімік, — я провів залишок ночі, розробляючи гіпотезу".

▲ Як пояснити подібні випадки ? Як вони узгоджуються з природою сновидінь ?

[З, 93-98; 5, 41-59; 14, 12-36; 23, 366, 371; 28, 37-42; 29; 30, 10-15,35, 40-76]

14.16. Досліджувані, серед яких були професійні актори і осо­би, що не мали стосунку до театру, повинні були, заплющивши очі, уявити, начебто їхня ліва рука охоплює велику дерев'яну кулю, а права — маленьку. Після неодноразових спроб їм пропо­нували навпомацки порівняти тепер уже однакові кулі. Виявило­ся, що у другому випадку частина досліджуваних уявляла їх не­однаковими. У першій групі таких було 85 %, у другій — 42 %.

А Про що свідчить це дослідження? Як пояснити відмінності у його результатах? [18, 112-174; 23, 414, 419-421; 25, 277; 31, 217-222]

15.4. Про стан високої концентрації уваги, в якому перебуває людина, свідчать її поза, вираз очей, характерні рухи м'язів об­личчя і кінцівок. Багато хто, розв'язуючи задану, ходить, чухає чоло чи потилицю, тре очі, мимовільно рухає руками і ногами. Як ці рухи пов 'язані з увагою ? Це умова чи наслідок уваги ? [1, 165-177; 5, 5-16; 12, 19-25; 13, 254-261; 16, 254-261; 20, 54-55; 24, 66-106, 132-1431

15.5. Досліджуваним на різні вуха одночасно і з однаковою гучністю подавали два незалежні повідомлення. Попередньо їх попереджали, яке повідомлення вони повинні уважно слухати. З'ясувалося, що досліджувані, легко впоравшись із завданням, практично нічого не могли сказати про зміст інформації, яка подавалася на інше вухо. Вони не впізнавали слів навіть тоді, коли їх повторювали десятки разів, не могли навіть визначити, чи було це повідомлення рідною мовою. Виняток у цьому випад­ку становило лише ім'я досліджуваного.

А Про що свідчать результати цього дослідження?Які функції ви­конує тут увага?

[1, 165-177; 2, 115-139; 3, 151-183; 15, 99-102; 18, 48-49, 149-150; 20, 54-55, 164; 22, 249-261; 24, 271-291]

15.9 Хворі з масивними ушкодженнями лобових часток мозку починають виконувати запропоноване експериментатором завдан­ня, але коли до палати заходить сторонній і звертається до ко­гось хоча б пошепки, вони відразу ж відволікаються, втручають­ся у розмову. У таких випадках експериментатор починає пра­цювати з сусідами хворого по палаті. Цим він спонукає потрібну активність досліджуваного, чого було важко досягти, звертаю­чись до нього безпосередньо. Зовсім по-іншому поводять себе хворі з ушкодженнями задніх ділянок мозку: в них неважко мо­білізувати увагу.

4 Про що свідчать відмінності у поведінці хворих? Як їх можна пояснити?

[6, 11-16; 8; 12, 12-19, 38-41: 13, 266-273; 16, 250-283; 26, 133-1421

15.11. З дошкільниками, школярами та дорослими проводили гру в запитання і відповіді ("Так — ні не говоріть, білого-чор-ного не купуйте"), яка ускладнювалась забороною називати якісь два кольори та двічі називати той самий колір. Це за­вдання виявилося фактично непосильним для дошкільників. Проте воно спрощувалося, коли дитина отримувала допоміжні засоби — кольорові картки. Запитання експериментатора спів­відносилися тепер з картками певного кольору, що певною мі­рою застерігало від помилок. Проте дошкільник ще часто по­миляється, бо не відкладає вбік картку вже названого кольору. Найефективніша така допомога для дітей середнього шкільно­го віку: вони поділяють кольори на "потрібні" та "заборонені" й додають до заборонених уже використані. Дорослі не прий­мають допомоги, тому успішність їхньої діяльності залишаєть­ся сталою.