Інструменти та пристрої

Робоче місце. Робоче місце повинно бути добре обладнане зі зручно розташованими інструментами і пристроями, правильно освітлене, створювати відчуття робочого комфорту та затишку, що сприяє відповідному робочому настрою. Стілець повинен бути без спинки, обертатися та регулюватися по висоті (мал. 14). Сидіння стільця – м’яке, з поролоновою прокладкою. Глибина сидіння стільця повинна дорівнювати довжині стегна або відстані від внутрішньої поверхні крижів. Стіл – невеликий, легкий і міцний, на 10–15 см вищий стільця. Поряд на відстані витягнутої руки – шафа, на нижніх дверцятах якої прикріплені основні інструменти: шило, ножі, кусачки, легкий молоток, викрутка та ін.

Робочий одяг повинен бути зручний, чистий, гігієнічний, міцний і недорогий. Поверх одягу одягають фартух із легкої водостійкої тканини зі зручно розташованими кишенями для ручок, олівців, дрібних інструментів. На руки – нарукавники.

Оптимальною температурою повітря в робочому приміщенні при плетінні вважають 16–17°С. При більш високій температурі та протягах відбувається випарювання вологи з поверхні прута, тому не рекомендується працювати на вулиці або в приміщенні з протягами, теплими потоками повітря від нагрівачів, а також холодними – від відкритих кватирок, вікон, дверей. Робоче місце повинно бути охайним, в порядку, кожен інструмент повинен мати своє місце. Не можна завалювати робоче місце зайвими речами.

Інструменти і прилади для плетіння з лози повинні бути з нержавіючої сталі чи з інших хімічно неактивних матеріалів (дерево, пластмаса, кістка та ін.). Крім того, інструменти повинні бути зручними, добре загостреними, з різними по кольору та формі ручками, мати своє постійне місце. Ручки інструментів краще огранити, тоді вони добре триматимуться на гладкій поверхні столу, табурету та злегка нахилених поверхнях.

Ножі. Їх повинно бути декілька. Основний робочий ніж – чоботарський (мал. 15) – виготовляють зі сталі високої якості, гостро заточують, з широкою фаскою. Використовують для підрізки кінців прутів при плетінні різних виставкових виробів, обрізки заготовлюваних для виробів прутів, розколювання та ін. Крім основного, потрібно мати ще чорновий ніж (мал. 15, б), виготовлений з більш м’якої сталі, яку можна легко і швидко загострити. Його використовують для чорнової роботи. Також потрібний ніж для різки лози (мал. 15, в), який зручно носити в піхвах на поясному ремені. Освітлення робочого місця може бути штучним або природним. Найбільш сприятливим для ока є природне світло – сонячне. Штучне світло від ламп накалювання та люмінесцентних ламп повинно бути розсіяним, не створювати глибоких тіней. Основне джерело світла повинно знаходитись перед працюючим і не осліплювати його. Збоку праворуч можна встановити додаткове джерело з направленим пучком світла.

Мал. 14. Стілець
Мал. 15. Ножі	Мал. 16. Кусачки

Кусачки. Листові (мал. 16), якими можна значно розширити коло їх використання з прямими кусачками або секатором. Для дрібних робіт використовують малі кусачки (мал. 16). Краще, якщо вони теж будуть боковими, але якщо немає таких, можна використовувати косметичні кусачки.

Секатор. Звичайний садовий секатор (мал. 17) використовують при заготівлі лози, для обрізання кінців лози та інших робіт. Добре і вірно заточений секатор робить зріз краще, ніж кусачки які, як правило, придавлюють лозу, а не ріжуть її, особливо при невірній заточці.

Мал. 17. Секатор

Шила. Їх треба кілька: 1) велике, з довжиною робочої частини 200–250 мм і діаметром у основі 8 мм (мал. 18, а); 2) мале, з розмірами відповідно 150 і 4 мм (мал. 18, б); 3) ромбовидне (мал. 178, в).

Ромбоподібне шило використовують при заплетенні дна і ручок корзин, розколюванні лози, її перегинання та ін. Кінець шила не загострюється, навпаки, злегка закругляється.

Мал. 18. Шила

Прошивки. 3 їх допомогою можна перетягнути лозину по складних лабіринтах у важкодоступних місцях, уставивши її в прорізь прошивки. Особливо допомагає при з'єднанні кісок і зачинок, які зустрічаються доволі часто в різних виробах. Найкраще мати дві прошивки (мал. 19, а).

Пінцет. Використовують як підручний інструмент для прошивки, але іноді і як самостійний. Треба слідкувати, щоб у пінцета був добрий щільний захват (мал. 19, б).

Мал. 19. Прошивка (а); пінцет (б)

Молотки. Як мінімум, потрібно два: один вагою 0,5 кг і другий вагою 150–200 г.

Плоскогубці. Використовують для перекушування дроту і витягування гвіздків, які зламалися, або вже заплетених лозин.

Круглозубці. З їх допомогою лозі надають потрібну форму, згин, випрямляють вм’ятини, перегинають лозу під прямим і гострим кутом.

