Виникнення килимарського промислу на Полтавщині.

Домашнє килимарство найбільшого поширення набуло серед сільського населення Полтавщини, про що свідчать літературні джерела, а також багаті колекції давніх килимів у музеях. Понад три з половиною тисячі кустарів і ремісників займалися тут виготовленням полотна, скатерок, рушників, плахт, килимів і ряден для замовників або вільного продажу. У кожному повіті поодинці чи сім’ями працювало в середньому 8-10 килимарниць. Виробництво килимів не було постійним заняттям. Жінки бралися до цієї роботи тільки тоді коли мали замовлення і при цьому користувалися матеріали замовника або купували його.

Наприкінці 18 та поч.. 19 ст. багато килимарських мануфактур виникло саме на Полтавщині, де (за статистичними даними) вони діяли трохи чи не в кожному повіті.

Найбільш значними на Полтавщині були промисли у містах Зінькові та Миргороді. У Зінькові виробництво килимів для продажу практикувалося здавна. Тільки на Ільїнському ярмарку в Полтаві зінківські торгівці збували щороку дві-три тисячі килимів.

Подібний характер мало виробництво килимів у Миргороді і інших населених пунктах Полтавщини.

В кін.19 та поч..20 ст. у напрямі збереження та відродження народних художніх промислів багато було зроблено Полтавським губернським та повітовими земствами. Їх діяльність сприяла розвитку кустарних промислів у технічному й економічному відношеннях. Було створено близько 85 учбових майстерень та показових пунктів, склад кустарних виробів, утримувався штат роз”їздних інструкторів, художників, створено музей губернського земства з етнографічним відділом.

У цей час на Полтавщині визначним центром килимарства стає с.Дігтярі, Прилуцького повіту, де в 1898 р. Губернське земство організувало учбово-ткацьку майстерню з трирічним навчанням усіх видів ткацтва, обробці та фарбуванню різних видів пряжі, а також виробництву килимів До неї приймали учнів з усіх повітів губернії для підготовки інструкторів. Земство видавало альбом різних видів народних художніх виробів, а також взяло на себе турботу про збут кустарних виробів. Для цього в 1904р. був відкритий кустарний склад, що взяв на себе постачання матеріалів і знарядь виробництва кустарям.

На поч. 20 ст. майстерня мала більше сотні ткацьких, килимарських верстатів, на яких виготовлялись килими. Візерунки для них копіювали з давніх народних килимів Полтавщини. Вироби дігтярівських майстрів часто експонували на різних виставках і удостоювалися почесними нагородами. Готову продукцію реалізували через Полтавський кустарний склад. В давніх осередках килимарства: Дігтярях, Кролевці, Богуславі, Клембівці, Косові та Решетилівці, а також з метою пропагування цього виду народного мистецтва, обміну практичними досвідом проводилися виставки виробів народних майстрів, семінари та конференції, що збирали шанувальників декоративно-прикладної творчості тільки з усієї України.

В наш час, як і в давнину, одним з найвідоміших центрів килимарства є Решитилівка, Полтавської області. В Решетилівці виготовляли гладкі (безворсові) шерстяні килими з рослинним і, рідше, геометричним орнаментом. Ткалі їх вручну, за зразком, частіше по пам’яті. Майстри вільно варіювали квіткові мотиви, то розміщуючи окремі елементи на полі, то збираючи їх в букети, кожного разу створюючи нові композиційні рішення. Решетилівським килимам властиві пластичні форми рослинних орнаментів і ніжний, світлий колорит.

Відомими по всій Україні є килими народного художника України Евгена Івановича Пилюгіна, директора Решетилівської фабрики художніх виробів народного художника України Леоніда Самойловича товстухи, знаної та шанованої у світі майстрині Надії Бабенко.

Килимове устаткування

В дорадянські часи на Україні килими виготовлялися пе­реважно ручним способом на кроснах або звичайних ткацьких верстатах. Кросна мали просту будову (рис.1). Це вер­тикальна рама, що складається з бокових стояків, власне кросен, скріплених між собою зверху і знизу попереч­ними планками. Висота кросен — близько 1,5 метра, а ширину їх змінювали залежно від ширини килима (не більше 2,5 метра). На таку раму вертикально натягували основу (рис. 1), розміщую­чи її обабіч в два ряди. Встановлювали кросна в хаті вертикально, трохи похило. Внизу вони опиралися на долівку, а верхньою частиною притулялись до стіни. На них можна було ткати ки­лими різною технікою і різних розмірів. V давнину на кроснах ткали по всій Україні, пізніше вони збереглися тільки в центральних її районах.

