Лекція № 3
Художнє плетіння з лози
План:
Історія лозоплетіння.
Види і породи верби.
Інструменти та пристрої.
Технологія плетіння.
ЛІТЕРАТУРА
Основна
Антонович Є.А. Декоративно-прикладне мистецтво / Є.А. Антонович, Р.В. Захарчук-Чугай, М.Є.Степанович. - Львів: Світ, 1992.- 272с.
Балашов К.В. Плетение из лозы. Лучшие идеи / Балашов К.В. – Мир книги, 2011. – 240 с.
Козлов В.М. ІІлетение из ивового прута / Козлов В.М. – М., 2001. – 352 с.
Кривошей А. Плетение из лозы / Кривошей А. – Контэнт, 2010. – 48 с.
Лисин А.С. Поделки из лозы: простые и сложные / Лисин А.С. – МСП, 2009. – 96 с.
Додаткова
Онищенко В.В. Лозоплетение: Азы майстерства / Онищенко В.В. – Феникс Фолио, 2007. – 224 с.
Прикрась свій дім / Л.П. Гура, Л.Е. Жоголь, Н.М. Ісупова та ін. – 2 вид. – К., 1999.
Толмачева Н.А. Плетение из лозы: Техники. Приемы. Изделия / Толмачева Н.А. – АСТ-Пресс Книга, 2005. – 160 с.
Фрёлих М., Штурм Г.-П. Плетение из лозы и ивовых прутьев / Фрёлих М., Штурм Г.-П. – Клуб семейного досуга, 2011. – 160 с.
Хомяк А.Н. Плетение из лозы для начинающих / Хомяк А.Н. – Владис, 2012. – 248 с.
Хомяк А.Н. Учимся плести из лозы / Хомяк А.Н. – Владис, 2012. – 224 с.
Лозоплетіння – одне з найдавніших ремесел з виготовлення господарсько-побутовихі художніх виробів.
Воно виникло, як і кераміка, раніше, ніж обробка дерева, металу, які потребують знарядь виробництва.
Найдавніші плетені вироби були знайдені археологами в Єгипті на Ближньому Сході. У гробниці Тутанхамона, наприклад, були виявлені два плетені стільці, які так добре збереглися, що могли б прикрасити сучасний інтер’єр. У стародавньому Римі також знали плетені меблі і інші предмети побуту, виготовлені з прутів лози та інших порід дерев. Гладіатори армії Спартака плели легкі і міцні бойові щити з виноградної лози, а коли були притиснуті військами Риму до краю безодні, то знову таки з виноградної лози сплели драбини і змогли спуститись і вдарити по Римських вояках.
У період Великої Вітчизняної війни бійці плели на ноги мокроступи з лози, шелюга, що дало можливість подолати численні болота Білорусії. Такими мокроступами користуються північні народи для ходіння по тундрі літом і зимою по снігу.
Починаючи з середніх віків плетіння знаходить широке використання. Якщо у простого люду, як правило, це були предмети побуту (корзини, короби, колиски для немовлят), то у шляхти – предмети відпочинку, прикраси інтер’єру, плетені меблі. Кращі вироби, зроблені майстрами, покривалися позолотою і прикрашали будуари і замки шляхетних людей. с. Іза Закарпатської області – знаний центр лозоплетіння всього закарпатського краю. У документальних письмових джерелах вперше воно згадується у XIV ст. Земельні простори села по берегах ріки багаті на лозу – найпоширеніший природний матеріал, який став основою виготовлення побутових плетених виробів.
Селяни завжди мали прибуток від цього ремесла. Промисел набрав великого поширення в кінці XIX ст. Майстер у день виплітав 8-10 кошиків. Село заробляло в місяць у 20-30-х роках XX ст. до 20 тисяч крон. У цей час мали попит великих розмірів кошики з неочищеної лози для транспортування яблук. Майстри по-різному збували свій товар: на ярмарках Закарпаття, на возах добувались до Сеготу – на підводу входило 150-200 різних виробів, носили по селах, продавали, обмінювали. Поширеним був натуральний обмін на зерно, мелай (кукурудзу). З часом цей промисел удосконалювався і пристосовувався до попиту. Наприклад, для жителів із Берегівського району (нині Виноградове), де розвинене виноробство, обплітали лозовим пруттям скляні бутлі, пляшки різних розмірів. Плетіння цього села давнє за своїми традиціями, різноманітне за видами і формами. Його знають не лише в Україні, а й за кордоном, це здавна привертало і привертає увагу дослідників народної культури, мистецтвознавців.
