1.3. Витрати фірми в довгостроковому періоді часу

Для багатьох фірм поділ сукупних витрат на постійні і змінні витрати залежить від періоду часу, який приймається до уваги.

Розглянемо, наприклад, корпорацію „ДЕУ – моторз”, що випускає автомобілі. Вона не має можливості за декілька місяців змінити кількість автомобільних заводів чи їх потужності.

Єдиний засіб, за допомогою якого компанія може збільшити виробництво автомобілів, це найом додаткових робітників на вже існуючих підприємствах. Проте витрати, пов’язані із виробничими потужностями підприємства є постійними витратами.

Але „ДЕУ – моторз” має можливість протягом кількох років побудувати нові підприємства, розширити існуючи заводи, чи навпаки, закрити їх. Тому витрати, пов’язані із виробничими потужностями підприємств у довгостроковому періоді є змінними.

Оскільки багато витрат є постійними у короткостроковому періоді, але змінними у довгостроковому періоді, то криві витрат фірми у довгостроковому періоді дещо відрізняються від кривих витрат у короткостроковому періоді.

У довгостроковому періоді фірма може обирати такій розмір підприємства, який найкращим чином відповідає певному обсягу виробництва продукції. Щоб краще зрозуміти цей вибір, звернемося до рисунок 9.5, на якому розташовані три криві середніх сукупних витрат фірми в короткостроковому періоді для малого, середнього та великого підприємства (відповідно SATC₁, SATC₂, та SATC₃), а також крива середніх сукупних витрат у довгостроковому періоді (LATC).

.

.

Рисунок 9.5 - Середні витрати фірми у короткостроковому та довгостроковому періодах

Якщо рухатись по кривій середніх витрат у довгостроковому періоді (LATC), можна звернути увагу на те, що виробничі потужності підприємства змінюються відповідно обсягам випуску продукції. Цей рисунок також показує зв’язок між витратами у короткостроковому та довгостроковому періодах.

Наприклад, якщо „ДЕУ – моторз” має намір збільшити обсяг випуску з 1000 до 1200 автомобілів в місяць на заводі „АвтоЗаз – ДЕУ”, то у короткостроковому періоді фірма має єдину можливість зробити це – найняти додаткових виробників на вже існуюче підприємство. Проте внаслідок дії закону спадної віддачі середні сукупні витрати на виробництво 1 автомобіля зростають з 15 000 грн. до 20000 грн. У довгостроковому періоді, однак, „ДЕУ – моторз” має можливість одночасно як розширити потужність підприємства, так і збільшити кількість працівників. При цьому середні сукупні витрати залишаться на попередньому рівні 15000 грн. на 1 автомобіль.

Крива довгострокових середніх витрат також має U - подібну форму. Коли середні витрати в довгостроковому періоді зменшуються із зростанням обсягів виробництва, то економісти кажуть, що має місце економія, обумовлена зростанням масштабів виробництва (або економія від масштабу).

Коли із зростанням обсягів виробництва середні витрати в довгостроковому періоді зростають, то економісти кажуть, що має місце спадна віддача від масштабу (або негативний ефект від масштабу).

Якщо ж середні витрати у довгостроковому періоді залишаються незмінними, то економісти кажуть, що має місце постійна віддача від масштабу.

На рисунку 9.5 компанія „АвтоЗаз – ДЕУ” має економію від масштабу при невеликих обсягах виробництва, постійну віддачу від масштабу при середніх обсягах виробництва та зростання середніх витрат, пов’язаних із масштабом при значних обсягах виробництва.

Економія від масштабу пов’язана з тим, що велике підприємство має більше можливостей впроваджувати високопродуктивну техніку, новітню технологію, здійснювати спеціалізацію виробництва, впроваджувати сучасну організацію виробництва та ін. Все це зменшує витрати на одиницю продукції.

З’являється ефект мультиплікатора, за якого зростання обсягів ресурсів на одну одиницю призводить до вдвічі – втричі більшого приросту продукції.