Верстат більш удосконалений, ніж кросна, хоч конструкція його також проста (рис.2). Складається він з чотирьох стояків, скріплених між собою внизу поперечними та поздовжніми перекладинами, а вгорі поздовжніми жердками. На них дві поперечні жердинки, до однієї з яких підвішували начиння (ремізки), а до другої бердо. На верстаті два навої один для основи (лежить на передній парі стояків), дру­гий для намотування готової

виробленої тканини (міститься біля задньої пари стояків) (рис. 2). Основа прикріплюється н горизон­тальному положенні. На таких верстатах селяни ткали для домашніх потреб полотно, сукно та інші вироби. Щоб виготовити килим, замі­няють бердо з тонкого очеретяного на більш міцне калинове.

Верстати для ткання килимів стали застосовуватися на Україні значно пізніше, ніж кросна. Особливо поширені вони в килимарстві західних областей України, де майже повністю витіснили кросна. Це позначилося до деякої міри і на характері килимів — на верстатах можна виконувати тільки геометричні або геометризовані рослинні узори.

Допоміжне килимарське обладнання включає інструменти і пристрої, якими килимарниця може користуватися саме у процесі виготовлення килимового полотна.

Розподільча палиця може бути виготовлена з металу, дерева або кістки і мати циліндричну форму. Довжина палиці повинна відповідати розміру (ширині) кросен. Розподільча палиця призначена для утворення чину (розхилу між нитками основи) при роботі на кроснах.

Молоток-гребінець (мал. 3) використовується для прибивання ниток піткання і ущільнення килимового полотна. Молоток-гребінець може бути виготовлений весь із деревини або ж із деревини – ручка, а зубці – з металевих пластин.

Мал. 3. Молоток-гребінець

Човник (мал. 4) виготовляється із тонкої вузької дошки, яка на кінцях має заглибини. Він використовується для прокладання нитки піткання у візерунку з широкими одноколірними смугами. Пряжа намотується на човник з клубка чи бобіни до товщини, трохи меншої за ширину чину.

Мал. 4. Човник

Ножиці використовують звичайні. Вони повинні мати довгі і дуже гострі леза. Ножицями зрізають залишки пряжі піткання на поверхні виробу, розрізають нитки основи при зніманні килима з кросен чи верстата, пристригають ворсову поверхню на ворсових килимах.

Голку використовують звичайну швацьку. Вона повинна бути з великим довгим вухом. За допомогою голки пришивають технічний рисунок полотна, розтягують килимове полотно, щоб воно не збігалося, обшивають килим під час кінцевої обробки.

Ніж-гачок (мал. 5) використовують для вив’язування ворсових вузлів з цілої нитки. Він має вигляд ножа із гладким гачком на вістрі. Ніж-гачок виготовляють із металевої смуги довжиною 170 см, шириною 30 мм і товщиною 2 мм.

Мал. 5. Ніж-гачок

Гребінь, який призначений для обсмикування ворсу, виготовляють із листового металу, прикріплюючи до нього дерев’яну ручку. Гребенем обсмикують, вирівнюють і прочісують вив’язані ворсові вузли перед пристриганням ворсу. При цьому із пряжі видаляються довгі волокна, жорсткі і погано пофарбовані шерстинки, різні сторонні домішки.

Для виготовлення килимів використовують шерстяну, напівшерстяну, бавовняну або лляну пряжу

Шерстяну пряжу підбирають частіше низьких номерів, тобто товсту і обов’язково кручену. Якщо виготовляють килим великої щільності з найтоншим малюнком, то використовують дуже тонку пряжу, складену в 2–3 або 4 рази.

Напівшерстяна пряжа більш тверда і міцна, ніж шерстяна, бо вона зпрядена із шерстяних і синтетичних волокон.

Бавовняну пряжу використовують двох видів. Для основи і ремізок потрібна дуже міцна кручена пряжа, так звана кордна, оскільки нитки основи натягнуті і постійно знаходяться у взаємодії з килимоткацькими інструментами.

Для основи також використовують і міцну лляну пряжу.

Шаблон

Контури малюнка майбутнього килима в натуральну величину наносяться на шаблон. Спочатку переносять на кальку контури форм узорів. Межі кожного кольору і відтінків відділяють один від одного більш тонкою лінією.

Наносять межі кольорових ділянок, зараз же ставлять цифри, які відповідають номерам кольорів, що входять у гаму килима і збігаються з кольорами цієї частини узору на ескізі (цими ж номерами позначають клубки кольорової пряжі для ткання килима). Малюнок на шаблоні бажано розфарбувати відповідно ескізу.

Шаблон з картону при виготовленні килима ставиться за робочою частиною основи.

