7.1. Фізіологія внд людини як наука і навчальний предмет, його значення для психології

Вища нервова діяльність-це сукупність взаємопов'язаних нервових процесів, що відбуваються у вищих відділах ЦНС і забезпечують перебіг поведінкових реакцій людини і тварини. Вона є нерозривною єдністю та цілісністю природжених і набутих форм пристосування до мінливих умов оточуючого середовища.

Завданням фізіології ВНД є пізнання загальних закономірностей роботи мозку, виявлення правил, за якими відбуваються, переробка, збереження та відтворення одержаної інформації, а також закономірностей навчання та особливостей поведінки різних тварин та людини.

Знання цих закономірностей і правил є важливим фундаментом для більш глибокого вивчення і осмислення психічної діяльності людини як за умов норми, так і патології.

7.2. Історія розвитку фізіології внд

Люди здавна цікавилися психічними явищами, але не завжди пов’язували їх з діяльністю мозку ”батько” медицини Гіппократ (460-377рр до н.е.) одним із перших помітив, що поранення голови часто призводять до порушення мислення, пам’яті та поведінки людини. Проте лише через 700р. римський лікар Клавдій Гален (129-201) висловив тверде переконання, що душевна діяльність здійснюється мозком.

Перше наукове обґрунтування ролі головного мозку у ВНД здійснив російський вчений І.М.Сєченов (1829-1905), який доказав, що пізнання зовнішнього світу можливе лише за допомогою органів чуттів, бо вони є джерелом усієї психології активності людини і тварини. Він правда, не ототожнював психічні явища з рефлексами, а мав на увазі лише рефлекторний спосіб походження всіх психічних процесів, їхню закономірну детермінованість впливами умов зовнішнього середовища і минулим досвідом людини.

Засновником вчення про ВНД став І.П.Павлов (1849-1936), який відкрив і досліджував умовні рефлекси. Він стверджував, що ВНД забезпечує складні взаємовідносини організму з зовнішнім середовищем і є, передусім, сукупністю умовних і безумовних рефлексів.

Безумовний рефлекс-це природжена видова реакція організму, яка здійснюється в межах стабільного рефлекторного шляху у відповідь на дію відповідного подразника.

Умовний рефлекс-це набута протягом індивідуального життя реакція організму, що здійснює завдяки утворенню тимчасових, змінних рефлекторних шляхів у відповідь на дію будь-якого сигнального подразника, для сприйняття якого існує відповідний рецепторний апарат.

Більшість фізіологів у країнах СНД, пояснюючи поведінку тварин і людини, застосовує теорію І.П.Павлова про умовні та безумовні рефлекси. Проте останнім часом накопичилося багато фактів про такі види поведінки тварин у природних умовах, які неможливо пояснити за допомогою умовно-рефлекторної теорії. Теж саме можна сказати і стосовно результатів вивчення складних видів поведінки людини-утворення і виявлення мотивів вищого порядку, механізм довільних рухів, розумової діяльності, мислення. На відміну від умовних рефлексів ця діяльність починається з невідомих ще процесів, які відбуваються в ЦНС.

7.3. Розділи курсу. Методи вивчення фізіології внд людини

Фізіологія ВНД, як навчальна дисципліна на нашому факультеті, розглядає такі розділи:

– класифікація, особливості і біологічне значення безумовних і умовних рефлексів;

– інстинкти та емоції;

– механізми пам’яті;

– аналітико-синтетична. діяльність кори великого мозку;

– динамічні стереотипи;

– перша та друга сигнальні системи;

– типологія ВНД;

– функціональна асиметрія півкуль головного мозку

– поняття про сон, сновидіння та навіювання;

– вікові особливості ВНД у дітей.

Основним методом вивчення ВНД є метод умовних рефлексів, розроблений і впроваджений у практику фізіологічного експерименту І.П.Павловим, його численними учнями та послідовниками. За допомогою цього метода вчений вивчив функцію кори великого мозку і найближчі до неї підкіркових .утворень, явища іррадіації і концентрації в корі великого мозку, аналітико-синтетичну. діяльність мозку. Метод умовних рефлексів дав змогу І.П.Павлову створити вчення про ВНД.

М.І.Красногорський вивчав ВНД у дітей, для чого розробив методику збирання слини у дитини в експериментах з вироблення умовно харчових рефлексів. Крім цього методу, для вивчення ВНД дитини користувалися реєстрацією рухового компонента харчової реакції (жувальні рухи) за допомогою гумового балона з повітрям закріпленого на рівні щитоподібного хряща і з’єднаного з манографом.

ВНД немовлят вивчається в спеціальній камері, яка відділена від експериментатора ширмою з вічком для спостереження. Дитина при цьому лежить у ліжку, під матрацом якого вмонтовані прилади, що реєструють її рухову активність при дії умовного подразників.

В наш час метод умовних рефлексів при вивченні ВНД поєднується з дослідженням електричних явищ у великому мозкові за допомогою електроенцефалографів (ЕЕГ). Для відведення біострумів від мозку людини користуються срібними електродами, що мають вигляд пластинки розміром з двокопієчну монету. Електроди на голові людини, які досліджують, закріплюються за допомогою спеціальних шоломів-сіток, які виготовляють із еластичних гумових тяжів, натяг яких регулюється. Сучасні ЕЕГ-прилади здатні реєструвати одночасно електричну активність понад 30 точок мозку. Для аналізу електричних явищ у великому мозку використовують ЕОМ.

Останнім часом діяльність великого мозку вивчають за допомогою спеціальних приладів-томографів, які здатні фіксувати за допомогою-комп’ютера ділянки збудження на будь якому зрізі великого мозку.

Необхідно підкреслити, що найбільш можливо точні результати у вивченні ВНД людини чи тварини можна одержати, використовуючи не один, а кілька методів.

У процесі дослідження ВНД у тварин широко застосовують методи вживлення електродів у певні точки великого мозку, або методи блокування чи руйнування певних центрів нервової системи.

6