S_L — пропозиція праці;

D_L — попит на працю;

W— заробітна плата;

We — середня зарплата.

Рисунок 14.3 - Ринок праці

Середня заробітна плата на ринку певного виду праці є рівноважною ціною на ринку робочої сили, де врівноважується попит на працю (з боку підприємств) і пропозиція праці (з боку людини). Здійснюючи пропозицію праці, людина робить вибір між двома цінностями: своїм дозвіллям і тими споживчими благами, які зможе придбати на заробітну плату. В разі підвищення заробітної плати діє “ефект заміщення”: робітникові вигідно буде відмовитись від певних годин дозвілля і погодитись на збільшення свого робочого часу, якщо ціна його праці забезпечує йому більше переваг у вигляді корисності тих товарів і послуг, які він може придбати.

У сучасній українській економіці ринок праці знаходиться в стані структуризації. Основною установою інфраструктури ринку праці в Україні є служби зайнятості та бюро по працевлаштуванню, де концентрується інформація про обсяг попиту на робочу силу (підприємства надають дані про службові вакансії) і про обсяг пропозиції робочої сили (незайняті надають дані про бажані місця роботи).

Ринки праці мають також і територіальний аспект. Особливо це актуально для тих регіонів України, де з радянських часів було багато підприємств, навколо яких утворюються міста. Такі підприємства є монопсонічними на ринку праці, бо є монополістом попиту. Практично все населення таких міст або працювало на такому підприємстві, або працювало в установах і організаціях по обслуговуванню робітників цього підприємства. Економічні реформи в Україні на початку 90-х років, а також зменшення гарантованого державного попиту на продукцію підприємств важкої промисловості поставили в складні умови не тільки ці підприємства, але і все працездатне населення цих регіонів. Проблеми, що пов’язані з безробіттям, розглядатимуться в наступних концепціях.

1.4. Фінансовий ринок

Сучасна ринкова економіка не може існувати без розвинутого фінансового ринку.

Фінансовий ринок — це і середовище купівлі-продажу фінансових ресурсів, і сукупність інститутів, які забезпечують їх обіг, тобто сукупність економічних відносин у сфері трансформації бездіяльних грошових засобів в початковий капітал через фінансово-кредитні інститути на основі попиту і пропозиції.

В економіці постійно відбувається кругообіг фінансових ресурсів, суб’єктами якого є домогосподарства, підприємства, держава і різноманітні фінансові установи (інститути). У процесі господарювання у деяких суб’єктів виникає потреба в коштах для розширення їх діяльності, а у інших накопичуються заощадження. Розподіл таких засобів відбувається шляхом формування фондів: централізованих (належать державі) і децентралізованих (належать господарським суб’єктам). Економіка неможлива без відповідної фінансової системи, а в останній найважливіше місце займає фінансовий ринок, на якому відбувається рух грошей (капіталу).

Основними суб’єктами фінансового ринку є:

1. позичальники — фізичні або юридичні особи, що залучають грошові засоби кредиторів для розвитку бізнесу, і стають дебіторами (боржниками) перед інвесторами (кредиторами);

2. інвестори — фізичні або юридичні особи національної (резиденти) або іноземної (нерезиденти) економіки, що приймають рішення про вкладання власних, запозичених або залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Інвестори можуть виступати у ролі вкладників, кредиторів, покупців. Права у всіх інвесторів однакові, незалежно від форми власності, рівні, і здійснення інвестицій в будь-які об’єкти є їх добровільним і неподільним правом, що охороняється законом;

3. фінансові інститути — це посередники, що забезпечують зустріч позичальника і інвестора (кредитора) на фінансовому ринку. Вони і здійснюють трансформацію тимчасово вільних грошових засобів. Якщо інвестор діє самостійно, то він має великі витрати, а при роботі з посередниками його витрати спадають. До того ж фінансові інститути приймають на себе ризик відповідних операцій. Основними фінансовими інститутами виступають наступні кредитні установи:

• емісійний банк (центральний банк країни, в Україні — Національний банк України);

• комерційні банки;

• спеціальні кредитні інститути, до яких відносяться як спеціалізовані банківські установи (інвестиційні банки, зовнішньоторговельні банки, іпотечні банки тощо), так і спеціалізовані небанківські установи (інвестиційні компанії, ощадні установи, пенсійні фонди, фінансові фонди, страхові компанії, трастові (довірчі) товариства, ломбарди тощо).

Основними функціями фінансового ринку є:

• мобілізація коштів для економічного розвитку;

• перерозподіл грошових засобів між галузями, сферами, регіонами;

• забезпечення нагромадження коштів, що визначають економічне зростання;

• забезпечення рівнодоступності грошових засобів для всіх учасників фінансового ринку — держав, підприємств, домогосподарств.

Складовими фінансового ринку виступають грошовий ринок, ринок капіталів і ринок цінних паперів (або фондовий ринок). Ринок грошей – це, фактично, ринок короткострокових кредитів, а ринок капіталів – середньо і довгострокових кредитів.

Ринок цінних паперів — це частина фінансового ринку, де здійснюється емісія і купівля-продаж цінних паперів. Через ринок цінних паперів (або фондовий ринок), тобто через банки, спеціалізовані кредитно-фінансові інститути і фондову біржу акумулюються грошові накопичення підприємств, держави і приватних осіб, які спрямовуються на виробниче і невиробниче вкладення капіталів.

