Лекція № 5
Художня обробка металу
План:
З історії художньої обробки металу.
Матеріали, інструменти та пристрої.
Технологія кування.
ЛІТЕРАТУРА
Основна
Антонович Є.А. Декоративно-прикладне мистецтво / Є.А. Антонович, Р.В. Захарчук-Чугай, М.Є.Степанович. - Львів: Світ, 1992.- 272с.
БорисоваЛ. Ковка, чеканка, инкрустация, эмаль /БорисоваЛ. –Аделант, 2005.
Скворцов К. Художественная обработка металла, стекла, пластмассы / Скворцов К. – Проф-Издат, 2010.
Соколов М. Художественная обработка металла: Азы филиграни / Соколов М. – Владос, 2005.
Ухин С.В. Кузнечное дело / Ухин С.В. – АСТ-Сталкер, 2003.
Художественная ковка: Дизайн. – Арт-родник, 2010.
Інтернет ресурс: http://rukotvory.com.ua/maystry.
Додаткова
Ганжа П.О. Таємниці українського рукомесла / П.О. Ганжа. – К. : Мистецтво, 1996. – 192 с. : іл.
Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні / С. Килимник. – В 3 кн. – К., 1994.
Культура і побут населення України / В.І. Науко, Л.Ф. Артюр, В.Ф. Горленко та ін. – К., 1993.
Лозко Г.С. Українське народознавство / Г.С. Лозко. – К., 1995.
Українознавство / Уклад. В.Л. Мацюк, В.Г. Пугач. – К., 1994.
З історичних джерел відомо, що кування чорних металевих сплавів – один з найстародавніших способів обробітку металів.
Ковальство – обробка металів способом гарячого кування.
Витоки цього ремесла насамперед пов’язані з виробами побутових знарядь праці слов’янських племен, які населяли регіони України в VІ-VІІ ст. З виникненням древньоруської держави ковальське ремесло досягло високого рівня. Міфи і легенди розповідають нам про золотокузнеців: Гефест викував надзвичайно красиві чертоги для богів Олімпу, бойові облаштунки для Ахіла і блискавки для Зевса.
На території України, як свідчать археологічні розкопки, кування широко використовувалося вже в VII ст. до н.е. в районах Причорномор’я. Особливого розквіту ковальське ремесло сягнуло в Київській Русі. Вироби скіфських майстрів вражають своєю довершеністю. Давньоруський коваль виробляв серпи і коси, пилки і сокири, ковальські молоти і кліщі, долота і свердла, ножиці і зубила, підкови і вудила. Ковалі були не останніми людьми і при будівництві храмів. Вони виготовляли пояси для кріплення стін і арок, художні решітки на вікна, парадні двері і ворота з накладними квітами, красивими петлями… Позолочені хрести і куполи так захопили Батия, що він пропонував здати Київ без бою, аби не зруйнувати казкову роботу майстрів-ковалів.
Починаючи з VII ст. у великих містах розпочалося будівництво палацо-паркових ансамблів. Надзвичайно красиві металеві мережива заворожували глядача.
А далі модерн, модерн…, його немало збереглося в декорі старовинних будинків, на вуличках Львова, Одеси, Києва, Полтави.
З чорного металу виготовляли в основному побутові вироби, хатнє начиння, зброю, лаштунки до кінської збруї і возів. Археологи нараховують більш як 150 видів виробів виготовлених ковальською технікою.
Важливо відмітити, що вироби стародавніх майстрів служили прикрасами одягу – це кільця, пряжки, застібки, підвіски, прикраси кінської збруї, петлі, сундуки, дверні замки, шлеми, бойові сокири і багато інших залізних кованих виробів.
Можна зробити висновок, що поряд з куванням чорних металів, паралельно виникає художнє кування, яке на той час вимагало від майстра високого уміння, навичок вільного кування, зварки, термічної обробки, визначення сорту сталі по кольору іскри, а ступінь нагріву при куванні, загартуванні і зварці – по кольору розжарення (на око).
Ковальські ремесла росли, розширювалася номенклатура виробів, удосконалювалася техніка, а разом з цим розвивалась спеціалізація.
До ХШ ст., археологи на основі письмових свідчень, виділяють до 16 фахових спеціалізацій майстрів по металу. Це зброярі, заточники, ножовщики, кілечники та ін., які одержали свою назву за виробами, які вони виготовляли.
Значною мірою розвиток ковальства залежав від наявності багатих покладів червоного, бурого залізняка та болотяних руд в Середній Наддніпрянщині, Галичині, Поліссі і на Закарпатті. Ще і тепер існують назви сіл з коренем руд – (Рудка, Рудище, Рудна), гут – (Гута, Гутисько, Гутово), буд – (Будисько, Буда, Будище), що свідчить про переробку в цих місцях болотяної руди.