Ізер. Це інструмент, призначений тільки для плетіння. З його допомогою ущільнюють плетіння стінок великих виробів (кошиків, коробок та ін.). Його виготовляють металевим або дерев’яним. Металеві – з латуні або бронзи, дерев’яні – твердих порід дерева, щоб не розщеплювалися від ударів. Всі ребра ізера треба злегка заокруглити, щоб лозу при ударі не ушкоджувати. Використовують ізери двох розмірів: малий і великий (мал. 20).

Жамка. За допомогою жамки (мал. 21) випрямляють, загинають та надломлюють товсті прути та палки. Як і ізер, буває трьох розмірів. Жамка повинна бути дуже міцною. Виготовляється вона із сталі, найкраще з нержавіючої. При випрямлянні і плавному згинанні палки вставляють в круглий отвір жамки. Для того, щоб не було надломів і вм’ятин, переріз В-В повинен бути круглим. При різкому згинанні палок під кутом або їх надломів користуються прямокутним пазом. Ребра в ньому повинні бути злегка заокругленими.

Мал. 20. Ізер

Мал. 21. Жамка

Діжка для води. При плетінні постійно потрібна вода: для зволожування підсохлих основ виробу в проміжних стадіях, замочування стрічки – глянцю, попереднього змочування дрібної лози тощо. Для води використовують звичайну діжку з нержавіючої сталі, з тонкого листа (товщина 0,6–0,8 мм).

Штангенциркуль. Цей вимірювальний точний інструмент потрібен для різних замірів.

Зажими (стискачі). Найкраще мати зажими типу «крокодил». Вони надійно притискають лозу до дротяного шаблону та надійно утримують дві тонкі стрічки і на деякий час з’єднують дві зрізаних на ус лозини.

Стрічка-липучка. Використовують в плетінні, коли необхідно на проміжному етапі виробу зібрати його основи в пучок і перев’язати.

Шаблони. Для більш точного виконання виробів заданих розмірів і форми використовують шаблони. Конструкцій шаблонів дуже багато, від простих болванок, точених з дерева, до складних розбірних, завдяки яким вироби можна виготовляти поступово. Шаблон повинен бути міцний. Він повинен витримувати сильні удари молотком або ізером, на ньому не повинно бути перекосів, люфтів і тріщин.

За способом і принципом використання шаблони поділяються на чотири групи: 1) обручі і рамки (бюгелі); 2) плоскі шаблони; 3) лекальні шаблони; 4) інші шаблони (сюди можна віднести всі ті види конструкції, які придумують майстри).

Бюгелі. Виготовляють з горіхових і черемхових палок, дроту, тонкостінних трубок та ін. Набір їх повинен бути різноманітним, відповідно до асортименту виробів. З тонкостінних трубок, які входять одна в одну, виготовляють універсальні розсувні бюгелі, овали (мал. 22), завдяки чому можливо змінювати їх розміри.

Мал. 182. Різні види бугелів

Плоскі шаблони. Вони бувають різні за призначенням і будові. Виготовляють їх з м'яких і твердих порід дерев. Для міцності їх робочу поверхню обкручують металевим листом з нержавіючої сталі. На мал. 23 зображені плоскі шаблони для згинання кільцевих деталей. Якщо товщина дозволяє, можна зразу згинати декілька деталей, а при масовому виробництві шаблони виготовляють у формі циліндра необхідної висоти. Для виготовлення квадратних, прямокутних, трапецієвидних та інших замкнутих деталей використовують шаблони, зображені на мал. 24.

Мал. 23. Плоскі шаблони

На мал. 25 зображений шаблон для згинання деталей більш складної конфігурації. Для того, щоб палка при згинанні не ковзала, його роблять злегка конусним, розширеним доверху. На плоских шаблонах можна гнути різні деталі: ручки корзин, кільця для заплетення днища та верху кошиків, шаблони-бюгелі та ін. Особливо широко їх використовують при виробництві плетених меблів.

Мал. 24. Плоскі квадратні шаблони

Лекальні шаблони. По своїй формі (мал. 26) лекальні шаблони є точною копією внутрішньої поверхні виробу. Як правило, виготовляють їх з суцільного куска деревини. У цих лекал-болванок є декілька недоліків:

– велика вага;

– завдяки періодичному зволожуванню з’являються тріщини.

Мал. 25. Шаблон для гнуття деталей складних конфігурацій

Тому шаблони-болванки використовують, як правило, для дрібних і середніх виробів. Частіше використовують шаблони, зображені на мал. 27. Їх збивають з міцних дерев'яних деталей (мал. 27, а), або зварюють зі сталевого дроту (мал. 27, б, в). Зварні шаблони виготовляють розбірними. Для цього на різні кінці каркасу щільно одягають з’єднувальні трубки і стягують каркас нескладним защипом.

Для складніших виробів використовують більш складні розбірні шаблони, а вироби плетуть поетапно, у міру введення нових елементів шаблона (мал. 28, 29, 30, 31, 32).

Мал. 26. Лекальні шаблони

Мал. 27. Лекальні шаблони: а – з дерев’яних деталей; б, в – зі стального дроту

Мал. 28. Розбірний шаблон-діжка Мал. 29. Розбірний секторний шаблон

Мал. 30. Шаблон з вертикальними лекальним стійками:

а – зібраний; б – основа; в – стійка

Мал. 31. Монтажний шаблон-вісь:

а – зібраний; б – змінний диск

Мал. 32. Шаблон-вісь зі змінними плоскими шаблонами