Досвід плетіння передається від старших. Матеріал для плетіння заготовляють у всі часи літом і восени, зрізали серпами, ножами. Літня лоза ріжеться на початку серпня, а осіння – з середини вересня (як лист відпаде) і до грудня, до снігу. Тепер дехто навіть садить 2-3 ряди вербової лози біля хат і росте вона упродовж 12-15 років. Зрізані стебла складають у сніп, зв'язують у скручений товстий прут і переносять додому, де обчищають від листя. Почищену лозу розставляють, розстеляють, як сіно, щоб швидше на сонці висохла. Просушені, очищені прути зв'язують у пучки і сортують по довжині, товщині. З літньої лози кора легше знімається, її не треба варити, вона тоненька, має світло-жовтий колір (місцева назва – «зарінка»). З неї виготовляють сувеніри, невеличкі речі. У всі часи із зарінки плели різних розмірів партицьові (4-6 прутиків плетуть укупі) корзини, які використовували на кожен день ходіння до базару, а у святкові дні до міста, до церкви. Осіння лоза має бути грубішою, щоб з неї зняти кору, її треба годину прокип'ятити, потім облити холодною водою – загартувати. Проварена лоза стає коричневого кольору, з неї плетуть корзини, вони міцніші, ніж із літньої.
Різна за структурою лоза диктувала використання відповідних технічних прийомів плетіння, задля створення різних форм ужиткових речей. З нечищеної лози плели великі кошики з двома ручками для збору городини, носіння худобі сіна, прання щойно напрядених ниток, полотна, одягу, великі діжки для тримання полущеної кукурудзи на горищах. Із очищеної круглої і коленої лози плели різні за формою і призначенням кошики, дитячі іграшки, меблі. Колиски виплітали із грубої круглої очищеної лози, були вони конусовидної форми – це ті, що підвішували до поперечної балки стелі, а прямокутної форми колиски, кріпили на дерев'яному стояку і ставили на долівку в хаті.
До наших днів дійшли форми і назви традиційних у побуті кошиків – різних розмірів з однією ручкою, на різні потреби (для зберігання винограду, фруктів, овочів). Поширеним у господарстві був і залишається зручний для перенесення на далекі віддалі «кошар», він має рівні розширені доверху стінки, пасками кріпиться за рамена на спині. В ньому носили сіно, білизну до річки, з лісу – дрова, виноград возили продавати. У багатьох господинь побутували форми, в яких підходило тісто перед тим, як саджати у піч, плетені форми, де тримали ложки.
До 1940-х років плели всі вироби з однотонної лози, інколи підфарбовуючи гашеним вапном, що давало коричнюватий колір, її вплітали у дитячі іграшки, інколи в кошики. Барвниками почали користуватися після 40-х років і тоді почали вводити плетіння у вигляді мережива, яке рельєфно виступало зовні зверху на стінках кошика «рибак». Його так називали здебільшого тому, що в ньому носили рибу.
Творчий доробок жителів Ізи неймовірно різноманітний, здається немає такої речі, яку не могли б зробити жителі цього відомого закарпатського села! Вражають якісно зроблені набори меблів на веранду, для вітальні, кухні. Вони виготовляють кутові і прямокутні шафи на білизну з 4-5 шухляд, бочки з кришками для білизни, окремо табуретки, стільці, крісла-гойдалки, журнальні столики, рами на дзеркало, підставки на квіти, торшери, люстри, вішаки, різного призначення шафи. А ще дитячий асортимент: колиски, сани, крісла-гойдалки, маленькі стільчики, дитячі забавки. Не кажучи вже про кошики – це найрізноманітніший вид плетених виробів. Декоративні прикраси для інтер'єрів: ріг для сухоцвітів, «сонечко», соняшники, ромашки і різної форми хлібниці, вази на фрукти для кухні. Всі ці вироби є частиною інтер'єру.
Віками нагромаджувались технічні прийоми обробки матеріалу для плетіння, уміння використовувати його практичні можливості та художні особливості. Якщо прослідкувати за розвитком плетіння на Україні, то можна відмітити, що плетіння виникло в районах річок, озер, де було багато природного матеріалу, а з іншого боку була велика потреба в плетених виробах. Це предмети побуту, рибальське начиння, плетені капкани для звірів і птиці, кошики для овочів, фруктів, грибів.