Ковалі вузьких спеціальностей продовжували вдосконалювати технологію кування. Але основні прийоми вільного кування збереглись до наших днів в простих операціях. Це витягування, осаджування, рубка, прошивка отворів, згинання, скручування, зварювання. Кожний коваль знав особливості обробки різних сортів сталі, багато секретів було відомо лише йому. Традиція використання художнього ковальства у міській забудові налічує більше трьох віків. Металеві грати балконів, воріт, огорож, освітлювальні прилади успішно застосовувалися зодчими та художниками для створення архітектурних ансамблів.
Кінець ХІХ – початок ХХ ст. – важливий етап у розвитку художнього ковальства та литва у Києві. Металеві елементи стають невід’ємною складовою частиною оздоблення, своєрідною «візитною карткою».
Гран-Прі міжнародної промислової виставки 1900 р. в Парижі отримала пальма, викувана із цілої рейки. Автори шедевру — коваль Юзівського (тепер Донецьк) заводу А. Мерцалов і молотобоєць Ф. Шкарін, які за два тижні невтомної праці виготовили її, працюючи лише молотком і зубилом. Стовбур рослини несе 10 листків і закінчується віялом на висоті три метри п’ятдесят три сантиметри. Преса писала в той час: «Пальма вражає глядачів висотою, стрункістю і дивною вишуканістю. Її темні розсічені листки які віялом розходяться від стовбуру, були такими легкими, а тонкий шорсткий стовбур такий гнучкий, що спочатку важко повірити, що це не жива рослина, завезена з Кавказького узбережжя, а вишуканий витвір мистецтва. Всім хотілося доторкнутися руками». Зараз ця пальма – експонат музею Гірничого інституту в Санкт-Петербурзі.
У 1900-1915 роках майстри-ковалі органічно розвивають пластичні форми архітектури, утворюючи єдине ціле. Металеві альтанки на схилах Володимирської гірки та у сквері на Андріївському узвозі справедливо належать до кращих зразків садово-паркового будівництва Києва на межі ХІХ-ХХ ст.
На Полтавщині ремісницькі об’єднання виникли у першій половині ХVII ст. Першими ремісницькими цехами, які необхідні для життєдіяльності тодішнього суспільства, були кравецькі, шевські, ткацькі, ковальські, кушнірські й гончарні. Перші за часом цехи заснувалися у Ромнах (1615 р.), Золотоноші (1624 р.), Лубнах і Прилуках (1632 р.), Пирятині (1633 р.), Лохвиці (1634 р.), Гадячі (1633 р.), Переяславі (1647 р.).
Про високий рівень ремісницької вмілості нашого народу красномовно і захоплююче оповідають французький інженер Г.Л. де Боплан у своїй книзі «Опис України» (Руан, 1651 р.), у віршах ієромонах Климентій Зінов’єв, що жив у добу гетьмана Івана Мазепи, Опанас Шафонський у фундаментальному опису Чернігівського намісництва.
Ковальська обробка чорного металу в Україні розвивалася за двома напрямками – як сільське (народний промисел) і міське (церковне) ремесло.
Особливої уваги заслуговувало сільське ковальство. В кожному селі край дороги стояла кузня, де коваль виготовляв різноманітні вироби: плуги, підкови, коси, передаючи це нелегке ремесло своєму синові. Щоб стати добрим ковалем, учні навчалися в двох-трьох майстрів-ковалів.
Українці завжди намагалися прикрасити, естетично оздобити свій побут. Особливе захоплення викликають ковані скрині, які були розповсюджені по всій території України. Кожна скриня має неповторне окуття, замки, ключі та завіси. Кілька таких скринь можна бачити в Полтавському краєзнавчому музеї. В основу композиції, якою прикрашені скрині, покладені елементи рослинного орнаменту – розгалужені гілки дерев, квіти, а також різноманітні геометричні фігури.
Крім того, ковалі виготовляли клямки, дверні замки, завіси, могильні хрести, цвинтарні огорожі, оковували залізом двері культових споруд. Кінець дишля кованого воза також прикрашали голівками змій, птахів або звірів. На території східної України були розповсюджені надимники, які захищали комин від опадів чи задування вітру, але разом з тим вони і прикрашали оселю. Свої вироби ковалі орнаментували такими елементами, як коло, короткі риски, довгі, прямі і хвилясті лінії, крапки, наскрізні дірки та квіти, відштовхуючись від існуючих традицій різних видів народної творчості.