1.4. Максимізація прибутку фірми
Орієнтуючись при прийнятті економічних рішень на мінімально можливий рівень витрат, будь-яка фірма розглядає цю задачу не як самоціль, а як засіб вирішення більш загального завдання – максимізації прибутку фірми. Ця мета є головною для неї.
Прагнення до максимізації прибутку не тільки в короткостроковому, але й довгостроковому періоді, дозволяє раціонально розподіляти ресурси, забезпечує високу ефективність, та створює необхідні умови для успіху в реалізації обраних цілей.
Максимізація прибутку для фірми означає пошук шляхів отримання найбільшої різниці між загальним доходом та загальними витратами:
π = TR – TC = (P – ATC) Q max.
де π – прибуток;
TR – загальний доход;
TC – загальні витрати;
P – ціна;
ATC – загальні середні витрати;
Q – обсяг продукції.
Раціональна фірма співставляє загальний доход, отриманий від продажу певного обсягу продукції на ринку, та загальні витрати на її виробництво.
Економічний інтерес фірми пов’язаний перш за все з величиною економічного прибутку (π ек):
π ек = TR – TCек max.
де TCек – загальні витрати, що включають як явні, так і неявні витрати.
Величина економічного прибутку виступає орієнтиром при прийнятті рішень щодо доцільності діяльності певної фірми на даному ринку (в даній галузі бізнесу).
Максимальний прибуток досягається у взаємодії внутрішніх (динаміка витрат виробництва) та зовнішніх (динаміка доходу фірми після реалізації продукції) факторів діяльності фірми.
Головною вимогою максимізації прибутку виступає прибутковість (окупність) кожної одиниці продукції.
Якщо випуск і реалізація продукції будуть збільшуватися, то за незмінної ціни (Р) і загальний доход і загальні витрати будуть зростати: доход зростатиме завдяки збільшенню обсягу продажу, а витрати будуть збільшуватись в силу дії закону спадної віддачі.
Прибуток буде мати місце доти, поки зростання загального доходу буде перевищувати зростання загальних витрат, а його розміри будуть залежати від співвідношення цих величин.
Для вирішення проблеми максимізації прибутку важливо враховувати не тільки загальні, але й граничні значення цих показників, тобто граничного доходу та граничних витрат.
Треба зазначити, що виробництво кожної додаткової одиниці продукції збільшує загальні витрати на величину граничних витрат, і одночасно зростає загальний доход на величину граничного доходу.
Доти, поки граничний доход більше граничних витрат, загальний прибуток фірми збільшується. Це означає, що критерій максимізації прибутку ще не досягається і фірма повинна збільшувати обсяг виробництва.
Припустимо, що при збільшенні випуску продукції на одну одиницю фірма отримує додатковий доход, який перевищує її додаткові витрати (тобто MR > MC).
Різниця між MR та MC являє собою таку величину, яка має назву граничного прибутку (M):
M = MR – MC > 0.
Граничний прибуток вимірюється як прирощення прибутку при зміні випуску продукції на одну додаткову одиницю:
M = Δπ / ΔQ.
Якщо показник M буде позитивним, це буде свідчити, що кожна додаткова одиниця випуску збільшує загальний обсяг прибутку на певну величину.
Фірмі вигідно збільшувати випуск доти, доки граничний прибуток не стане нульовим, тобто MR = MC. Загальний прибуток при цьому обсягу випуску досягне свого максимуму.
Якщо при збільшенні випуску на одну додаткову одиницю виявиться, що додаткові витрати фірми перевищують її додаткові доходи, тобто MC > MR, то граничний прибуток стане від’ємним :
M = MR – MC < 0.
В цьому випадку фірма може збільшити свій прибуток, скорочуючи рівень випуску продукції до рівня, при якому MR = MC.
Отже, можно сформулювати правило максимізації прибутку :
Фірма буде збільшувати випуск до того моменту, поки додаткові витрати на виробництво додаткової продукції не зрівняються з граничним доходом від її продажу.
Це має назву правила MC = MR, або MR = MC.
Ціна (Р) та випуск (Q), які відповідають цій умові, є оптимальними. Дійсно, при випуску більше, або менше оптимального, будь-яка фірма недоотримує прибуток і не досягає максимуму прибутку.
Необхідно також звернути увагу учнів і на такий важливий момент.
Аналіз з позиції максимізації прибутку дозволяє визначити не тільки найбільш привабливі варіанти випуску продукції, але вирішити питання про те, до яких пір втримуватися на ринку із своєю продукцією.
В цій ситуації вирішальним критерієм є мінімізація втрат, які буде мати фірма, наприклад, коли зменшується ринкова ціна на продукцію фірми, або підвищується ціни на економічні ресурси.
Якщо фірма отримує доход, який покриває хоча б змінні витрати, фірма продовжує своє існування і залишається на ринку, керуючись правилом MR = MC, для знаходження обсягу виробництва, який мінімізує збитки.
Якщо фірма не в змозі покривати за рахунок отриманого доходу змінні витрати, то фірмі треба буде закритися, навіть в тому випадку, коли фірма матиме змогу покривати свої постійні витрати.
Показником мінімізації втрат є різниця між ціною та середніми змінними витратами ( Р – AVC ).
Якщо продажна ціна буде меншою ніж середні змінні витрати (Р < AVC) то фірма повинна закритися.
Отже, критичною точкою, після якої фірма припиняє свою діяльність, є рівність:
Р = AVC.
Нарешті, критерій максимізації прибутку фірми може застосовуватися для визначення вигідного як вже існуючого виробництва, так і для прийняття рішень щодо привабливості нових підприємств та проектів (в цих ситуаціях фірма порівнює очікуваний додатковий прибуток від проекту і очікувані додаткові витрати). Якщо додатковий прибуток більше нуля, то проект можна прийняти: якщо він менше або дорівнює нулю, то такий проект відхиляється.
Висновки:
Мета фірми – максимізація прибутку, який визначається як сукупний доход за вирахуванням сукупних витрат.
Аналіз поведінки фірми передбачає розгляд усіх альтернативних витрат виробництва. Деякі з цих витрат, такі, як зарплата, яку фірма платить співробітникам, є явними витратами. Інші альтернативні витрати, наприклад, зарплата, яку власник фірми міг би отримати, працюючи в іншому місці, але від якої він відмовився заради власного бізнесу, є неявними витратами.
Сукупні витрати фірми можна поділити на постійні та змінні витрати.
Постійні витрати не залежать від змін обсягу випуску продукції. Змінні витрати можуть змінюватися у відповідності з динамікою обсягу виробництва.
Два типи витрат є похідними від сукупних витрат фірми. Середні сукупні витрати – це відношення сукупних витрат до обсягу випуску. Граничні витрати – це прирощення сукупних витрат при збільшенні обсягу випуску на одиницю продукції.
Тип витрат фірми найчастіше залежить від часового інтервалу. У короткостроковому періоді витрати фірми поділяються на постійні та змінні витрати.
Максимального прибутку фірма досягає тоді, коли вона виробляє та реалізує такий обсяг продукції, за якого виконується правило тотожності її граничного доходу її граничним витратам, тобто правило MR = MC.