Шаблон на тканині підвішується до верхнього валу. Нижня частина шаблону пришивається до гладенької частини килима. У процесі ткання шаблон пересувається разом із виготовленою частиною килима. Через кожні 15–20 см шаблон старанно розрівнюють і прикріплюють до країв килима та його середини. Шаблон з тканини дозволяє виткати узор з більшою точністю, ніж шаблон з картону. Під час ткання уточні нитки прокладають у відповідності з межами кольорових ділянок на шаблоні. Час від часу шаблон наближають до виготовлюваної ділянки килима для перевірки правильності зітканого малюнка.

Підготовчі роботи – виконання операцій, що дають можливість почати власне ткання килимового виробу.

Підготовчі роботи в килимарстві включають:

• снування основи;

• плетіння кіски;

• утворення чину;

• розміщення вирівнювальної смуги;

• виконання попередньої смуги.

Снування основи

Снують (навивають, натягують) основу різними способами. Виконання цього виду підготовчих робіт залежить від будови кросен-рами.

При снуванні основи на кроснах із цвяхами кінець нитки з клубка прив’язують до нижньої перекладини і обкручують ниткою перший цвях у ряду. Потім піднімають нитку з клубка вгору і обкручують нею перший цвях у ряду на верхній перекладині. Опускають нитку з клубка вниз і обкручують нею другий цвях на нижній перекладині. Далі продовжують почергово обкручувати цвяхи на верхній та нижній перекладинах, поки основа не буде заснована на ширину майбутнього виробу з урахуванням збігання полотна при тканні (додати по 1 см з обох боків), а також з урахуванням технологічної вимоги – об’єднання двох-трьох крайніх ниток у пучок для утворення міцного і товстого рубчика. Обкрутивши останній цвях, нитку міцно прив’язують до перекладини і відрізають від клубка.

При снуванні основи на кроснах із цвяхами щільність розміщення ниток визначається густотою закріплення цвяхів, а також способом обкручування цвяхів ниткою (мал. 6).

На кроснах без цвяхів основу снують двома способами. Перший спосіб: кінець нитки основи у клубку прив’язують до нижньої перекладини, піднімають клубок з переднього боку кросен і перекладають його через верхню перекладину. Опускають клубок з заднього боку кросен і піднімають його під нижню перекладину. Продовжують намотувати нитку, дотримуючись рівних проміжків між нитками на перекладинах-валах. Проклавши нитку на потрібну ширину, прив’язують її до перекладини (мал. 7).

Мал. 6. Різні способи обкручування цвяхів

Беручи до уваги особливості процесу снування основи, нитки повинні:

а) бути міцні, шорсткі та не сковзатись у вузлах;

б) бути достатньо товсті, щоб утворювати щільне переплетення з пряжею піткання;

в) не повинні бути пружними і розтягуватись при снуванні;

г) скручуватись у джгути при снуванні.

Відповідно до цих вимог використовують товсті бавовняні, сирові лляні, міцні вовняні, а також міцні синтетичні нитки.

Мал.7. Снування основи

Плетіння кіски

Кіска – ланцюжок, сплетений з ниток у вигляді петель. Вона призначена для:

а) утримання основи від збігання;

б) утримання розподільчої палиці від випадання та нитку основи в одному ряду;

в) при використанні кросен із цвяхами – попереджати зісковзування основи з цвяхів;

г) зберігати рівномірний розподіл ниток основи по всій ширині виробу.

Плетуть кіску з відрізків ниток основи або з інших міцних ниток, що не розтягуються в процесі роботи.

Етапи плетіння кіски:

• Прив’язати нитку до правого бічного стояка кросен, так, щоб довгий кінець її розташувався за основою.

• Утворити петлю з нитки над першими двома нитками основи (тими, що утворюватимуть край виробу).

• Через першу петлю з довгого кінця нитки витягти петлю над другою ниткою основи.

• Продовжувати захоплювати петлями по одній всі наступні нитки основи, поки не залишаються дві крайні з них – над ними витягти спільну петлю. При роботі довший кінець робочої нитки повинен весь час знаходитись позаду натягнутої основи.

• Через петлю над двома останніми нитками лівого краю витягти довгий кінець і затягти петлю.

• Прив’язати вільний кінець робочої нитки до лівого бічного стояка кросен, трохи натягнувши всю кіску (мал. 8).

Мал. 8. Плетіння кіски

Утворення чину

Чин – це розхил між нитками основи, який утворюється розподільчою палицею і утримується до закінчення ткання виробу. Чин ділить нитки основи на два ряди – верхній і нижній, між якими прокладають нитки піткання і утворюють килимове полотно.

Розподільча палиця виготовляється з дерева чи пластмаси і має круглу чи овальну форму в перерізі, довжина палиці повинна бути більшою, ніж ширина виробу, діаметром 20 мм.