Розглядаючи приклад з компанією „АвтоЗаз – ДЕУ”, необхідно зазначити, що зараз вона випускає досить незначну кількість автомобілів, і тому вона не може застосувати сучасні технології виробництва і має більш високі середні витрати.

Однак зростання розмірів підприємства за межі оптимального розміру породжує зворотній, тобто негативний ефект. Коли значення середніх довгострокових витрат мінімальні, подальше розширення виробництва супроводжується зниженням віддачі від масштабів виробництва, що знаходить свій прояв у збільшенні середніх витрат.

Подібні ситуації можуть бути обумовлені зростанням складності управління підприємством, більш роздутим стає штат управлінців та менш ефективною є їх робота по зниженню витрат.

Ось яскравий приклад подібних ситуацій. Колишній президент „Дженерал Моторз”, говорячи про один з підрозділів компанії „Шевроле”, відзначав: ”Шевроле” – це таке гігантське чудовисько, що ви можете скільки завгодно смикати його за хвіст, але ще багато місяців на іншому його кінці нічого не відчуватиметься. Воно є настільки величезним, що по-справжньому управляти їм немає ніякої можливості”. Як результат – зростання середніх витрат, і фірма має втрати від масштабу.

Ось чому багато фірм, що досягають оптимальних розмірів підприємств, коли середні витрати є мінімальними, або призупиняють процеси розширення виробництва, або дублюють свої вже існуючі підприємства.

Слід також зазначити типова форма кривих довгострокових середніх витрат свідчить про те, що більшість фірм спочатку мають економію від масштабу, потім віддача від масштабу стабілізується і, нарешті починає діяти негативний ефект.

Проте, графік кривої довгострокових середніх витрат може мати і інший вигляд (рисунок 9.6).

Рисунок 9.6 - Середні витрати фірми в довгостроковому періоді.

Цей графік свідчить про те, що позитивний ефект масштабу швидко вичерпується та змінюється на негативний.

Отже, орієнтуючись на криву довгострокових сукупних витрат, підприємець має можливість обрати для себе найбільш прийнятний з можливих варіантів обсяг випуску продукції.

Те, що подібний підхід має не тільки теоретичне, але й безпосереднє практичне значення, можна проілюструвати розповіддю Акіо Моріти, засновника всесвітньо відомої корпорації „Соні”. В 1955 р. вона випустила перший транзисторний радіоприймач і під час поїздки до США він вів переговори про їх продаж. Виріб сподобався оптовому покупцеві і той замовив 100000 приймачів. Однак „Соні” тоді була ще невеликою фірмою і вона не мала змоги виконати таке велике замовлення. Для цього потрібно було значно розширити виробництво, здійснити значні інвестиції, найняти та навчити нових виробників, що було досить ризикованою справою. Ось, що пише А.Моріта : „Я був недосвідченим і все ще трохи наївним, але в мене була голова на плечах. Я розглянув всі можливі наслідки, а потім сів та накреслив криву, що нагадувала букву U. Витрати на виробництво 5000 штук я взяв за вихідні : звідси починалась крива. Майже до 10000 штук вартість виробництва зменшувалась, досягнувши тут свого мінімуму, а потім починала зростати. При 50000 вартість одиниці була вже значно більшою, ніж при 5000, а при 100000 досить суттєво перевищувала початковий рівень.

Висновок був таким: якщо виконати замовлення на 100000 приймачів, а наступного року ми не укладемо контракти подібного масштабу, то ми вилетимо в трубу”.

Коли наступного дня А.Моріта познайомив з цими висновками покупця, той не повірив своїм вухам. „Я тридцять років працюю торговим агентом, - сказав він, - але вперше чую, що збільшення обсягу закупівель призводить до подорожчання одиниці продукції. Це нелогічно!”

Коли А.Моріта пояснив свій графік, той трохи помовчав, отямився, посміхнувся і замовив 10000 приймачів за ціною, яка влаштувала обох.