Рівень майстерності, відповідно і якості виробів не скрізь були однакові. Далеко не завжди майстер, який досконально опанував виготовлення корзин, міг виплести сітку чи дорожній сундук, тарантас чи сани. Плетені вироби, виконані з різних матеріалів, можна зустріти в різних частинах нашої планети. Для цього непотрібно навіть подорожувати. Якщо ви уважно дивитесь телевізійні передачі, то можна відмітити, як жінки африканського континенту, Індії, Австралії, Південної Америки держать у руках плетені корзини, як чоловіки Східної Азії, Китаю носять в великих плетених корзинах різну поклажу, на ринку використовують корзини з овочами і фруктами.
Залежно від матеріалу, художнє плетіння поділяють на лозоплетіння, рогозоплетіння та плетення соломкою. Кожний з цих видів має свої художні особливості.
Лоза – найпоширеніший матеріал, який завдяки своїй міцності і зручності в роботі став основою для виготовлення різноманітних побутових виробів великих і малих форм.
Одним із сучасних майстрів з лозоплетіння є Катерина Іванівна Федоренко. Народилася в с. Мала Рублівка Котелевського району на Полтавщині, що за 15 км від розкопок Гелона, в хліборобській сім’ї. Виховувала малу Катерину Анастасія Василівна Рубан, яка і зараз є її наставником. І сьогодні працелюбна сільська жінка допомагає дочці виконувати нехитрі операції в лозоплетінні. У 1969 р. сім’я переїхала до Полтави. Тривалий час Катерина Іванівна працювала на Полтавському заводі «Знамено», обіймаючи різні посади. Праця була весь час пов’язана з металом. У Полтаві познайомилася з майстром по лозоплетінню Міліщуком Олександром Сергійовичем (нині покійним). Він побажав передати свої вміння синові Катерини Іванівни. «От одного вечора, – як розповідала Катерина Іванівна, – прийшла до його квартири з сином Віталієм. За вечір зуміли виплести денце до корзинки. Як сказав майстер: «Лозоплетіння – це три уроки і до побачення». Він мав на увазі самостійну копітку і старанну роботу з виготовлення кошиків. У асортименті його виробів були різні кошики. Ми з сином зацікавилися цією роботою, придбали велику кількість книг. Ми вже виготовили чималу кількість виробів. Він порекомендував поїхати до земляка-полтавчанина Клименка Анатолія Івановича і його дружини Людмили Михайлівни, що проживають в Пушкіно під Москвою. Вони нас зустріли тепло, радісно. У них ми побачили нетрадиційні вироби з лози. Особливо в їх колекції є прекрасні люстри та бра, які продані в приватні колекції різних країн світу. Другим її вчителем була Антоніна Іонівна з Собківки. Цей творчий союз і сьогодні живить наші стосунки.
Майстрині виготовляють різноманітні квіти, але в кожної можна бачити особливий почерк. У господі плетуть усі: і чоловік Іван Кондратович і сини Віталій і Володимир, і невістки Валентина та Наталка, а також і онук Валерій. Заготовляє лозу Катерина Іванівна звичайним способом. Лоза проростає на мальовничих берегах Ворскли, по низинах полтавських сіл Верхоли, Крутий Берег, Вороніне. «Відпочиває душа, коли буваєш у цих чудових місцях, відчуваєш красу природи полтавського краю» – розповідає Катерина Іванівна. Вона володіє всіма способами лозоплетіння. Асортимент виробів її різноманітний – люстри, світильники, бра, торшери, вази, корзини, кашпо і різноманітні букети квітів «лілій», «хризантем», «дзвіночків» тощо. А особливо лілії. Вони різноманітні за формою, розмірами. При їх виготовленні майстриня використовує ефект лицьової (глянцевої) і виворітної поверхні. Тут в «букетах» поруч з квітами сусідять і комахи, які виготовлені із лози.
Кошики... Їх багато і різні. Майстри лозоплетіння їх виготовляють – малі, великі, середні, круглі, овальні, видовжені. Багато років Катерина Іванівна передає свою майстерність учням школи №17 м. Полтави. Вироби учнів школи демонструвалися у Києві на виставці робіт за темою «Повір у себе». Перший президент України – Л. Кравчук залишив запис на фото її робіт з побажанням творчих успіхів у праці, відродженні прадавнього ремесла.
Дякуючи майстрині на педагогічно-індустріальному факультеті з 1994 року почалося відродження цього виду рукомесла. Під керівництвом викладача Гладкого Миколи Олексійовича студентами висаджена велика кількість черешків лози різних видів на території навчально-виробничої майстерні. Заняття тепер повністю забезпечені матеріалом для лозоплетіння.
Сьогодні студенти факультету виготовляють різноманітні кошики, вази, панно, підставки, хлібниці, цукерниці, а також квіти.