Етапи утворення чину:

• Взяти палицю лівою рукою і розташувати її горизонтально, піднести до основи зліва.

• Правою рукою взяти дві крайні нитки основи і підвести під них палицю.

• Правою рукою підняти кожну парну нитку основи (4, 6 ,8, 10 і т.д.) та ввести палицю між парними і непарними нитками основи.

• Дійшовши до правого краю основи, узяти дві основні нитки і розташувати їх в одній площині – зверху чи знизу палиці (мал. 9).

Мал. 9. Утворення чину за допомогою розподільчої палиці

Після утворення чину палицю піднімають догори настільки, щоб можна було дістати її рукою, або до самої кіски – якщо використовують кросна-раму малих розмірів. Якщо розподільча палиця не триматиметься і сповзатиме донизу, її можна притягти до верхньої перекладини чи валу кросен за кінці двома петлями з міцних ниток.

Для переплетення основи і піткання потрібно змінювати чин – тимчасово нижній і верхній ряд ниток основи мінятимуться місцями. Це можна робити, перебираючи нитки основи пальцями через одну, або за допомогою ниткових ремізок (мал. 10).

Мал. 10. Ниткові ремізки

Ниткові ремізки виготовляються так:

а) міцні бавовняні нитки нарізати на відрізки довжиною 30 см;

б) кожну нитку основи нижнього ряду охопити ниткою, її кінці вивести на себе і скласти докупи;

в) кінці 8–10 відрізків скласти в один пучок і зав’язати вузлом;

г) тягнути вузол на себе, змінити розташування ниток основи.

Виконання вирівнювальної смуги

Вирівнювальна смуга призначена для утворення рівного краю виробу. Це – опора для всього майбутнього виробу. Без неї прокладена пряжа піткання під ударами молотка-гребінця з’їжджала б по основі, при цьому спотворювався б візерунок виробу.

Вирівнювальна смуга може бути виготовлена з різноманітних матеріалів: картону, фанери, пластмаси, металу.

По довжині вирівнювальна смуга повинна перевищувати ширину майбутнього виробу, бути такою, щоб забезпечити зручність кінцевої обробки виробу. Відстань від нижньої перекладини кросен до верхнього краю смуги повинна складати 5–15 см.

Встановлюють вирівнювальну смугу так: беруть смугу за один кінець і підводять її між двома рядами ниток основи під розподільчу палицю. Потім прибивають смугу до низу, слідкуючи, щоб вона розташовувалась перпендикулярно до ниток основи (мал. 11).

Мал. 11. Вирівнювальна смуга

Виконання попередньої смуги

Попередня смуга – неширока смуга, виткана з ниток основи на всю ширину виробу. Призначення її:

• підтримування краю виробу під час проведення завершальних робіт, запобігання висипання краю виробу;

• економія ниток піткання (під час обшивання вся попередня смуга заховується в шов);

• утворення щільного і міцного пруга по краю виробу.

При виготовленні килимового виробу різними техніками попередня смуга тчеться полотняним переплетенням, що надає виробу додаткової міцності.

Послідовність виконання попередньої смуги:

• Відміряти відрізок нитки основи, який дорівнює 1,0–1,5 м.

• Одним кінцем нитки об’язати дві крайні нитки основи зліва.

• Перебираючи нитки основи через одну (підчіплюючи на праву руку нитки основи нижнього ряду, пропускаючи верхній ряд) або користуючись нитковими ремізками, протягти цей відрізок нитки між рядами ниток зліва направо.

• Лівою рукою протягти цей відрізок у чин, утворений розподільчою палицею, справа наліво.

• Повторювати дії 3 і 4, за кожним разом прибиваючи нитку-відрізок донизу молотком-гребінцем, поки не утвориться смужка шириною 1–1,5 см.

Пітканева прокидка – це відрізок нитки чи пряжі, прокладений у двох напрямках – зліва направо і справа наліво. При тканні виробу майстер весь час виконує пітканеві прокидки, з них складається килимове полотно.

У сучасному килимарстві технологія виготовлення килимів включає такі види технік:

рахункові – «на косу» («зірчаста»), «зачіпками»), «на межову нитку»;

нерахункові – «кружляння».

Рахункову техніку застосовують в основному при виготовленні виробів на горизонтальних верстатах, коли при тканні візерунка відраховують для кожного кольору потрібну кількість ниток основи. При цьому нитки піткання лягають горизонтально і, з’єднуючись між собою, утворюють контур рисунка.

Рахункові техніки

Рахунковими техніками виготовляють килимові вироби тільки з геометричними візерунками.

До рахункових технік належать:

а) »на косу» («зірчаста»);

б) »на межову нитку»;

в) »дірчаста»;

г) »зачіпками».