Є первинний і вторинний ринок цінних паперів. До первинного ринку цінних паперів відносяться ринок інструментів позики (облігації державних займів, казначейських обов’язків, векселів); ринок інструментів нерухомості (акції відкритих акціонерних товариств); ринок інструментів інвестицій (акцій, інвестиційних і депозитних сертифікатів). До вторинного ринку цінних паперів відноситься біржовий ринок (фондова біржа); позабіржовий ринок (ринок похідних інструментів, тобто ф’ючерсів, опціонів, варрантів, тощо). Біржовий ринок пов’язаний з діяльністю фондової біржі. Це ринок з найвищим рівнем організації, що максимально сприяє мобільності капіталів і формуванню реальних ринкових цін на фінансові вклади, які знаходяться в обігу. Позабіржовий ринок охоплює операції з цінними паперами поза біржею. Переважно на ньому відбувається первинне розташування, а також перепродаж цінних паперів емітентів, які не бажають або за об’єктивними причинами не можуть виставляти свої активи на біржу.

Крім того, фондовий ринок можна дифиренцювати за такими ознаками:

• за категоріями емітентів — корпорацій, держави;

• за терміном випуску — із встановленим терміном обігу і без встановленого терміну обігу, безстрокових цінних паперів;

• за територією розповсюдження — місцевий, локальний, регіональний, національний, інтернаціональний;

• за видами цінних паперів — ринок цінних паперів, ринок облігацій та інших цінних паперів.

Акція — це цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про внесення певного паю в статутний фонд акціонерного товариства, дає право на участь в управлінні ним, отримання частини прибутку в формі дивідендів, а також на участь у розподілі майна у випадку його ліквідації.

Облігація — це цінний папір, який свідчить про внесення її власником певних засобів і підтверджує обов’язки емітенту повернути власнику номінальну вартість в передбачений термін із сплатою процентів.

Відмінності між акціями і облігаціями характеризує таблиця 14.1.

Таблиця 14.1 - Відмінності між акціями і облігаціями

Акція	Облігація
Немає фіксованого терміну існування	Має фіксований термін існування
Свідчить про право власника на частку майна акціонерного підприємства	Виступає як боргове зобов’язання
Дохід акції — дивіденд	Дохід облігації — процент
Дивіденд залежить від прибутковості підприємства	Процент має фіксований заздалегідь встановлений розмір
Акціонер має право приймати участь в управлінні підприємством	Власник облігації не має право приймати участь в управлінні підприємством
Джерелом дивідендів є чистий дохід, який залишається після сплати податків	Процентні платежі, що сплачуються по облігаціям, відносяться до витрат і вираховуються із загального прибутку

Головним інститутом (організацією) ринку цінних паперів виступає фондова біржа. Особливостями функціонування фондової біржі є те, що:

1. на фондовій біржі відбувається торгівля акцями тільки найбільших національних фірм, перелік яких обмежується декількома сотнями;

2. фондова біржа є організованим великооптовим ринком цінних паперів;

3. співвласником акціонерної фірми може стати будь-яка фізична або юридична особа, яка придбає акції;

4. торгівлю акціями на фондовій біржі здійснюють не безпосередньо покупці і продавці, а біржові посередники (брокерські фірми і брокери).

Акції в сучасній ринковій економіці:

• дають можливість спрямовувати відносно вільні великі грошові засоби на розвиток підприємств;

• допомагають тоді, коли навіть декільком великим підприємствам не до снаги відкривати певну комерційну справу;

• сприяють розвиткові економічної демократизації суспільства, оскільки утворюється багато власників, тобто багато людей, які безпосередньо стають економічно відповідальними за діяльність підприємств.

В Україні передумовами формування ринку цінних паперів є наступні обставини:

• масштабна приватизація державних підприємств і пов’язаний з нею масовий випуск цінних паперів;

• створення і діяльність комерційних установ, які залучають засоби на акціонерній основі;

• розширення практики акумуляції засобів загальнодержавними і муніципальними органами через біржові цінні папери;

• використання підприємствами і регіонами облігаційних займів, які є більш дешевим видом ресурсів в порівнянні з банківськими кредитами.

Труднощі формування сучасного фондового ринку пов’язані з тим, що акції купуються переважно для отримання контролю над системою управління підприємством, а не для отримання дивідендів. Тому переважна кількість акцій, особливо прибуткових підприємств, зовсім не виставляються на публічні торги на Українську фондову біржу. Інакше кажучи реальний фондовий ринок в Україні ще не сформований.

Висновки:

• В економіці функціонує стільки ринків, скільки є окремих економічних благ.

• В залежності від того, що є об’єктом купівлі-продажу, розрізняють окремі види ринків (товарів, послуг, ресурсів, землі, праці, грошей, капіталу, цінних паперів).

• Умовою нормального розвитку кожного з видів ринків є відповідна цьому ринку інфраструктура (товарні і фондові біржі, комерційні банки, торговельна мережа, служби зайнятості тощо).

• Функціонування кожного з видів ринків здійснюється за єдиними ринковими принципами, однаковою дією попиту і пропозиції (хоча окремим видам ринків притамання деяка особливість).